Криза біженців в Європі вже штовхала ЄС до дезінтеграції, коли 23 червня британці проголосували за Brexit. Криза біженців, що породила катастрофу Brexit, посилила ксенофобські, націоналістичні сили, які будуть намагатися перемогти на майбутніх виборах: у Франції, Нідерландах і Німеччині в 2017 році, на референдумі в Угорщині з питання біженців в ЄС, які відбудуться 2 жовтня, а також на повторних президентських виборах в Австрії 4 грудня.
Джордж Сорос, project-syndicate.org
Криза біженців в Європі вже штовхала ЄС до дезінтеграції, коли 23 червня британці проголосували за Brexit. Криза біженців, що породив катастрофу Brexit, посилив ксенофобські, націоналістичні сили, які будуть намагатися перемогти на майбутніх виборах: у Франції, Нідерландах і Німеччині в 2017 році, на референдумі в Угорщині з питання біженців в ЄС, які відбудуться 2 жовтня, а також на повторних президентських виборах в Австрії 4 грудня.
Замість того, щоб об’єднатися для протистояння цій загрозі, країни ЄС виявляють все менше готовності до співпраці один з одним. Вони воліють вести егоїстичну міграційну політику, намагаючись скинути труднощі на сусідів – наприклад, будуючи паркани на кордонах. Ця політика ще більше розколює ЄС, завдає серйозної шкоди його країнам-членам і ставить під удар світові стандарти в галузі прав людини.
У нинішнього безсистемного підходу до врегулювання кризи біженців, кульмінацією якого стала укладена в цьому році між ЄС і Туреччиною угода щодо обмеження потоку біженців зі Східного Середземномор’я, є чотири принципові вади. По-перше, його не можна назвати повною мірою європейським: договір з Туреччиною погодила і згодом нав’язала ЄС німецький канцлер Ангела Меркель. По-друге, його фінансування залишає бажати кращого. По-третє, завдяки йому абсолютно непристосована до цього Греція перетворюється, по суті, у загін для біженців.
Найважливіше – це відсутність добровільності. ЄС намагається ввести квоти, яким багато держав-членів відчайдушно чинять опір, тим самим змушуючи біженців залишатися в країнах, де їм не раді й де вони не хочуть жити, і повертаючи в Туреччину тих, хто дістався до Європи нетрадиційними шляхами.
Це сумно, оскільки ЄС не зможе вижити без розумної міграційної політики та політики надання притулку. Нинішня криза – не разове явище; вона віщує, що з ряду причин міграційний тиск в осяжному майбутньому посилиться. Серед цих причин – демографічна криза в Європі і криза перенаселення в Африкиці; здаються вічними політичні і воєнні конфлікти в сусідніх регіонах, і зміна клімату.
Угода з Туреччиною була проблемною з самого початку. Сама ідея легального повернення біженців до Туреччини в корені хибна. Більшість сирійських біженців не сприймають Туреччину, як безпечну країну, особливо після липневої спроби перевороту.
Яким має бути системний підхід до проблеми? Незалежно від того, як буде виглядати фінальний варіант, в його основу повинні лягти сім принципів.
По-перше, ЄС повинен прийняти значну кількість біженців – впорядковано і безпечно. Це буде набагато краще для суспільства, ніж нинішній хаос. Якщо Євросоюз зобов’язується приймати хоча б 300 000 біженців щорічно, тоді потенційні мігранти вважатимуть свої шанси досить високими і припинять спроби потрапити до Європи нелегально, адже це позбавить їх права на легальний в’їзд.
По-друге, Євросоюз повинен повернути собі контроль над кордонами. Ніщо так не лякає людей, як хаос.
По-третє, ЄС має знайти достатні кошти для фінансування системної міграційної політики. Для цього знадобиться близько €30 млрд в рік, і вигідніше буде застосувати систему так званого «екстреного фінансування» (відразу виділити значну суму грошей, а не розтягувати цей процес на декілька років).
По-четверте, Євросоюз повинен створити загальні механізми для захисту кордонів, розгляду прохань про притулок і перенаправлення біженців. Єдиний європейський механізм надання притулку відновить довіру між країнами ЄС.
По-п’яте, потрібно створення добровільного механізму перенаправлення біженців, який враховував би як їх інтереси, так і інтереси країн, що приймають. Євросоюз не може змусити приймати біженців країни, які не хочуть цього, так само як і примусити біженців жити не там, де вони хочуть. Може знадобитися схема, подібна канадській, в якій враховувалися б інтереси і біженців, і сторони, що приймає.
По-шосте, Євросоюз повинен значно збільшити підтримку країн, що приймають біженців, а також виявити велику щедрість щодо Африки. Замість того, щоб використовувати кошти, що виділяються на розвиток, для власних потреб, ЄС повинен створити по-справжньому масштабну операцію з надання допомоги нужденним країнам. Під цим мається на увазі створення робочих місць у країнах, звідки тікають люди. Такий підхід дозволить зменшити кількість бажаючих втекти в Європу.
Фінальний же принцип – створення сприятливого середовища для економічних мігрантів. З урахуванням старіння населення Європи, переваги міграції переважують її недоліки. Все вказує на те, що мігранти можуть значно посприяти розвитку та інноваціям, якщо отримають таку можливість.
Дотримання цих семи принципів необхідно для того, щоб заспокоїти страхи суспільства, впоратися з хаотичними потоками біженців, забезпечити повноцінну інтеграцію іммігрантів, налагодити взаємовигідні відносини з країнами Близького Сходу і Африки, а також виконати міжнародні гуманітарні зобов’язання, взяті на себе Європою.
Криза біженців – не єдина криза, з якою стикається Європа, але найбільш небезпечна. Якщо вдасться досягти помітного прогресу у врегулюванні проблеми біженців, це полегшить боротьбу з іншими болючими питаннями – борговою кризою в Греції, наслідками Brexit, а також загрозою з боку Росії. Потрібно зібрати воєдино всі частини головоломки, і шанси на це невисокі. Але поки існує стратегія, в якій є шанси на успіх, всі, хто хоче зберегти ЄС, повинні об’єднатися навколо неї.
Джордж Сорос
