Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”, написав передмову до книжки Чака Судетіка “Філантропія Джорджа Сороса”
Вийшла друком книжка Чака Судетіка “Філантропія Джорджа Сороса”. Український переклад опублікувало видавництво “Дух і Літера” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та Фонду Віктора Пінчука.
Передмову до книжки написав Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”. Видання вже надійшло у продаж.
Слово до читача
Євген Бистрицький
Про особистість героя цієї книжки, ім’я якого відоме всьому світу, мене запитували багато разів на теренах України й поза ними. У межах колишнього радянського світу головним і постійним було питання про мотиви, які лежать в основі його багаторічної, настійливої благодійної діяльності.
Настрій запитання поступово змінювався з часовим віддаленням від радянського минулого. У 90-ті роки все починалося з підозрілого «А який особистий зиск має фінансист і бізнесмен Сорос від свого благодійництва, адже ніхто задарма не буде віддавати власні статки іншим?» По мірі розгортання мережі Фундацій Відкритого Суспільства, дедалі відчутнішої діяльності мереж громадських організацій у десятках країн світу, які наполегливо, з ентузіазмом просували й відстоювали права людини, виступали, дуже часто ризикуючи, проти корупції, закритості влади, зрощеної з олігархатом, її непідзвітності громадянам, тональність цього питання змінювалася до недовірливого: «Можливо, він таки справді намагається сприяти демократичним перетворенням в Україні, у світі, але навіщо це йому?»
І зовсім інакше відповідала на це питання пропагандистська машина всіх тих політичних сил, для яких навіть мінімальні зрушення в напрямі відкритого суспільства, прозорої та підзвітної влади є прямою загрозою власному існуванню. Їхні відповіді ніколи не спиралися на раціональні аргументи, маніпулюючи, без винятку, стереотипами часів «залізної завіси». За всіх політичних розбіжностей вони використовували у ставленні до благодійництва Сороса теорію підозри та світової змови, яка нарешті під час Євромайдану отримала остаточне формулювання: Джордж Сорос діє на користь американського уряду, загалом Заходу, а всі ті громадські організації та десятки тисяч громадян, які працюють у них і отримують його допомогу, є «агентами впливу». Вони буцімто працюють на послаблення країни задля подальшої експлуатації її людських і природних ресурсів Заходом, на її відрив від «братського» народу для остаточної геополітичної перемоги над Росією. Усі ці пропагандистські кліше ви легко знайдете в засобах масової інформації, підконтрольних супротивникам «відкритого суспільства» домайданівських часів, про які повідає історія. Останні – відомі. Це представники комуністичної ідеї й ідеології, політики і підтримувачі партій олігархічного капіталу, і – вони всі разом і водночас – проросійськи налаштовані сили.
Вже з того, які пропагандистські сили кинуто проти благодійництва однієї, нехай і впливової завдяки власним статкам, людини, можна судити про значущість її діяльності. Логіка підозри (пошук намагання отримати суто персональний зиск) трансформується у війну цілої армії пропагандистів, за якими стоять великі політичні партії та навіть державні машинерії, проти лише одного благодійника. Саме в цьому вузлі ідеологічних маніпуляцій, упереджень і відвертої брехні сучасних ворогів «відкритого суспільства» дає змогу розібратися ця книжка лекцій. Спробуємо ввести читача в суть означеного протистояння та проблематики.
Доторкнімося до абетки теорії відкритого суспільства Карла Попера, чиїм студентом був Сорос у Лондонській школі економіки після Другої світової війни та послідовником філософії якого він вважає себе все життя. У благодійницькій діяльності Джорджа Сороса ця теорія трансформувалася в низку сучасних принципів і вимог, суголосних із багатьма фундаментальними нормами європейської демократії та засадами універсальних прав людини. Зверну увагу на соросівське розуміння бажаного суспільства, як воно прояснюється з досвіду роботи світової мережі фондів, що він їх підтримує.
Відкрите суспільство – це такий стан людського співжиття, який створює публічний простір, необхідний і потрібний для вільного висловлювання кожного. Оскільки йдеться про загальносуспільні речі, то маються на увазі такі висловлювання, які містять у собі соціально значущі пропозиції, рекомендації та вимоги. Це такий простір відкритості, у якому кожне аргументоване судження може й має бути почутим.
Звідси можна зробити більш широке узагальнення про принципи свободи совісті та свободи слова й роботи ЗМІ, коли дається не лише однобічна позиція, а й інші – можливо, критичні – аргументи з протилежного боку. Це водночас і позиція, яка передбачає участь громадян у прийнятті державних рішень на всіх рівнях: адже аргументовані пропозиції – наприклад, щодо зміни політики в тій чи тій сфері або й на державному рівні – мають бути почуті та враховані владою.
Відкрите суспільство навряд чи можливе без суворого дотримання фундаментальних свобод і прав людини. Неможливо висловлювати свій інтерес публічно, якщо в тебе немає захищених прав. Що краще захищено наші права, наше життя від несправедливих зазіхань на нього, то більш аргументовано ми здатні висловлювати свій інтерес, не боячись покарання за нелояльну критику влади, чиновника чи того, хто має корумпований вплив. Ми проходимо практичний курс навчання цього в повсякденному житті.
У свою чергу, соціально аргументованою пропозиція в публічному просторі є лише тоді, коли вона акумулює в собі інтереси цілих кіл, асоціацій громадян або верств населення. Тут близький шлях до впровадження інститутів публічної політики, які в розвинених країнах є невід’ємною частиною державного, тобто публічного (від публіки, а не від того хто «держить» владу), адміністрування.
Сорос дуже часто практикує ту норму відкритого суспільства, що у філософії науки Попера має назву «принцип фальсифікації». Інакше кажучи, якщо ти претендуєш на висловлювання абсолютно істинного судження, то наперед ясно, що воно не може бути правильним. Навіть якщо це не віра, то це тоталітарна ідеологія, яка претендує на істинність і правильність. Насправді лише те є істинним і правильним, що може бути піддано критиці й завдяки цьому змінено на краще. Я декілька разів був свідком, коли Джордж змінював свою позицію під впливом сильніших аргументів. Спочатку це дивувало, адже ми звикли, що начальник завжди має рацію.
Тому й відкрите суспільство не розвивається на основі єдино правильної ідеології чи суто наукового світогляду. Воно не терпить ідеологів такого штибу, чий погляд на історичний розвиток суспільства Попер називав «історицистським». Відкрите суспільство завдяки публічній сфері й публічній політиці робить зміни послідовно, «крок за кроком»: спочатку здійснюються перші плани, потім громадяни мали б критично роздивитися, що відбулося, скорегувати подальші дії та робити наступні кроки.
Якщо спробувати застосувати принцип фальсифікації до цього, похідного від Сороса й Попера, розуміння відкритого суспільства, то, я думаю, воно працює й сьогодні в умовах України, хоча є і проблеми. Фонд «Відродження», я певен, уособлює у своїй діяльності багато з цих принципів у досить складному, мінливому контексті соціально-політичного життя. Втім, Сорос говорить у термінах не однієї країни, а мріє про мережу мереж відкритих суспільств. Про глобальне Відкрите Суспільство.
Мені це нагадує філософію космополітанізму, яку розвиває Амартья Сен і частково, спираючись на приклад Європейського Cоюзу, Юрґен Габермас. Її суть у тому, щоб знайти та прийняти на основі максимально широкої довіри (консенсусу) такі правові регуляторні механізми, які б працювали для всіх суспільств і культур. Обидва філософи поділяють думку, що такий консенсус досягається на засадах раціональної аргументації у сфері публічності як усередині національних утворень, так і тими «глобальними голосами» світової громадськості, які ясно усвідомлюють необхідність вироблення відповідних публічних політик шляхом функціонування міжнаціональних інституцій (наприклад, ООН і його інститутів тощо).
Мені здається, що такі побудови правильні за однієї важливої умови – що жодна інституція, яка задає такі норми, не матиме повноважень, влади й сили нав’язувати іншим своє бачення форм культурного життя, того, що також зветься національно-культурною ідентичністю. З цією особливістю відкритих суспільств треба рахуватися. Якраз сьогодні мережа Фундацій Відкритого Суспільства, автором і засновником якої є Сорос, накопичує досвід, у тому числі й на прикладі українського фонду, яким чином поєднувати глобальне мислення й локальні інтереси кожного суспільства.
Тепер спробуємо таки відповісти на питання про особисті мотивації героя цієї книжки, яке так часто він і сподвижники відкритого суспільства зустрічають на своєму шляху. Колись один відомий письменник і демократичний діяч сказав, що геній – це просто нормально розвинена людина. Не треба підозріло шукати чогось незвичайного у звичайних учинках людей, спрямованих на творення блага. Саме це є нормою, решта – відхиленням. З цієї позиції Джордж Сорос є взірцем того, як норма благодійної та соціальної діяльності може бути і стає правилом для дуже багатьох представників громадянських суспільств у сучасному світі.
Контакти:
Міжнародний фонд “Відродження”
Євген Бистрицький
irf@irf.ua
