Підготовано поправки до проекту Житлового кодексу

Експерти Центру досліджень місцевого самоврядування підготували поправки до проекту Житлового кодексу, який заплановано розглянути до другого читання в Комітеті з питань будівництва, містобудування й житлово-комунального господарства та регіональної політики Верховної Ради України

Експерти Центру досліджень місцевого самоврядування підготували поправки до проекту Житлового кодексу, який заплановано розглянути до другого читання в Комітеті з питань будівництва, містобудування й житлово-комунального господарства та регіональної політики Верховної Ради України. Поправки надано в межах проекту “Громадські ініціативи в реформуванні житлово-комунального господарства”, який утілює Спілка власників житла Києва за підтримки програми “Посилення впливу громадянського суспільства” Міжнародного фонду “Відродження”.

За основу поправок було взято положення Меморандуму всеукраїнської конференції “Громадські ініціативи в реформуванні житлової сфери”, яка відбулася 18 березня в Києві. Її організували Центр досліджень місцевого самоврядування та Спілка власників житла України під егідою Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Із поправками можна ознайомитися тут.

 

Володимир Бригілевич, Нестор Швець

Чи є ще у громадськості шанс змінити Житловий Кодекс

Прийняття Житлового кодексу у нинішній редакції, підготовленій до другого читання, викликає багато протестів і зауважень громадськості через свою недосконалість і неоднозначність. На думку експертів ЦДМС, оскільки прийняття Житлового кодексу, або будь якого іншого центрального регуляторного акта у сфері ЖКГ невідворотне і має місце бути, то краще процес реформування направити у правильне русло, аніж просто його ігнорувати, не роблячи конструктивних пропозицій, хай навіть до невдалих чи недосконалих проектів законодавства.

Експерти Центру досліджень місцевого самоврядування підготували свої поправки до розгляду у профільному комітеті ВРУ у другому читанні проекту Житлового кодексу. За основу поправок було взято положення Меморандуму учасників Всеукраїнської конференції у Києві, проведеної 18 березня 2011 року стараннями ЦДМС та СВЖУ під егідою профільного міністерства.

Експерти Центру мали на меті максимально покращити вже існуючий текст, деталізувавши двозначні формулювання, усунувши загрозливі й неприйнятні норми для розвитку ОСББ, а також конкурентного ринку управительства і житлово-комунальних послуг. Основна увага була приділена Главі 13. Управління житловим фондом та частково Главі 14, зокрема ст. 174-175 стосовно державного нагляду у сфері ЖКГ.

1. Управитель чи виконавець-послуги з управління житлом?
Зовсім незрозумілим є введення поняття “виконавець послуги з управління житлом” замість термінууправитель”. Адже саме управитель – це фізична чи юридична особа, яка відповідає спеціальним вимогам, визначеним законодавством, та за дорученням власника (співвласників) житла надає за договором послугу з управління житлом; Натомість вживання терміну “виконавець послуги…” продовжує погану традицію українського ЖКГ де є чомусь, окрім покупця(споживача) і продавця(виробника), постачальник, виконавець послуги і купа інших незрозумілих посередників, котрі ні за що не відповідають, проте на процесі кошти заробляють. На нашу думку необхідно зробити відносини в даній сфері, як і термінологію, максимально прозорими і зрозумілими, аби продуцент товару ніс відповідальність за його якість, а посередник-за транспортування до споживача.

2. Який закон про ОСББ нам потрібен?
Автори кодексу намагаються розмити профільність і особливість закону про ОСББ, зробивши його одним із багатьох актів, а не особливим і визначальним актом стосовно ОСББ
У абзаці третьому частини 3 статті 143 пропонуємо слова «визначається законом і статутом такої організації» замінити словами «визначається спеціальним законом про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку і статутом такої організації»; Це зроблено з метою запобігання колізії різних актів стосовно ОСББ, аби порядок прийняття рішення про форму управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією, в разі створення ОСББ, регулювався лише відповідним законом, усунувши дію ЖК чи Закону про ЖКП від ОСББ.

3. Чи корисний нам російський досвід стосовно прийняття рішень в ОСББ?
В Україні творці ЖК пробують втілити російський варіант визнання легітимності рішень в ОСББ, за якого навіть вже прийняте рішення можна вважати неіснуючим з причини його не відповідності формальним вимогам закону. А знайти чи вигадати невідповідності – це вже справа техніки. Таким чином безгосподарний будинок, навіть якщо його власники зробили все, аби він отримав господаря, все одно може попасти під контроль ОМС та призначеного ззовні управителя Так, російське законодавство вказує, що товариство власників має рік на прийняття рішення і його реалізацію. Тобто у випадку, коли власники не встигнуть реалізувати за рік рішення – то воно нечинне. Так і в українському проекті ЖК, ОСББ має прийняти рішення, котре повинне відповідати кодексу і законодавству. А отже, навіть прийняте власниками рішення можна потрактувати як таке, котре не прийняли, скажімо з причини його не відповідності до вимог закону. А таких невідповідностей за потреби можна буде знайти десятки. І відповідно нав’язати власникам управителя від ОМС.
У абзаці шостому частини 3 статті 143 пропонуємо слова «або якщо прийняті рішення власників (співвласників) не відповідають вимогам діючого законодавства та цього Кодексу» виключити. Оскільки норма визначає за яких умов ОМС має право призначати управителя для будинку, то на нашу думку, головним і єдиним критерієм має бути часовий строк – неприйняття рішення протягом одного року. Рішення, котрі не відповідають закону – автоматично є недійсними. Але формулювання, котре міститься в проекті, дозволяє потрактувати вже прийняте рішення, як незаконне і усунути управителя, призначивши свого.

4. Загальні збори власників – як альтернатива ОСББ
Житловий кодекс намагається ввести окрім ОСББ ще один спосіб організації власників для вибору способу управління – загальні збори власників. Проте в ЖК питання проведення і легітимності зборів та оформлення документів згідно їх рішення є вкрай невдалим. Більш того, хоч автори виділили для цього 5 статтей, але дозволили собі в кожній з них допустити вольності, котрі нівелюють хороші наміри, загалом прописані в тексті норми. Наше бачення загальних зборів є наступним. Назву і текст статті 144 пропонуємо викласти в такій редакції:
Стаття 144. Порядок прийняття рішень співвласниками щодо спільного майна у багатоквартирному будинку, де не створено об’єднання співвласників багатоквартирного будинку
Оскільки ОСББ не є виключною формою управління будинком, то пропонуємо легалізувати збори власників, проте, максимально врегулювавши норми стосовно чинності таких зборів, законності їх рішень та вимог стосовно оформлення та зберігання відповідних протоколів зборів та інших документів. Для даних цілей пропонуємо ввести посаду голови зборів – як відповідального за їх належне проведення та оформлення результатів. скільки в кодексі багато статей стосовно даного питання містять колізії та недопустимі формулювання то пропонуємо їх виключити, повністю замінивши вищенаведеною статтею.

5. Як ОСББ вибиратиме управителя
Проект Житлового кодексу пропонує поширити на рішення ОСББ стосовно вибору управителя, окрім профільного закону, також дію всього законодавства, в тому числі і Кодексу. Оскільки ОСББ повинні бути захищені від подібних огріхів законодавства, то частину другу статті 151 пропонуємо викласти у такій редакції:
2. Рішення про надання послуги з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією приймається власником (співвласниками) багатоквартирного будинку виключно відповідно до цього Кодексу, а у випадку, коли у будинку створено об’єднання співвласників багатоквартирного будинку – виключно згідно закону про такі об’єднання.
Дана поправка має на меті не допустити колізію між нормами ЖК і Закону про ОСББ та захистити правовий статус ОСББ в Україні, унеможлививши врегулювання такого статусу непрофільними законами чи підзаконними актами

6. Які управителі потрібні в Україні?
Автори проекту житлового кодексу не визнають поліваріантності вибору управителів в Україні. У їх розумінні управляти житлом можуть тільки великі-компанії, монополісти на зразок комунальних чи концесійних підприємств ЖКГ. Проте такий підхід від самого початку є шкідливим для ринку послуг, його прозорості та розвитку конкуренції. Тому частину 4 статті 151 пропонуємо викласти у такій редакції:
4. Управитель, залежно від категорії, має відповідати певним спеціальним кваліфікаційним вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України. Управителі поділяються на дві категорії:
Перша категорія (І) управителів повинна відповідати вимогам до своєї категорії та другої категорії, встановленим Кабінетом Міністрів України для таких категорій управителів з урахуванням таких критеріїв:
1) кадрове забезпечення кваліфікованим персоналом;
2) фінансова спроможність, наявність інвестиційного потенціалу управителя;
3) наявність нормативно-правових актів та нормативно-технічної документації, необхідних для послуг з управління житлом;
4) технологічні вимоги до матеріально-технічної бази.
Друга категорія (ІІ) управителів повинна відповідати вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України для такої категорії управителів.
Надання тимчасовому управителю права провадити діяльність з управління житлом здійснюється виконавчим органом відповідного органу місцевого самоврядування, на території якого розташовано багатоквартирний будинок, з дотриманням вимог цього Кодексу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Управителі, які не відповідають вимогам, встановленим цим Кодексом, не мають права здійснювати управління житлом та відповідною прибудинкової територією з розташованими на ній об’єктами, а також укладати договори щодо управління житлом, за винятком об’єднань співвласників багатоквартирного будинку, котрі для забезпечення потреб в експлуатації багатоквартирного будинку, користуванні спільним майном у такому будинку за рішенням загальних зборів можуть задовольняти всі або частину потреб силами самого об’єднання шляхом самозабезпечення. Таке самозабезпечення об’єднанням експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо силами співвласників, а також шляхом залучення об’єднаннями фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Позиція стосовно ринку управління та утримання житла в Україні є наступною.
По-перше, управителів слід розділити на дві категорії – за величиною обороту коштів, площею обслуговуваних будинків і відповідно вимогами до таких управителів. Отож всі заявлені вимоги в ЖК, з якими чи не найбільше боролася громадськість, пропонуємо в повній мірі застосувати до великих компаній, котрі діятимуть на великих площах у різних містах і для діяльності котрих потребуватиметься ліцензія, а для їх посадових осіб-управителів-сертифікація.
Друга категорія управителів – це дрібний та середній бізнес(наприклад невеликі приватні підприємства і ФОПи), вимоги до котрого повинні бути на порядок менші, окремо встановлені постановою КМУ. Такі управителі будуть обмежені величиною свого обороту, площами, сертифікацією працівників і географією діяльності – скажімо лише в межах однієї області. Для даного виду діяльності ліцензування непотрібне.
Окремо мають функціонувати ОСББ котрі здійснюють самозабезпечення (самоуправління). Для них слід створити правові умови діяльності на засадах такого самозабезпечення, з можливість залучати фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів для здійснення окремих робіт.

7. Яким має бути договір
Автори ЖК допускають можливість укладення договорів через публікацію в газеті, ставлячи власників у неприйнятну ситуацію, адже сторони договору повинні бути рівними. Тому частину п’яту статті 153 пропонуємо викласти в такій редакції:
5. Договір про виконання послуги з управління житлом, умови якого визначені відповідно до вимог частин другої-четвертої цієї статті, між виконавцем послуги з управління житлом та кожним власником (співвласником) багатоквартирного будинку укладається виключно у письмовій формі.
Маємо на меті запобігти спрощеному способу укладення договорів у ЖКГ за рахунок зниження ступеня легітимності таких договорів. Адже договір може бути тільки письмовим, за наявності згоди стосовно всіх істотних умов та належно оформлених реквізитів та підписів сторін. Все інше пооджує можливість для маніпуляцій.

8. Стандарти державного нагляду в ЖКГ
Проект кодексу містить неприйнятні положення стосовно розширення повноважень Державної житлово-комунальної інспекції стосовно доступу до приватного житла громадян, стосовно можливості перевіряти умови договорів та умови їх виконання, відповідно впливу на сторони договору, і на підприємницьку діяльність сторін. Тому пункт 7 абзацу другого частини 2 статті 174 пропонуємо викласти в такій редакції:
Держжитлокомунінспекція здійснює державний нагляд і контроль за:
“наявністю договорів між власниками (співвласниками) житлового фонду, виконавцями, виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг;”
Абзац сьомий частини 2 статті 174 пропонуємо викласти в такій редакції:
“Держжитлокомунінспекція може проводити перевірку надання послуг з управління житлом та надавати відповідні висновки за власною ініціативою або за зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників (співвласників) житла або уповноважених ними осіб.”
Перевірка дотримання умов договору можлива лише зі сторони суду. ДЖКІ може перевіряти наявність договору як підставу для здійснення діяльності управителем, або якість послуг – для захисту прав споживачів. Але свобода договору і трактування його виконання – це виключне повноваження суду.
Пункт 1 абзацу третього частини 2 статті 174 пропонуємо викласти в такій редакції:
Держжитлокомунінспекція має право:
“1) доступу до об’єктів житлового фонду та житлово-комунального господарства незалежно від форми власності в порядку, встановленому законом;”
З метою дотримання вимог Конституції та захисту права на приватну власність, зокрема права на житло, ДЖКІ повинна мати доступ до житла тільки у виключних випадках, прямо передбачених і врегульованих законом.

Підсумки

Житловий кодекс сам по собі не є ані панацеєю від усіх бід ЖКГ, ані суцільним злом. Кодекс – це документ, писаний людьми. Завдання громадських організацій – легально вплинути на цих людей, зокрема владу чи тих, хто при ній, донести до них думки, настрої, надії суспільства, викладені в пропозиціях і поправках до цього кодексу. Консенсус – основа для порозуміння і вироблення якнайкращого документу, де буде враховано всі конструктивні побажання сторін. Саме такий підхід дасть змогу вирішити проблеми ЖКГ на законодавчому рівні, а вже потім – і на місцях. Нагодою донести позицію народу є можливість подати поправки до Кодексу для другого читання, адже після розгляду і прийняття вже готового документу, вороття назад не буде. Кодекс в такому вигляді, яким він є зараз, у випадку набуття чинності лише загострить кризу і в ЖКГ і в суспільстві.

Наостанок варто підкреслити, що реформування ЖКГ нагально потрібне, тобто поїзд пішов, а громадськість повинна адекватно реагувати на виклики часу, і переходити від слів, протестів, до діла. Протест чи просто заперечення – це адекватна відповідь лише на повне несприйняття громадського конструктиву і пропозицій. В такому разі, окрім невдоволення та протесту як рівноцінних дій у відповідь на ігнорування владою, у громадськості не залишатиметься іншого виходу.

Контакти: Центр досліджень місцевого самоврядування, Володимир Бригілевич, (032) 235 68 48, imgo.icc@gmail.com

***

Мета програми “Посилення впливу громадянського суспільства”  – сприяти участі об’єднань громадян у здійсненні моніторингу діяльності органів публічної влади, захисту та лобіюванню спільних інтересів різних соціальних груп, а також забезпечувати їх залучення до процесу вдосконалення та впровадження нормативно-правових актів на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: