З 2014 року питання внутрішнього переміщення в Україні стало не лише гуманітарним викликом, а й постійною складовою державної політики, у 2022 році це питання тільки загострилось із повномасштабною війною. За понад десять років були реалізовані важливі ініціативи, спрямовані на покращення становища внутрішньо переміщених осіб:
- визнання виборчих прав ВПО (Закон №703);
- можливість реєстрації місця проживання;
- пільги на навчання для молоді з ТОТ;
- формування окремого профільного міністерства;
- запуск державної Стратегії щодо ВПО;
- а також спроби цифровізувати доступ до пенсій, послуг і довідок, тощо.
Водночас, досі відсутня системна та скоординована робота державних органів щодо внутрішнього переміщення та тимчасово окуповані території. Політика щодо ВПО в Україні сьогодні виглядає як сукупність точкових ініціатив, які часто не доводяться до імплементації або не узгоджуються між собою. На практиці, не є достатньо активним уповноважений суб’єкт, відповідальний за координацію, відсутні базові механізми відповідальності, обміну інформацією, оцінки ефективності. Як результат – у громадах стикаються з фрагментарністю рішень, брак досвіду компенсують інтуїцією, а державні стратегії не мають виконавчої сили.
У 2025 році, на тлі скорочення міжнародної допомоги, перезапуску міністерських повноважень та завершення чинної Стратегії (2023 – 2025) стає критично важливо сформувати спільну позицію громадського сектору та локальних експертів: що саме потрібно змінити в політиці щодо ВПО, щоб вона дійсно відповідала системним викликам. Цей документ денного щодо ВПО.
Документ базується на двох експертних фокус-групах, проведених Міжнародним фондом «Відродження» у травні 2025 року, — з національними та місцевими громадськими діячами та узагальнює ключові виклики і адвокаційні напрями, які, на думку учасників, мають бути у центрі політичного порядку.
