Мовою культури — про найважливіше: у Тарту відбулися Українські дні 

В естонському місті Тарту відбулися Українські дні UKRAINE! UNMUTED. Дискусії про культуру в різних країнах Європи перед сучасними викликами, презентації есеїстики про Україну та вебплатформи артпроєкту «Український Зріз» зібрали естонців та представників української громади в Естонії.  

Українські дні в Тарту UKRAINE! UNMUTED — дводенна програма (7-8 листопада) з різними активностями, запропонована командою зі Львова (Інститутом стратегії культури). Проєкт вдалося втілити завдяки підтримці колег з офісу Тарту 2024, відповідального за реалізацію програми Тарту Європейська столиця культури 2024.  

Дискусії

«Українські дні» розпочалися із дискусій. Вступна розмова стосувалася викликів, з якими нині стикаються люди й інституції культури — і як їх долають. Як наголосила Юлія Ваганова, генеральна директорка Музею Ханенків, через перманентну російську загрозу в Україні неможливо на 100% бути в безпеці, захистити культурні артефакти. Йшлося і про важливість дбайливого ставлення до фахівців, суспільну роль музею нині, співпрацю між великими й малими музеями в Україні, міжнародну підтримку.

І навіть у цих загрожених умовах збереження колекції, на думку спікерки, не в тому, щоб її ховати, а навпаки — показувати світу, водночас проявляючи «спільний з усією Європою бекґраунд»; Музей Ханенків втілив та планує низку проєктів за кордоном.

На думку Сір’є Гелме, генеральної директорки Фонду Художнього музею Естонії, ніхто не може бути готовий до такого виклику, як війна. Проте естонські фахівці відпрацьовують можливі ризики, пройшли навчання. Поза тим естонські музеї розвиваються, вони сучасні й диджиталізовані, хоча й мають певні фінансові виклики. Культуру Сір’є Гелме вважає питанням безпеки: втрата і занедбування її веде до поразки у війні.

Дещо іншим був ракурс Дафні Толіс, кінопродюсерки, режисерки, журналістки, яка впродовж останніх років фіксує актуальні для Греції проблеми. Вони пов’язані з наслідками фінансової й економічної кризи 2009 року, Грекситом, напливом біженців, туризмом (це  джерело як доходу, так і негативного впливу на локальні громади, давні пам’ятки). Вихід спікерка вбачає у лімітуванні кількості туристів, часу для відвідин культурних об’єктів. Значні й іноді неконтрольовані загрози пов’язані із природними лихами, як пожежі, повені, спека. Тож дискурс сучасної Греції: як захистити від природних і антропогенних впливів місцеві спільноти, спадщину, традиції, поселення, ландшафти й зрештою грецьку ідентичність.

Чи можна говорити про щось, окрім виживання, в часи виживання — міркували учасники другої дискусії. Як зауважила Оксана Довгополова, співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво», реальність засвідчує, що ти не можеш вижити без того, що є понад виживанням. Вона згадала приклади креативної діяльності на початку повномасштабної агресії, що тоді видавалося неможливим і дивувало іноземців (дитяча артстудія у харківському метро в березні 2022-го), важливість культурних інституцій в час війни (як «магніти»), зміну мови сучасного мистецтва та його вихід на ширші аудиторії.

Берк Вагер, естонський письменник, культурний менеджер, розповів про концепцію Тарту ЄСК 2024 — Arts of Survival (Мистецтва виживання), де мистецтво трактується дуже широко: і як художнє вираження, і як навички, майстрування тощо. Тіль фон Дамм, політолог і керівник інституту PerGlobal, акцентував на зв’язку культури з демократією, її ролі для забезпечення майбутнього демократії. Йшлося також про маніпуляції т. зв. демократій щодо культури, скорочення бюджетів на цю сферу тощо.

Ще одна розмова — про те, як це «бути «малою культурою в постімперському світі?». Як зауважила модераторка Оксана Форостина, мала культура — та, що потребує багато виносок, коли про неї пишеш; чим менша культура, тим більше ремарок.

Як вирівняти вихідні позиції «великих» і «малих» культур (нечисленних мовних спільнот, невеликих за площею чи кількістю населення країн)? Одна зі спроб — творення мережі редакторів європейських культурних видань Eurozine для самопрезентації та поширення знакових текстів, про що розповів Карл Генрік Фредрікссон, шведський письменник і редактор, співзасновник Eurozine, програмний директор «Дебатів про Європу». На різноманіття і глибину «малих» (як естонська) та локальних культур звернув увагу Майкл Коул, викладач Тартуського університету, журналіст, котрий родом із Великої Британії, але мешкав в Україні, а останні шість років — у Тарту.

Його ідея в тому, що для культурного обміну й розвитку велике значення має не лише «висока культура», а й повсякденні практики (слухання радіо, колаборації), міжлюдські стосунки, популярні формати (як Євробачення) і навіть позакультурний вимір. Персональна дотичність до іншої культури закладає ґрунт для подальшого правдивого інтересу, небайдужості та нових взаємодій.

Анастасія Волкова, завідувачка відділу мистецьких програм Українського інституту розповіла, що через повномасштабне вторгнення Росії багато хто у світі наче відкрив для себе Україну. Рівень міжнародної підтримки був, є значний, проте не завжди її результат є найкращим: іноді естетична якість — вторинна (основне — підтримати українців), а деякі проєкти надто закриті (українські митці за кордоном виступають для місцевих українців). Важливо й розширювати контекст міжкультурної взаємодії: так, в Українському інституті створено підрозділи, у фокусі яких країни Південної Америки, Азії, Індонезія.

Після дискусій

Після дискусій — мистецтво, експериментальний танцювальний перфоманс «Лабіринт без Мінотавра». Українська танцівниця, хореографка Марія Бакало запросила охочих через рух та співучасть пройти уявним маршрутом, сповненим історіями й артефактами цілком реального життя під час війни. Це були рухові фрагменти й інтерактивні «зупинки»: авторка поділилася фотографіями з родинного архіву та історіями рідних, які зазнали репресій у радянський період; одна з них — про дідуся Марії, який на Дніпропетровщині пережив Голодомор 1932-33 років; продемонструвала уламки російської ракети, яка у липні 2023-го у Львові зруйнувала будинок на вулиці Стрийській (вбито 10 людей), форму російського військового. І охочі долучилися до плетіння маскувальної сітки, доповнивши раніше додані фрагменти під час виступів Марії у США, де, власне, й первинно був задуманий та презентований перфоманс.

Також у Тарту представили вебсайт проєкту сучасного українського мистецтва  «Український Зріз». Ресурс https://bit.ly/3CjDHB9 містить інформацію про 5 едицій проєкту від 2010 року: 4 міста Європи, майже 200 арттворів та проєктів, майже 140 авторів і колективів. Про це розповіла Ліда-Савченко Дуда, керівниця проєкту «Український Зріз». Проєкт певною мірою пов’язаний із містами Європи які мали (як Вроцлав, Каунас) — чи матимуть (Люблін) — статус Європейської столиці культури. Власне, для Львова «Зріз» певною мірою став дорогою до ЄСК, адже, як нагадала Юлія Хомчин, керівниця проєкту UKRAINE! UNMUTED в Тарту, місто Львів подало заявку на конкурс ЄСК 2030.

Ще одна зустріч була присвячена книжці есеїв «UKRAINE! UNMUTED», котра тепер доступна і в англійсько-естонському мовному поєднанні. Один із авторів збірки Юрко Вовкогон, менеджер культурних проєктів, ветеран, зауважив, що до свого тексту, написаного 2022 року (під час реабілітації в Ризі після важкого поранення), зараз додав би «багато слів про виснаження» — психологічний стан українців, втрату людей на війні. Новим в естонському виданні збірки став текст «Глибинна травма та інтелектуальна лінь» режисерки, дослідниці театру Олени Апчел, яка нині служить у Силах оборони України. Він був написаний для одного з німецьких видань, згодом вийшов українською у виданні «Лівий Берег», став вірусним.

Покладаючись на свій досвід, авторка стверджує: багатьох європейських інтелектуалів влаштовує їхнє усталене бачення про світ — й усякі інші наративи (як-от український про війну від 2014-го як боротьбу України за ідентичність та суб’єктність колись колонізованого народу) створюють дискомфорт і наштовхуються на неприйняття. Олена обстоює «право на емоцію та біль», виступає «проти раціонального світу, що пропонує стишувати травму», пояснює, що «ця шовіністична війна повертає нам право на емпатію». Текст Олени естонською переклала Ілона Мартсон. Інші есеї «UKRAINE! UNMUTED» доступні естонською завдяки Анні Вершік та Марґусу Латтіку, які теж долучилися до події та розповіли про роботу над перекладом текстів. Редакторка й упорядниця книжки — Оксана Форостина.

UKRAINE! UNMUTED втілено як частину програм Тарту ЄСК, а також Бад-Ішль/ Зальцкаммергут 2024. Цей проєкт Інституту стратегії культури й ГО «Вірменська 35» відбувся за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України», а також за підтримки Українського інституту. Медіапартнери: UkraineWorld, Delfi.

Фото: Silver Gutmann / Tartu 2024.

***

Інститут стратегії культури – муніципальна інституція у Львові, створена у 2018 році для координації процесу реалізації та моніторингу Стратегії розвитку культури міста Львова 2025. Місія – посилювати роль культури в місті, сприяти зміцненню спроможності інституцій культури і компетенцій людей культури. Сайт: https://isc.lviv.ua/.

Міжнародний фонд «Відродження» – одна з найбільших благодійних фундацій в Україні, що з 1990-го року допомагає розвивати в Україні відкрите суспільство на основі демократичних цінностей. За час своєї діяльності Фонд підтримав близько 20 тисяч проектів на суму понад 350 мільйонів доларів США. Сайт: www.irf.ua. Facebook: www.fb.com/irf.ukraine

Європейський Союз складається з 27 держав-членів та їхніх народів. Це унікальне політичне та економічне партнерство, засноване на цінностях поваги до людської гідності, свободи, рівності, верховенства права і прав людини. Понад п’ятдесят років знадобилось для створення зони миру, демократії, стабільності і процвітання на нашому континенті. Водночас вдалось зберегти культурне розмаїття, толерантність і свободу особистості. ЄС налаштований поділитись своїми цінностями та досягненнями з країнами-сусідами ЄС, їхніми народами та з народами з-поза їхніх меж.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: