У межах VІІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулась дискусія «Мова ворожнечі в літературі і медіа» за участі медіа-експертів та відомих українських письменників. Захід організовано Міжнародним фондом «Відродження».
У межах VІІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулась дискусія «Мова ворожнечі в літературі і медіа» за участі медіа-експертів та відомих українських письменників. Захід організовано Міжнародним фондом «Відродження».
Фонд підтримує ініціативи, які допомагають будувати в Україні суспільство вільне від дискримінації на основі поваги до прав людини. В умовах неоголошеної війни дискусія на тему мови ворожнечі в літературі та медіа покликана спонукати слухачів до більшої толерантності по відношенню до «іншого».
Ключові тези дискусії:
Ольга Жмурко, директорка Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження»: «Прояви мови ворожнечі – це ніщо інше, як дискримінація. А що є дискримінація? Це є порушенням прав людини. Дискримінація може, перш за все, мати наслідком сегрегацію, відторгнення людей від суспільства. А в найгіршому випадку наслідком цього може бути фізична агресія. Будь-які форми дискримінації обмежують поступальний розвиток суспільства. Відтак протидія формам дискримінації є нічим іншим, як можливістю та певною запорукою, поступального суспільного розвитку».
Роман Кабачій, експерт Інститут масової інформації: «Після Майдану багато медіа почали спекулювати на темі переселенців з Донбасу. Напевно, їм здавалося, що місцеві жителі будуть купувати видання, які розповідають про переселенців погані речі, бо жителі ставились до них з пересторогою. Чого вартий приклад, коли ЗМІ опублікував новину про переселенців на Закарпатті, які нібито вимагають відкриття російськомовних шкіл. А виявилося, що це просто фейк».
Мілан Лєліч, оглядач видання «Фокус»: «Навесні 2014 року, коли лише починалися всі сепаратистські рухи в Донецьку, я туди поїхав. І мені тоді зателефонували з редакції, я припустився помилки – перейшов на українську мову. Перехожі почули українську мову, і все, колона одразу згрупувалася, з криками «бендеровець», «правосек», «бендеровца поймали». Зазвичай, людина взагалі схильна все розмальовувати, їй так простіше, вона розмалювала собі: оце хороше, оце погане. Як на мене – це спроба пояснити реальність навколо себе».
Марія Іваницька, завідувачка кафедрою германьскої філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка розповіла про досвід Німеччини, яка прийняла Закон про заборону проявів мови ворожнечі в публічному просторі й зокрема в літературі. За його порушення передбачена кримінальна відповідальність.
Євгенія Чуприна, поетка: «Зараз у Фейсбуці не можна використовувати ненормативну лексику, згадувати статеві органи, мову ненависті. Не можна взагалі висловлювати емоції. Не можна також бути сексистом. Взагалі нічого не можна. То що письменникові й не писати взагалі? Наприклад, в Америці зараз цензурують Марка Твена. З нього повирізали слово «нігер». Борці за права людини знайшли свого головного ворога – це Марк Твен…».
Сергій Жадан, письменник: «Я противник мовної ненависті. Це тому що, на моє переконання, мова ненависті – це мова слабаків. Мені здається, що ми, українці, країна, яка є об’єктом окупації, не маємо «перепльовувати» Росію. А маємо просто називати речі своїми іменами. Ворог є ворог. Окупант є окупант. Агресор є агресор. Терорист є терорист. А якщо тобі цього недостатньо, якщо ти все одно вважаєш, що тобі потрібні якісь додаткові засоби, шукай причину в собі».
