Адміністративні дані Державної прикордонної служби України (ДПСУ) щодо кількості перетинів кордону часто розглядають як джерело даних для оперативної оцінки міграційних трендів та потенційне джерело для статистики у сфері міграції. Щоб краще розуміти, чи дані щодо перетинів кордонів відображають міграційні тенденції, CEDOS вирішили більш детально проаналізувати дані ДПСУ за період з 1 січня 2010 року до лютого 2020 року (дані починаючи з березня 2020 року не були включені в аналіз через запровадження адміністративних обмежень у пересуванні через кордон), використовуючи методи економетричного моделювання.
Загальний опис ситуації з перетином державного кордону громадян_ками України в 2010-2019 роках
За останні 10 років кількість україн_ок, які перетинали державний кордон на в’їзд і на виїзд, зросла на 66% відсотків. У 2010 році кількість громадян_ок України, які перетнули кордон, становила 35,1 млн, у 2019 році — 58,4 млн. Причому з графіка видно, що початок війни у 2014 році спричинив зниження кількості подорожуючих україн_ок, а подальше зростання відбувається дещо повільнішими темпами, ніж до війни.
Показники перетину кордону на в’їзд і виїзд мають виражену сезонність: найбільше подорожують від травня до жовтня. Майже всі роки піки перетинів державного кордону припадали на серпень, а найнижчі показники перетинів кордону україн_ками – на лютий. Потоки з України та в Україну майже симетричні: приблизно однакова кількість осіб перетинає кордон щомісяця на в’їзд та на виїзд (за винятком збільшення кількості українців, які повертаються наприкінці року та на святкування Великодня).
Окрім загального зростання кількості перетинів кордону, помітною є різниця за ділянками кордону. Найбільший приріст за період спостерігається серед тих, хто для перетину кордону користуються повітряним транспортом – на 213%, тобто більше ніж втричі. Також зростання відбулось на ділянках кордону з усіма країнами-членами ЄС. Зокрема, на 128% спостерігається зростання кількості перетинів кордону з Польщею. Саме на цій ділянці кордону з ЄС рух є найбільш інтенсивним. Помірнішим є зростання перетинів кордону з Угорщиною – на 76% – яка є другою за популярністю європейською країною слідування україн_ок. Найбільшим є відносне зростання кількості україн_ок, які подорожують з чи до Словаччини – на 185%, а також з чи до Румунії – на 126%. Втім, частка перетинів кордону з цими країнами є найменшою з-поміж усіх перетинів кордону з країнами ЄС. Таке зростання є закономірним, адже з 1 червня 2017 року громадяни України, які мають біометричні паспорти, отримали право на безвізові поїздки до країни ЄС та деяких окремих членів Шенгенської зони на підставі угоди між Україною та ЄС, а сам перехід на біометричні закордонні паспорти розпочався ще у жовтні 2016 року1.
Натомість зменшилась кількість перетинів кордону із країнами-сусідами України, які не входять до ЄС. Найбільше падіння спостерігається на ділянці кордону з Росією. На початку десятиліття інтенсивність руху на цій ділянці зростала, однак від початку війни кількість перетинів кордону з Росією зменшилась на 36%, зокрема через те, що було припинено рух через низку пунктів пропуску у Луганській і Донецькій областях на кордоні з Росією2. Також за останнє десятиріччя на 15% менше перетинів кордонів з Молдовою і на 4% менше – з Білоруссю.
Якщо ж подивитися на структуру перетинів за всіма ділянками кордону, то бачимо, що серед подорожуючих україн_ок у 2019 році понад половина перетинала кордон до та з країн ЄС (у порівнянні з 40% у 2010 році). Попри зниження до 12% (у порівнянні з 28% у 2010 році) частка Росії у структурі перетинів кордонів залишається значною. Відсоток україн_ок, які в минулому році перетнули повітряний кордон становить 26% (у порівнянні з 14% в 2010 році). Зовсім незначною (менше 1%) залишається частка морського кордону.
Дані ДПСУ мають великий потенціал для аналізу міграційних трендів, однак для їх повноцінного використання з цією метою важливо також розуміти, як змінюється сам облік переміщень безпосередньо в пунктах пропуску через державний кордон. Покращення обліку переміщень (наприклад, у зв’язку із запровадженням біометричних документів та автоматизації процесів контролю) може по різному впливати на кількість перетинів, які фіксують прикордонники за різними ділянками кордону та напрямками переміщень (в’їзд та виїзд). Також суттєвим обмеженням цього джерела даних є те, що наразі ведеться облік фактів перетину кордонів, а не кількості осіб, що його перетнули за період, та не враховується тривалість закордонних поїздок. Таким чином, дані ДПСУ дають нам можливість оперативно оцінювати міграційні тенденції, однак для того, щоб ці дані стали джерелом альтернативних оцінок щодо імміграції та еміграції (а отже й «міграційного сальдо»), потрібно проводити більш детальний аналіз із залученням прикордонного та статистичного відомства.
Авторки: Олександра Слободян, Наталія Ломоносова, Ліліана Філіпчук, Анастасія Фітсова.
Авторки тексту висловлюють подяку Максиму Обрізану за слушні поради на різних етапах написання цього матеріалу, а також за конструктивний зворотній зв’язок протягом всього часу роботи над цим невеликим дослідженням.
Аналіз здійснено в рамках “Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні”, яку виконує Міжнародний фонд “Відродження” у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
