Не лікування, а катування

Щороку десятки тисяч пацієнтів в Україні, які страждають від болю, в наслідок різних хвороб, не отримуючи знеболювальні засоби.

Щороку десятки тисяч пацієнтів в Україні, які страждають від болю, в наслідок різних хвороб, не отримуючи знеболювальні засоби. При цьому за останні роки на законодавчому рівні Україна суттєво покращила ситуацію, зокрема Наказ № 333 «Про затвердження Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я». Проте на практиці виявляється, що лікарі мусили б виконувати рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я по знеболенню, натомість лікарі ігнорують їх. Про це свідчать результати дослідження громадських організацій та Human Rights Watch, які презентували під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі.

Лікарі це пояснюють цілик комплексом стереотипів: «пацієнт стане наркоманом», «держава не забезпечує лікарні препаратами», «немає транспорту, щоб доїхати до пацієнта» тощо. І ці відмовки могли би працювати у багатьох випадках. Проте цифри говорять самі за себе: «Ми провели у 10 областях України 94 інтерв’ю із пацієнтами або членами їхніх родин, із близько 50 медичними працівниками, 11 керівниками закладів охорони здоров’я. Із усіх опитаних, умовно успішне знеболення досягнуто лише у 5-14% хворих – залежно від регіону», – каже Андрій Роханський, директор ГО «Інститут правових досліджень та стратегій».

 

Не зважаючи на те, що на рівні нормативно-правової бази у лікарів тепер є усі інструменти для того, щоб надавати паліативним хворим якісне знеболення. Зокрема, тепер пацієнти можуть отримати призначення знеболюючих на 10-15 діб незалежно від місця проживання, а не 3-5 діб, і можуть приймати ліки самостійно, а не обов’язково з допомогою медичних працівників, але лікарі продовжують керуватися старими нормами і тим самим катують людей. Леся Брацюнь, радник Міністра охорони здоров’я України з паліативної допомоги, каже, що у листопаді МОЗ провело опитування керівників закладів охорони здоров’я первинної ланки із Києва, які брали участь у семінарі з паліативної медицини. «З’ясувалося, що приблизно 70% лікарів працюють ще за старою практикою, 86% лікарів послуговуються практикою призначення препаратів комісійно. На практиці це означає, що ці препарати просто не виписуються. Приблизно 85% пацієнтів, які не знаходяться на стаціонарному лікуванні, не можуть отримати повноцінне знеболення у домашніх умовах».

Поліпшувати законодавство – це лише частина реформи у цій сфері. Надважливою нині є просвітницька робота із медичними працівниками і впровадження постійних навчальних програм у додипломну та післядипломну освіту медичних працівників: «Ми радимо, щоб усі студенти медичних закладів проходили базовий курс паліативної допомоги. Для тих, хто буде працювати саме у паліативній медицині, має бути поглиблений курс вивчення протоколів лікування та клінічна практика», – наголошує Тетяна Купер, представник Human Rights Watch в Україні.

За підтримки Міжнародного фонду «Відродження»  вже переклали та адаптували два навчальні модулі з паліативної допомоги: ЕРЕС-О та ELNEC, їх вже використовують в Івано-Франківському Національному медичному університеті, Харківському медичному коледжі №1 та Черкаському медичному коледжі. Також бажано створити інформативну, але максимально просту для лікарів форму звітування про те, як проводиться паліативна робота на місцях.

Актуальною проблемою залишається доступність опіоїдів для пацієнтів із малих містечок і сіл. Наприклад, за словами Ксенії Шаповал, менеджера програмної ініціативи «Громадське здоров’я» МФВ у Кіровоградській області лише одна аптека, яка відпускає такі препарати. Це також завищені ціни і недостатній асортимент ефективних сучасних знеболюючих препаратів. Також залишаються труднощі із включенням до системи паліативної медицини онкохворих дітей та пацієнтів, хворих на ВІЛ і туберкульоз.

Експерти закликають владу України, Міністерство охорони здоров’я не зволікати із реалізацією кроків, які можуть змінити ситуацію, бо ці заходи критично важливі для людей, які постійно живуть із болем – для якості їхнього життя і для гідного кінця життя. «Сподіваюся, український уряд, громадянське суспільство і медексперти продовжать здійснювати реформи, та займатися просвітницькою роботою, щоб покращувати якість життя пацієнтів та їхніх родин», – додала Наомі Бурк-Шайн, старший програмний менеджер Програми «Громадське Здоров’я» Фондів Відкритого Суспільства (Лондон, Велика Британія).

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: