У 2005 році Україна приєдналася до Болонського процесу – міжнародної системи стандартів освіти, що забезпечує взаємну сумісність освітніх програм між країнамиучасницями, сприяє мобільності студентів, дослідників і викладачів. Одним із фундаментальних принципів Болонського процесу є автономія закладів вищої освіти, що передбачає самостійність, незалежність і відповідальність при ухваленні рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності. Закон України “Про освіту” визначає засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності, серед яких фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти, яку гарантує держава.
Найважливішою із зазначених є фінансова автономія, яка дає можливість належного матеріальнотехнічного забезпечення закладів вищої освіти, надання високого рівня освітніх послуг для суспільства тощо. Водночас заклади вищої освіти мають обмеження в механізмі та обсягах фінансування, що є особливо актуальним і важливим для тих із них, які перебувають у державній власності та відповідно фінансуються за рахунок бюджету і мають статус бюджетної установи.
Бюджетний кодекс України визначає, що бюджетні установи мають право формувати власні надходження, які отримуються додатково і включаються до спеціального фонду бюджету. Одним із джерел власних надходжень для бюджетних установ, у тому числі закладів вищої освіти, є грантові кошти та інші благодійні внески від донорських установ та організацій.
Однак, бюджетне законодавство містить ряд обмежень щодо зарахування, формування та використання грантових коштів бюджетними установами. Ці обмеження спричиняють необхідність додаткової роботи з боку залучених у проєкт працівників, затягують термін виконання проєкту, ускладнюють, а інколи унеможливлюють отримання донорської підтримки закладами вищої освіти.
Сучасних досліджень, які охоплюють широке коло проблем з використанням грантових коштів закладами вищої освіти, небагато. Здебільшого у них містяться теоретичні напрацювання. До найбільш схожих до цього дослідження практичних кейсів відносяться роботи І.Р.Совсун та В.В. Цабаль, Є.А. Стадного, С.П. Шитікової.
В “Рекомендаціях щодо розвитку аналітичних центрів університетів”.
Є.А. Стадний досліджує використання грантів ЗВО. За результатами дослідження він пропонує зміни до Бюджетного кодексу України, а саме надання більшої свободи у використанні власних надходжень спеціального фонду ЗВО.
С.П. Шитікова у дисертаційній роботі “Реалізація програм міжнародної співпраці Європейського Союзу як механізм інтернаціоналізації вищої освіти України” ретельно вивчає процес реалізації грантових програм Представництва Європейського Союзу та виявляє обмеження національного законодавства. Окрім того, вона надає “Методичні рекомендації для виконавців проєктів Еразмус+: CBHE” (2021 р.) в рамках проєкту ЄС
“Національний Еразмус+ офіс в Україні”.
З метою отримання ЗВО більшої автономії в фінансових, кадрових та організаційних питаннях народними депутатами І.Р. Совсун та В.В. Цабаль розроблений законопроєкт “Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування вищої освіти” № 2171 від 24.09.2019 р.
Водночас, всі ці дослідження та роботи здебільшого фокусуються на найвищому рівні існування проблеми – обмеженнях, що містяться у Бюджетному кодексі України. І, відповідно, вимагають внесення змін до нього, що є політично і технічно складним процесом.
Саме тому поточне дослідження сфокусувалось на альтернативних способах вирішення проблеми в межах чинного законодавства.
Дослідження підготовлено Центром аналізу публічних фінансів та публічного управління та Центром вдосконалення закупівель Київської школи економіки за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
