Місця несвободи у зоні АТО

24 березня, в Кризовому медіа-центрі відбувся брифінг моніторів, які відвідали місця несвободи у зоні АТО. Організатор – Центр інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

24 березня, в Кризовому медіа-центрі відбувся брифінг моніторів, які відвідали місця несвободи у зоні АТО. Організатор – Центр інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Бездіяльність влади по відношенню до осіб, які тримаються, та персоналу установ пенітенціарної служби, а також підопічних і вихованців систем освіти, охорони здоров’я та соціального захисту в зоні АТО призводить не лише до порушення їх прав, але й загрожує їхньому життю, кажуть представники моніторингових груп після відвідин слідчих ізоляторів у Старобільську та Маріуполі, Артемівської установи виконання покарань, інтернатів для дітей та людей похилого віку в Новоайдарі, Кремінній, Дзержинську, Краматорську, Красному Лимані, Слов’янську, Станиці Луганській.

«Відсутня система координації між міністерствами та відомствами, яким підпорядковані місця несвободи різних типів. Держава мала розробити ще рік тому, утім вона відсутня й досі, – каже Тетяна Печончик, голова правління Центру інформації про права людини. – Відтак громадяни України, які знаходяться в місцях несвободи на окупованій території Донецької та Луганської областей, стали заручниками в квадраті».

Андрій Черноусов, голова ВГО «Асоціація незалежних моніторів», наголошує: «Ми вже запізнилися з евакуацією людей з місць несвободи на окупованих територіях. Перед людьми, які там лишилися, стоїть питання виживання: що їсти та чим лікуватися».

Утім на підконтрольних Україні територіях ситуація не краща. Так, до Теплівського психоневрологічного інтернату (Станично-Луганський район Луганської обл.), в якому перебуває 105 підопічних, складно завозити їжу, оскільки дорога обстрілюється.

Причина цього, на думку експерта, криється у системі фінансування подібних установ: «Незалежно від того, є військові дії чи їх немає, система інтернатних закладів потребує глибинного реформування, бо наразі держава фінансує ліжко-місця, а не конкретних людей. Тому місцева влада не хоче зменшувати надходження до бюджету та кудись вивозити людей».

Загальною проблемою тих закладів, які вдалося евакуювати, є значна перенаселеність. Так, на момент візиту до Слов’янського психоневрологічного інтернату, що розрахований на 320 осіб, окрім 210 підопічних, в установі проживало 365 жінок, переселених з Торезького психоневрологічного інституту.

Заступник керівника департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму при Уповноваженому ВР з прав людини Олени Темченко навела дані щодо постраждалих: «У ході конфлікту в Донецькій і Луганської областях, за офіційним даними, було вбито понад 65 і поранено 127 дітей (на 23.3.15). Відомості про загиблих вихованців інтернатних установ відсутні. Є дані про загибель двох підопічних у геріатричних інтернатах».

Назвати точну кількість закладів, які продовжують працювати, та людей, які лишилися в них, неможливо: міністерства та відомства наводять різні дані. За даними Міністерства соціальної політики, з 73 інтернатів та стаціонарних відділень для дітей та людей похилого віку, осіб з інвалідністю на початок січня 2015 р. на підконтрольній Україні території залишилося 34; Міністерство освіти та науки звітує про вивезення Макіївського училища соціальної реабілітації, інформацію щодо інших пропонує дізнаватися безпосередньо в обласної влади; з 553 установ системи охорони здоров’я на кінець минулого року функціонування припинили 39. Безпосередньо в інтернатних установах системи соцзахисту, що знаходяться в зоні активних дій АТО, за станом на 20 лютого 2015 року перебувало 119 дітей-інвалідів та 61 інвалід з дитинства (дитяче відділення Ровеньківського обласного будинку-інтернату для людей з особливими потребами, Краснодонський обласний дитячий будинок-інтернат Луганської області та Шахтарський дитячий будинок-інтернат).

За словами представника моніторингової групи Олександра Гатіятулліна, спеціаліста відділу адвокації та юридичної підтримки ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», план евакуації натомість мала Державна пенітенціарна служба України – цей документ підписується щороку. Утім проведена вона так і не була. Крім того, ДПтС відмовилася постачати препарати засудженим з ВІЛ/СНІД. Таким чином, 500 українських громадян, які перебували на підконтрольній Україні території, були позбавлені належної медичної допомоги. Після моніторингових візитів у Маріупольському СІЗО налагоджене постачання ліків, а також етапування засуджених, яке не проводилися 8 місяців.

З початку АТО основні питання, пов’язані із забезпеченням життєдіяльності закладів та безпекою підопічних, керівники установ часом вирішують власними силами без належної допомоги держави. За результатами візитів Уповноваженим ВР з прав людини до Прем’єр-міністра, відповідних міністерств і відомств були направлені акти реагування.

Контакти: Надя Колесникова, 067 661 80 30, nk@humanrights.org.ua

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: