Вибиті вікна, частина з яких закрита фанерою, і фасади зі слідами від уламків. Над дорогами натягнуті антидронові сітки, щоб захиститися від «людського сафарі» – так росіяни називають свою практику полювання fpv-дронами за жителями міста. Через три роки після деокупації Херсон не здався, але навчився жити в, здавалось, найскладніших умовах.
© Efrem Lukatsky / AP
З 300 тисяч жителів, які жили в місті до 2022, сьогодні залишилось 60 тисяч, більшість з яких – літні люди та ті, хто не мають можливості виїхати. Проте серед жителів теперішнього Херсону залишились і ті, хто свідомо обрав залишатись і працювати у місті, що знаходиться під щоденними обстрілами. Вони розбирають завали та гасять пожежі, слідкують за порядком і відновлюють електрику після обстрілів, відвідують маломобільних жетелів, щоб принести їм їжу або ж намагаються зберегти бізнес в умовах, незбагненних для консультантів з «великої четвірки». А ще є ті, хто намагається налагодити роботу і взаємодію усіх цих людей і, навіть в цих умовах, – зробити життя херсонців легшим.
Саме такі завдання ставить перед собою херсонська громадська організація «Об’єднання», яка у 2025 році отримала грант від Фонду в межах ініціативи «Імпульс». Про те, що допомагає Херсону залишатись стійким, чому будь-яка допомога має починатись з розмови і як майданчики для діалогу вже зараз допомагають місту змінюватись ми поспілкувались з Юрієм Антощуком, керівником ГО «Об’єднання».
Почути місто
«Ми не можемо зараз розробити проєкти з відновлення. Те, що ми заплануємо сьогодні, вже завтра може стати неактуальним через погіршення безпекової ситуації», – говорить Юрій. Лише за останні 3 місяці кількість дронових атак міста зросла до 5 тисяч атак на місяць, понад 150 атак на день в середньому. І це без врахування артилерійських обстрілів, ракет і “шахедів”.
Хоча питання безпеки залишаються на першому місці, вони є не єдиними наслідками війни. Маршрутки не ходять, в окремих районах – не працюють магазини. Люди бояться покидати навіть напівзруйновані будинки, боючись, що після мародерів знайдуть тільки порожні стіни. Бізнес працює без страхування і кредитів, а діти роками навчаються онлайн. Кожна з цих проблем не здається критичною, проте накопичуючись все це може зробити життя в місті нестерпним.
В «Об’єднанні» розуміли, що вирішити усі проблеми одразу не вийде – їх занадто багато, вони занадто комплексні і пов’язані одна з іншою. Врешті, страх – це суб’єктивна річ, і когось бродячі пси можуть турбувати значно більше, ніж російські дрони. Проте, виявилось, ніхто досі не спробував провести дослідження і мапувати усі можливі проблеми, які жителі Херсону та передмість відчувають на собі. Тож це і стало першим кроком їх проєкту.
Дослідження стосувалось Херсону та Чорнобаївської громади, яка є передмістям обласного центру. Інформацію збирали за допомогою зустрічей та фокус-груп. Найважчими були розмови з місцевим бізнесом, якому дводиться працювати в умовах обстрілів, замінованості території, відсутності кредитів та страховок. Коли щодня балансуєш на грані закриття власної справи, важко говорити про системні рішення та довгострокові зміни. Як згадує Юрій, один з учасників дослідження на прощання сказав «Я не знаю, з чим я йду, але знаю, з чим я не йду – я знову йду без грошей».
Дослідники прагнули обійтися без анкет і готових відповідей, а спробувати почути і зрозуміти найбільші болі місцевих. «Ми збирали суб’єктивні думки людей. Те, як вони самі бачать ризики – під час війни і після неї», – говорить Юрій. Таким чином вдалося сформувати перелік з 50 найактуальніших проблем, які турбують жителів.
«Зрозуміло, що всі говорять про ризик бути вбитим через обстріли чи втратити житло. Але є багато неочевидних речей, з якими стикаються всі прифронтові громади», – пояснює Юрій. Люди в першу чергу говорили про постійні обстріли, атаки дронів, ризик загибелі або поранення, зруйноване житло, проблеми з інфраструктурою, перебої зі світлом і водою. Про інші ж ризики говорять значно менше: різке збільшення кількості безпритульних псів, мародерство, яке стримує людей від евакуації, шахраї, які видають себе за працівників гуманітарних організацій. Виявилось, що разом з безпековими питаннями людей турбують психоемоційні фактори: втрата соціальних зв’язків, відсутність соціалізації дітей та підлітків, соціальні розколи між тими, хто залишився в громаді і тими, хто виїхав. «Деякі речі навіть для нас були неочевидні, – згадує Юрій. – А для влади тим більше. Люди говорили про те, про що раніше ніхто вголос не питав»
Від списку проблем до пошуку рішень
Мапування проблем – важливий, але недостатній крок, якщо зупинитись на ньому. Звісно, можна прийти до місцевої влади, покласти роздруківки на стіл і вважати, що мавр зробив свою справу і може йти. Проте підхід «Об’єднання» в іншому – вони допомагають місцевій владі знайти рішення та організувати діалог з іншими установами, які можуть допомогти.
Юрій пояснює, що проблема місцевої влади не у небажанні щось робити, а в тому, що система “не витягує”. Люди в місцевих адміністраціях працюють в умовах недостачі кадрів, низьких зарплат і підвищених ризиків за життя. «Вони не відмовляються працювати, – вони просто зашиваються», – говорить він, розповідаючи, як чиновники кидали роботу, не будучи готовими залишати сім’ї під дронами.
Відтак, важливо бути не опонентами, які бачать в кожному чиновнику корупціонера і злочинця, а партнерами, які можуть підстрахувати і допомогти там, де місцева влада “не стягує”. Так «Об’єднання» почало проводити фасилітовані зустрічі і обговорювати перші прості кроки, які можна зробити в тій чи іншій ситуації, щоб швидко досягнути прогресу.
І перший з таких кроків виявився до банального простим – розробити практичний друкований буклет про те, як вести себе в тій чи іншій небезпечній, але вже типовій ситуації.
Алгоритм для життя під обстрілами
Парадоксально, але факт: за 3 роки постійних обстрілів у Херсоні так і не з’явилось простої та короткої інструкції про те, що робити цивільному, якщо дрон прилетів у його будинок. Як діяти? Кому телефонувати? За яким алгоритмом рухатись? Проводячи дослідження у «Об’єднанні» виявили, що навіть голови ОСББ не знають, яким має бути порядок дій.
Команда організації зібрала інформацію від поліції, ДСНС, Херсонської військової адміністрації та волонтерів і скоротили її до короткого буклету. «Це ж насправді елементарні речі: зафіксувати пошкодження, звернутися до поліції, подати заяву, знати, хто займається евакуацією», – пояснює Юрій. Перші п’ять тисяч примірників надрукували за власний кошт, і дуже скоро їх розбірали відповідні служби та голови ОСББ.
За словами Юрія, навіть цей простий крок допоміг зменшити рівень тривоги і отримати бодай дрібку почуття контролю за ситуацією для херсонців. «Іноді, щоб стало легше, не потрібно нічого героїчного, – каже Юрій. – Потрібно, щоб людина знала: ось перший крок, ось другий, ось куди дзвонити. І тоді навіть у війні з’являється опора».
Комунікація та довіра як інструмент безпеки
Історія з буклетом є ілюстрацією, що координація працює. Спільно можна напрацювати рішення, які не вимагають ні багато коштів, ні часу, проте можуть реально допомогти. Рішення з розряду тих, про які думаєш «а чому ми не зробили це раніше?».
«Це реально показало, що можна досягти змін, – говорить Юрій. – Не якихось глобальних, але таких, які одразу полегшують життя людям».
Сьогодні команда «Об’єднання» зводить за одним столом представників поліції, ДСНС, місцевої влади та громадських організацій, щоб знайти рішення, які раніше здавались не на часі чи й просто не приходили в голову. Власне, ідея зібрати в одну групу представників від різних установ, які займаються питаннями безпеки Херсонців, і сама по собі є чимось, що давно мало би бути зробленим. Але тільки завдяки старанням активістів з’явився цей майданчик для діалогу.
Робота групи не впливає на структуру, але змінює логіку роботи та обміну інформацією. «Один із великих ризиків – люди просто не розуміють, що відбувається і куди ми рухаємося, – каже Юрій. – А коли всі служби чують одні й ті самі речі від людей і між собою, з’являється спільне розуміння ситуації». Під час зустрічей групи народжується довіра – те, без чого робота в умовах Херсону не може відбуватись взагалі.
З 50 ризиків, які дослідили та описали в «Об’єднанні», частину неможливо вирішити силами активістів чи місцевої адміністрації. «Є речі, на які ми не можемо вплинути, – каже Юрій. – Поки російські війська стоять на тому березі, питання обстрілів і руйнувань від нас не залежить».
Це твереза оцінка ситуцації, але вона не має ставати причиною для зневіри. Сьогодні мрія про краще життя складається з маленьких кроків і простих рішень, які можуть допомогти в умовах постійних атак з боку росії. «Ми можемо впливати на те, як ми реагуємо, на те, чи знає людина, що їй робити, коли стається біда, – каже Юрій. – Можливо, ми не зробимо так, щоб стало безпечно, але ми можемо зробити так, щоб людям було трохи зрозуміліше і трохи спокійніше». Для когось його слова здаватимуться ознакою стійкості, для когось – дурної впертості. Здається, для самих Херсонців це звучить як проблиск надії.
***
Матеріал підготовлено в межах Проєкту «Імпульс: розширення можливостей еромадянського суспільства для стійкості та відновлення України», що реалізовується завдяки фінансуванню Норвегії (Norad) та Швеції (Sida), у партнерстві з Фондом Східна Європа.
