Ради ВПО часто сприймають як формальний дорадчий орган – структуру, що існує «для галочки». Але на практиці саме вони можуть стати простором, де внутрішньо переміщені люди переходять від адаптації до впливу: вчаться говорити з владою, формувати спільні запити та брати участь у розвитку громад, у яких живуть.
Саме з таким підходом громадська організація «Точка доступу» реалізує проєкт «Інституційна підтримка: новий імпульс для рад ВПО» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Це продовження роботи над інтеграцією ВПО у життя громад Івано-Франківщини – з фокусом не на окремих активностях, а на посиленні спроможності рад ВПО в реальній щоденній роботі.
Як пояснює керівник проєкту Микита Боєв, для нього ця тема має особистий вимір: «Я сам переселенець з Маріуполя і добре пам’ятаю відчуття, коли ти наче вже в безпеці, але ще не відчуваєш себе частиною громади. Для мене робота з радами ВПО – це не про структури заради структур. Це про те, щоб люди відчули: вони тут не тимчасові, їхній досвід важливий, і вони можуть впливати на рішення, які стосуються їхнього життя».
Саме тому в проєкті акцент зроблено на процесі – навчанні, діалозі, спільній роботі та поступових зрушеннях, які формують довіру і спроможність. У кожній громаді робота рад ВПО починалася з різних умов, але з однаковим запитом — бути почутими і бути корисними там, де люди живуть зараз. На старті це часто було бажання допомагати без чіткого розуміння інструментів і повноважень. У процесі роботи фокус змістився на системність: аналіз потреб, зрозумілі правила взаємодії, спільні рішення і партнерство з місцевою владою. Саме цей шлях – від участі до впливу – і пройшли ради ВПО в Болехівській, Коломийській, Отинійській та Городенківській громадах.
Болехівська громада: коли Рада ВПО стає точкою запуску змін і співпраці
У Болехівській громаді Рада ВПО формувалася як простір активної участі внутрішньо переміщених людей. Члени Ради долучалися до тренінгів і зустрічей передусім як ВПО – з бажанням бути корисними, підтримати одне одного, включитися в життя громади. Ця активність була живою й щирою, але на початку – фрагментованою, без чіткого спільного бачення та розуміння меж і можливостей дорадчого органу.
Участь у проєкті «Інституційна підтримка» стала моментом переосмислення. Від інтуїтивних дій Рада ВПО перейшла до усвідомленої роботи: з’явився аналіз потреб переселенців, опитування, аргументовані звернення та пропозиції. Комунікація з органами місцевого самоврядування поступово перейшла з емоційної площини у робочу – на мові фактів і даних.
Як зазначає Аліна Буць, представниця Ради ВПО Болехівської громади, участь у проєкті дала не лише нові знання, а й практичні інструменти, які вже сьогодні дозволяють ефективніше представляти інтереси ВПО на місцевому рівні. Паралельно Рада ВПО стала більш помітною в самій громаді. Робочі зустрічі, співпраця з центром зайнятості, інформування ВПО про можливості навчання, перекваліфікації та працевлаштування посилили довіру до Ради як до реального представницького майданчика. Саме на цьому етапі команда зробила принципово важливий крок – ініціювала створення громадської організації. ГО не стала альтернативою Раді ВПО, а логічним продовженням уже напрацьованої роботи, що дозволило розширити інструменти впливу, працювати з проєктами та залучати ресурси, і цьому сприяють отриманні у межах проєкту знання.
Ще одним результатом інституційного зростання стала міжгромадська співпраця. Болехівська Рада ВПО почала взаємодіяти з іншими радами, зокрема з Долинською громадою. Спільні заходи стали не просто подіями підтримки, а точками обʼєднання людей із різних регіонів України. Важливо, що така співпраця продовжується: між радами вже є домовленості про подальші зустрічі й обміни, зокрема наступну зустріч у Долинській громаді. Це свідчить про перехід від окремих ініціатив до сталої взаємодії між громадами.
Болехівський кейс показує, як за умов інституційної підтримки Рада ВПО може стати платформою зростання: від особистої активності – до створення громадської організації, від локальної роботи – до міжгромадської співпраці, від підтримки «тут і зараз» – до довгострокових рішень для людей і розвитку громади.
Коломийська громада: коли Рада ВПО стає майданчиком системних рішень
Коломийська громада є однією з найбільших у регіоні за кількістю внутрішньо переміщених осіб. Тут від самого початку було очевидно: за відсутності системного підходу Рада ВПО ризикує залишитися формальним дорадчим органом, який не встигає за масштабом і складністю запитів.
Очоливши Раду ВПО, Тетяна Білявцева привнесла у роботу досвід психологині та управлінця. Це визначило стиль діяльності Ради: не протиставлення «місцевих» і «переселенців», а обʼєднання різних груп людей навколо спільних рішень. Рада ВПО у Коломиї поступово стала простором медіації – місцем, де проговорюються складні питання і шукаються реалістичні механізми їх вирішення.
Найгострішим викликом для громади залишається житло. Інтерв’ю з членами Ради ВПО та активними переселенцями показують: проблема не лише в дефіциті ресурсів, а й у відсутності формалізованих механізмів обліку потреб. Як розповідає голова Ради ВПО Коломийської громади: якщо потреби людей не зафіксовані офіційно – у чергах, реєстрах, рішеннях комісій, – вони не стають підставою для подальших дій і програм. Саме тому Рада ВПО зосередилася на запуску довготривалих процесів: участі в робочих і депутатських комісіях, формуванні черг, інформуванні ВПО про необхідність офіційної реєстрації своїх потреб, навіть попри недовіру до швидкого результату. Це складна й часто емоційно важка робота, особливо з людьми старшого віку, але вона створює основу для системних рішень у майбутньому. Окремо голова Ради ВПО наголосила, що до діалогу запрошуються усі, хто вимушено переселився до Коломиї і будує життя у новій громаді: «Нам потрібні активні люди, і разом з зробимо більше».
Проєкт «Інституційна підтримка» став для Коломийської Ради ВПО інструментом підсилення команди. Навчання і міжгромадське спілкування допомогли учасникам не лише отримати нові знання, а й відчути впевненість у власній ролі. З’явилося розуміння, що Рада ВПО – це повноцінний партнер. адже сьогодні вона працює як точка з’єднання між переселенцями, органами місцевого самоврядування, соціальними службами та громадським сектором.
Кейс Коломийської Ради ВПО показує: інституційна спроможність – це не про швидкі рішення, а про здатність громади витримувати складні виклики і працювати з ними у довгу.
Отинійська громада: інституційна «збірка» з нуля
Отинійська громада – приклад того, як Рада ВПО може формуватися практично з чистого аркуша. На старті частина членів Ради не мала ані досвіду громадської діяльності, ані чіткого розуміння, що таке дорадчий орган і як він може впливати на процеси в громаді. Участь у зустрічах і тренінгах сприймалася радше як можливість дізнатися більше й допомогти окремим людям, ніж як системна робота.
Переломний момент настав тоді, коли Рада ВПО почала вибудовувати власну внутрішню структуру. У межах проєкту фокус змістився на базові інституційні речі – положення, протоколи, фіксацію рішень, регулярність засідань. Саме ці, на перший погляд, технічні інструменти дозволили Раді ВПО стати структурною, зрозумілою та видимою для органів місцевого самоврядування.
Як пояснює голова Ради ВПО Отинійської громади Михайло Гезенко, найбільш цінним для команди стало саме розуміння, як працює документообіг і чому без цього Рада залишається «невидимою», навіть якщо має ідеї та мотивацію. Паралельно важливу роль відіграло міжгромадське мережування. Знайомство з практиками інших рад ВПО дало можливість не вигадувати рішення з нуля, а спиратися на вже наявний досвід. Зокрема, досвід Долинської громади щодо формування черги на житло став для Отинії поштовхом до запуску власного процесу, навіть за умов обмежених фінансових можливостей громади.
Ще одним напрямом роботи стала ідея створення «дорожньої карти ВПО» – зрозумілого маршруту для людей, які щойно приїхали в громаду і не знають, куди звертатися з побутовими, соціальними чи медичними питаннями. Цей підхід дозволяє переходити від ситуативної допомоги до системного супроводу.
Отинійський кейс демонструє, що інституційна спроможність не залежить від масштабу громади. Навіть у невеликій громаді Рада ВПО може стати реальним партнером для місцевої влади – за умови, що її робота вибудувана структуровано, послідовно і в діалозі з іншими громадами.
Городенківська громада: вихід із формальності та робота з довірою
У Городенці на початковому етапі активність переселенців була низькою, а сама Рада ВПО часто сприймалася як структура «для галочки». Бракувало не лише ресурсів, а й віри в те, що участь у роботі Ради може дати відчутний результат. Ситуація почала змінюватися поступово. Участь у проєкті «Інституційна підтримка» дала Раді ВПО чіткі орієнтири – як вибудовувати роботу системно, які питання є справді пріоритетними і як переходити від загальних розмов до конкретних дій. З’явилися регулярні засідання, зрозумілий порядок денний, фокус на аналізі потреб ВПО та пошуку реалістичних рішень.
Як пояснює Світлана Герко, ключовою стала зміна самовідчуття Ради: «Після участі в проєктах громадської організації «Точка доступу» ми відчули, що не самі. З’явилася віра в себе і розуміння, що з місцевою владою можна говорити на рівних. Рада ВПО перестала бути просто словом – з’явилися дії».
Важливим кроком стала робота з довірою, як усередині спільноти ВПО, так і у взаємодії з органами місцевого самоврядування. Рада ВПО поступово почала виконувати роль першої точки контакту для нових переселенців: інформувати, спрямовувати до соціальних служб, юристів, міжнародних організацій, допомагати зорієнтуватися в можливостях громади.
За словами представниці Ради ВПО, зміни відбулися і в комунікації з владою: «За цей рік змінилося саме ставлення. Нас почали сприймати як партнерів, а не як формальний дорадчий орган. З’явився діалог, менше формальності й більше спільної роботи».
Городенківський кейс показує, що інституційна спроможність – це не лише про активних лідерів чи великі ресурси. Це про послідовність, присутність і готовність працювати з пасивністю, сумнівами та недовірою. Це приклад того, що Рада ВПО стає інструментом повільних, але стійких змін – там, де результат вимірюється не кількістю заходів, а рівнем включеності людей у життя громади.
Чотири громади – чотири різні історії, але спільний висновок один: Ради ВПО стають найбільш дієвими тоді, коли мають не лише мотивацію, а й підтримку та знання. Навчання, інституційна спроможність, уміння будувати діалог та партнерство з місцевою владою перетворюють їх із формального органу на реальний інструмент участі та впливу, і саме в цьому полягає довгострокова цінність такої роботи.
Проєкт реалізувався ГО «Точка доступу» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: Точка доступу
