Громадські аудитори звернулися до 155 розпорядників публічної інформації з питаннями щодо реалізації положень закону
Громадський інформаційно-методичний центр “Всесвіт” і ВГО “Альянс Майдан” проаналізували виконання органами влади закону “Про доступ до публічної інформації”. Моніторинг здійснено за підтримки програми “Громадянське суспільство та належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”.
Інструментом дослідження був запит на інформацію. Громадські аудитори звернулися до 155 розпорядників публічної інформації (Президента України, Верховної Ради, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Кабінету Міністрів, Міністерств, відомств, інших органів державної влади, обласних державних адміністрацій і міських рад обласних центрів України) з питаннями щодо реалізації положень закону.
І. У межах моніторингу виконання ст. 34 Конституції України було розіслано запити на інформацію з такими питаннями:
1. Чи існує в розпорядника публічної інформації внутрішній акт про порядок розгляду запитів на інформацію? Якщо так, то просимо надати копію такого акту (або гіперпосилання на текст акту на офіційному сайті).
2. Кількість отриманих запитів на інформацію, кількість задоволених запитів на інформацію. Кількість відмов у задоволенні запитів на інформацію з зазначенням причин відмов відповідно до законів України. Дані просимо надати за підсумками 2010 та 2011 років (окремо).
3. Кількість відомчих правових актів із грифом “для службового користування” й іншими позначками обмеження доступу станом на дату надання відповіді, гіперпосилання на перелік відомостей, які віднесено до конфіденційної інформації, на офіційному сайті.
У 14 випадках (9%) відповіді було отримано невчасно чи не отримано взагалі. Вичерпні відповіді було надано в 6 випадках (4%). Належні чи прийнятні відповіді було отримано в 61 випадку (52%). У решті випадків було отримано неповні відповіді чи відписки.
Найчастіше неповні відповіді не містили:
– внутрішнього акту про порядок розгляду запитів на інформацію;
– точної адреси внутрішнього акту про порядок розгляду запитів на інформацію на офіційному веб-сайті розпорядника;
– точної адреси переліку відомостей, які віднесено до конфіденційної інформації, на офіційному веб-сайті;
– запитаних числових показників.
Таким чином, якщо брати до уваги лише формальний бік справи, закон “Про доступ до публічної інформації” через більш ніж рік із моменту набуття ним чинності в цілому виконують приблизно в 75% випадків.
У середньому частка відмов у наданні відповідей на інформаційні запити становить до 10%. Розпорядники публічної інформації наводили такі підстави відмов:
– заборона розголошувати інформацію про особу згідно з законами “Про захист персональних даних”, “Про доступ до публічної інформації”;
– відсутність у розпорядника запитуваної інформації;
– несплата запитувачем послуг із копіювання, якщо обсяг інформації перевищує 10 аркушів;
– вимоги надати службову чи конфіденційну інформацію.
ІІ. У межах моніторингу виконання ст. 40 Конституції було надіслано інформаційні запити з такими запитаннями:
1. Чи існує внутрішній акт про порядок розгляду звернень громадян? Якщо так, то прохання надати копію такого акту.
2. Кількість звернень відповідно до закону “Про звернення громадян”. Кількість задоволених звернень громадян. Кількість відмов у задоволенні звернень із зазначенням причин відмови.
Дані прошу надати за підсумками 2010 та 2011 років (окремо).
У 25 випадках (16%) відповіді були отримані невчасно чи не отримано взагалі. Належні відповіді було отримано у 97 випадків (63%). У решті випадків було отримано неповні відповіді чи відписки.
Результати обох досліджень виявили такі системні недоліки у виконанні розпорядниками положень закону “Про доступ до публічної інформації”:
– неоднакове ставлення до різних авторів однакових запитів (аудиторам систематично давали різні відповіді на інформаційні запити від “простих” громадян і журналістів);
– відмова органів влади надавати інформацію через такі причини, як “облік не ведеться” чи “не здійснює систематизації”;
– наявність електронної адреси чи форми для створення інформаційних запитів на офіційному сайті не гарантує відповіді;
– при ліквідації чи реорганізації держаних органів документації не передають “у спадок”, тож здобути публічну інформацію попередників досить проблематично;
– дуже часто у відповідях органи влади та місцевого самоврядування посилаються на інформацію, розміщену на своєму офіційному веб-сайті, і не надають інформації письмово – попри те, що, згідно з п. 2 ст. 22 закону “Про доступ до публічної інформації”, “відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою у наданні інформації”;
– місцевих нормативних актів, що втратили чинність, не прибирають із веб-сайтів і не маркують їх як такі, що втратили чинність.
На думку експертів, практичними кроками, які могли б забезпечити реалізацію прав, передбачених ст. 34 та 40 Конституції України, мають стати:
1. Ухвалення єдиної для всіх органів влади та місцевого самоврядування процедури розгляду запитів на інформацію (законом);
2. Уніфікація процедур складання статистичної звітності щодо роботи з інформаційними запитами та зверненнями громадян для всіх органів влади та місцевого самоврядування;
3. Уніфікація розділів “Доступ до публічної інформації” та “Звернення громадян” офіційних сайтів органів влади та місцевого самоврядування.
Листом №С-12207/102 від 18.06.2012 (див. тут) Міністерство юстиції відмовило громадським аудиторам у наданні інформації про назви та реквізити всіх чинних на сьогодні правових актів, які мають позначки “не для друку” й “опублікуванню не підлягає”. Вважаючи зазначену відмову однозначно неправомірною, експерти обіцяють ужити юридичних заходів для її оскарження й оприлюднення зазначених правових актів.
Громадський інформаційно-методичний центр “Всесвіт”
(057) 731 10 76
vsesvit@maidan.org.ua
***
Мета програми “Громадянське суспільство та належне врядування” – запровадження сталого діалогу громадянського суспільства з владою в тих сферах реформ, які можуть сприяти розвитку громадянського суспільства, через участь основних зацікавлених сторін у прийнятті та моніторингу виконання рішень органів влади на всіх рівнях.
