Трохи більше року тому ми оголосили про початок нового проєкту «Імпульс», в якому Фонд поєднав свої зусилля з Норвегією, Швецією та Фондом Східна Європа, щоб допомогти організаціям із прифронтових областей рости і змінювати свої громади на краще.
За цей час наша команда провела вже 4 конкурси, десяток подій і надала 69 грантів для організацій з 12 областей. Але сьогодні ми хотіли би поговорити не про цифри, а про ідеї, історії та емоції, які за ними стоять.
Ми поспілкувались з Олексієм Орловським, директором програми «Демократія і належне врядування» та Тетяною Кухаренко, менеджеркою цієї ж програми, які глибоко залучені в проєкт. Разом вони спробували підвести суб’єктивні підсумки першого року проєкту, визначили найбільші перемоги та виклики, найбільш натхненні та найскладніші моменти.
Жодних об’єктивних критеріїв, тільки людяний погляд на результати першого року роботи.
Найбільший прорив
Тетяна Кухаренко
Для мене найбільший прорив – це те, що завдяки «Імпульсу» Фонд почав працювати з багатьма новими організаціями, які ніколи не були в нашій орбіті. Ми маємо дуже високий відсоток тих, хто вперше став грантером Фонду. Інколи це взагалі їхній перший досвід управління грантовим проєктом. Раніше таким організаціям було складно дотягнутися до грантів, а зараз вони можуть отримати тематичні гранти й спробувати свої сили.
«Імпульс» – це програма, де люди вчаться, поки роблять, тож за рік від початку проєкту команди виходять із новими знаннями, прокачаними навичками і розумінням, як рухатись далі. І, що не менш важливо, – з новими зв’язками по всій Україні. Під час наших заходів організації знайомляться одна з одною, знаходять однодумців і потенційних партнерів. Дуже багато хто каже: «Ми тут уперше зустрілися з цими людьми і вже хочемо робити щось разом». Для мене це і є справжній прорив.
Найбільша перемога
Олексій Орловський
Для мене найбільша перемога Імпульсу в цьому році – те, що нам вдалось трохи розбудили громадянське суспільство в регіонах. Наприклад, на наші виїзні презентації приходило по 70–90 людей. Я не пам’ятаю, щоб раніше на подібні заходи Фонду в регіонах збиралися такі аудиторії. Це означає, що з’явився інтерес до «Імпульсу» і довіра до Міжнародного фонду «Відродження».
Учасники презентацій відчували, що ми говоримо з ними по-людськи. І ще один важливий момент: ми доїхали туди, куди рідко доїжджають інші донори. І я вважаю, що це теж дуже суттєвий результат нашої роботи.
Найвідчутніший імпульс для організацій
Тетяна Кухаренко
Я найбільше відчула зміни в малих містах. Наприклад, у Конотопі. Там є Міжрегіональний інститут розвитку громад, який раніше робив разові, хоч і дуже важливі для громади проєкти. Завдяки «Імпульсу» вони отримали новий поштовх, почали думати ширше, не лише про свою громаду, а й про сусідні. З’явилися амбітні стратегічні плани, нові ідеї, нові масштаби. Вони залучили до роботи нових людей, тепер реалізують інші проєкти і вже планують подаватися до інших донорів. Тобто наш проєкт став імпульсом для того, щоб організація навчилася акумулювати більше фінансових і людських ресурсів. А це впливає на те, наскільки ефективно вони можуть змінювати свої громади.
Схожа історія у Павлограді Дніпропетровської області, де працює Центр інноваційного розвитку “Персона”. Це відома, сильна організація з великими проєктами. Але їм бракувало імпульсу саме для організаційного розвитку. Коли ти постійно «в поточці», дуже потрібна пауза, щоб зупинитися й чесно відповісти собі: хто ми, де ми, куди рухаємося далі, що варто розвивати, а що – згортати. «Імпульс» дав їм можливість оптимізувати свою роботу і переосмислити стратегію.
Момент найбільшого прозріння
Олексій Орловський
Для мене таким моментом прозріння став перший конкурс інституційних грантів. Коли ми побачили цифру в 430 заявок. Я був вражений, що стільки організацій одночасно відгукнулися. Це був дуже чіткий сигнал, що ми потрапили в точку і за часом, і за змістом.
Донорів, які системно підтримують інституційний розвиток, особливо в складних, ризикованих регіонах біля фронту, дуже мало. Там, де ніхто не знає, що буде завтра, чи вдасться організації вижити, чи ні.
Для нас це теж було ризиком, адже ми розуміємо, як непросто в таких умовах звітувати за виконані проєкти. Але ми свідомо йдемо на цей ризик. Бо за цими цифрами і звітами стоять живі люди й організації, які тримають свої громади.
Тетяна Кухаренко
Я би додала ще один важливий штрих. У той момент, коли деякі донори на початку року різко припинили діяльність, ця ініціатива стала для багатьох організацій справжньою соломинкою. Особливо в малих містах і містечках, де подавалися буквально всі, хто міг.
Для них це була надія, що вони зможуть продовжувати свою діяльність, не згортати стратегії, розвивати нові напрямки. Деякі організації отримали справжній новий імпульс, як би пафосно це не звучало. І в такі моменти дуже добре розумієш, навіщо існує «Імпульс».
Найбільший виклик
Олексій Орловський
Найбільшим викликом для мене стала кількість організацій, які подалися на «Імпульс». Із величезного масиву треба було вибрати тих, хто справді заслуговує на підтримку і зможе якісно реалізувати свої проєкти. Запит був набагато більшим, ніж наявний ресурс, якісних проєктів було більше, ніж ми могли підтримати.
Ми свідомо пішли далі, ніж просто «оголосити конкурс і роздати гроші». «Імпульс» включає як гранти, так і навчання, мережування, постійний супровід. Простіше, коли працюєш із 10–20 організаціями. А коли в підсумку йдеться про 67і, та ще й дуже різних за рівнем, потребами й запитами – це вже зовсім інший масштаб. І саме це, як на мене, стало одним із головних викликів року.
Найважчий момент
Тетяна Кухаренко
Найважчий для мене момент був, коли я зіштовхнулась із небаченою раніше кількістю заявок, які треба перечитати, оцінити, опрацювати. Коли перед тобою понад чотири сотні проєктних пропозицій тільки на один конкурс, інколи реально ловиш себе на думці: «Нащо я на це підписалась?»
Але потім ти зустрічаєшся з новими грантерами, бачиш їхні очі, цей вогонь, енергію, бажання працювати. Вони чітко розуміють, чого хочуть, за ними стоять їхні спільноти й амбіції. І оцей живий контакт, їхня мотивація повністю компенсують усю втому від адміністративної роботи.
Найсильніші людські історії
Тетяна Кухаренко
Мені найбільше запам’яталися наші херсонські грантери, такі як “Обʼєднання”, “Причорноморський центр політичних і соціальних досліджень”, “Бери і слав” та інші. Херсонщина є однією з найбільш обстрілюваних територій. І попри високі ризики, левова частина команд в цих організаціях залишається в місті.
Вони кажуть: «Якщо ми підемо, хто тоді буде працювати для людей на місці?». Частина членів команд знаходиться в релокації, а частина під обстрілами продовжують роботу, тримають зв’язок, навіть проводять необхідні заходи для своїх спільнот та стратегічні сесії. І завдяки «Імпульсу» в них є ресурс, щоб продовжувати допомагати людям, а не просто виживати.
Олексій Орловський
Для мене дуже сильні історії – це історії релокованих організацій зі Сходу України. Ці команди не мають доступу до своїх рідних територій, бо ті зараз в окупації, працюють на нових місцях, але не кидають своїх громад. Продовжують думати, як підтримати переселенців, будувати плани на майбутнє цих територій, навіть коли майбутнє виглядає дуже туманно.
«Імпульс» для них став способом тримати разом команду, мережуватися з іншими, не опускати рук і зберігати віру, що їхня робота ще стане в пригоді, коли з’явиться шанс повернутися додому.
Найкращі моделі, які можна масштабувати
Тетяна Кухаренко
Якщо говорити про моделі, які вже зараз можна масштабувати, я завжди згадую ГО «Природоохоронні геоінформаційні системи». Вони займаються ландшафтним плануванням із використанням ГІС-інструментів. Це те, що сьогодні дуже затребуване громадами, справді допомагає в ухваленні рішень із раннього відновлення і плануванні розвитку. І це точно можна масштабувати як модель, показувати її переваги навіть там, де поки що не дуже розуміють, навіщо це все.
Найбільша внутрішня перемога для команди проєкту
Олексій Орловський
Коли говоримо про досягнення «Імпульсу», я би окремо виділив наш власний людський вимір. Міжнародний фонд «Відродження» у межах цього проєкту поповнився двома дуже важливими людьми – Ланою Копотун і Діаною Ковальовою. Вони тонко відчувають організації, багато спілкуються з грантерами, тримають на собі щоденну роботу, без якої всі ці красиві стратегії просто не запрацювали б.
Плани й цілі на наступний рік
Олексій Орловський
Для мене ключова історія на наступний рік – це конкурси й постійний пошук чогось нового. Ми заходимо в нові області, які спочатку навіть не планували: Черкаську, Кіровоградську та Полтавську.
Окремий великий виклик – наш новий напрям соціального підприємництва. Для нас це нетипова тема, новий полюс, де нам самим треба вчитися, шукати правильних людей, нарощувати експертизу. Для мене це головний майлстоун: не тільки підтримати організації, а й самим вирости як команда, що працює з темою, яка раніше не була для нас основною.
Тетяна Кухаренко
Ще одна важлива ціль – новий конкурс для молодих організацій, що лише недавно почали працювати. Хочеться підтягнути нові організації до такого рівня, щоб вони не відчували себе «малятами» в плані досвіду та знань. Ми хочемо дати їм імпульс, щоб вони подивилися на себе стратегічно: хто ми, що ми робимо, яку користь приносимо громаді. І саме на цьому етапі самоусвідомлення ми хочемо простягнути їм руку.
Як би ви описали цей рік у трьох словах?
Олексій Орловський
Виклики.
Рішення.
Дії.
Тетяна Кухаренко
Новизна.
Оптимізм.
Перспектива.
