Зберегти та відновити довіру може наша проактивність, робота у своїх будинках, вулицях, містах, районах - рецепт для українського суспільства від Віктора Тарана, директора Центру політичних студій та аналітики.
Зберегти та відновити довіру може наша проактивність, робота у своїх будинках, вулицях, містах, районах – рецепт для українського суспільства від Віктора Тарана, директора Центру політичних студій та аналітики.
Робота парламенту інтоксиковано ще за часів каденцій попередніх президентів. Зокрема за правління Кучми здебільшого панував авторитарний характер прийняття рішень. І в певний момент градус невдволення досягнув свого піку , і це розчистило шлях до сходження влади Віктора Ющенка. Останній користався анти-олігархічною риторикою і виїхав на міфі доброчесності людей з майдану. Однак , прийшовши до влади, команда Ющенка повторювала помилки своїх попередників. Вони зайнялися поділом владних крісел та перерозподілом фінансових потоків, не зрозумівши свого ключового завдання – збалансування владних інтересів у суспільстві. Таким чином, балансу інтересів різних суспільних груп і це не відобразилося у системі інституційних відносин, які б могли б обмежити зловживання владою. Політична еліта за Президенства Л.Кучми, В.Ющенка, не мала політичної відповідальності, і все це разом (перекіс суспільних інтересів на користь олігархів, не завпроадження інституційниї обмежень влади, відсутність політичної відповідальності еліт): привело до влади В. Януковича.
Віктор Янукович, намагаючись забезпечити собі соціальну підтримку, наголосив на заміні «майданівців-демагогів» урядом професіоналів, які ефективно б впроваджували реформи. Наскільки таке рішення було справним усі ми мали нагоду побачити. Адже при відсутності інституційних рамок поглибились корупційні ризики. Так званий уряд професіоналів розбалансував владу, в той час як Партія регіонів не взяла на себе політичної відповідальності за дії уряду. Усім відомо до чого призвела ця безвідповідальність.
Після другого майдану ми понесли величезні сакральні жертви і країна отримала унікальний шанс для реформування, адже усі інші матеріальні жертви були б не такими значними. Це справді була хороша нагода запровадити нові правила гри. Але політики, що опинились при владі замість того, аби витягувати країну вперед, злякались і не були готові понести відповідальність. Саме тому активним учасником змін стало громадянське суспільство, що припинило вірити в те, що прекрасні люди, які приходять до влади будуть щось змінювати лише тому, що вони прекрасні люди. Зміни роблять інституції та новоутворенні партії.
Політична криза в Україні є звісно поганою, але не є унікальною в своєму роді – багато країн її переживали. Необхідно змінити правила гри, до прикладу: якщо виборча система є корупційною за своєю основою – давайте запровадимо відкриті списки, державне фінансування партій, нові стандарти прозорості та відкритості. Проблема також у тому, що в українських реаліях немає розуміння – а де ж таки є центр реформ, хто несе політичну відповідальність за імплементацію реформ? В умовах коли у нас парламентсько-президентська республіка президент все одно намагається здійснювати вплив на діяльність уряду – це пережитки радянської ментальності. Так само ж неефективно працює парламент, який замість того що б підтримувати дії уряду намагається придумати щось своє. На цьому ґрунті зростає новий міф – для ефективної діяльності нам потрібен технократичний уряд – тобто люди, які досягли успіху в окремій галузі, як правило в бізнесі. Зараз політикам зручно переховуватись за технократами, оскільки за таких умов увесь тягар відповідальності на прем’єр міністрі, а політичні партії скидають з себе відповідальність. Такого роду безвідповідальність вигідна політикам, яким наближеність до влади дає можливість в тіньовому режимі розподіляти ресурси.
Якщо політики і далі будуть безвідповідальними та впадати у популізм, то реформи робити буде дуже важко. В такому випадку є дві основні загрози перед нашою країною, перша – це короткострокова – скасування чи послаблення санкцій щодо Росії, адже європейці та американці розуміють, що відбувається в нашій країні. Щодо довгострокової загрози – то вона, перш за все, спричинина тим, що населення втратило довіру до уряду та не бачить перспективи. Найгірше що роблять ці люди при владі – це вбивають довіру в країні, вбивають наше майбутнє та наші перспективи. Але ми можемо щось змінити, адже зміни починаються з нас – з будинку, вулиці, району, міста. Нашу країну ми можемо оздоровити через проактивних громадян і тоді ми матимемо шанс. І головне, у нас вже є напрацьований інструментарій для здійснення впливу на владну політику.
Лекція Віктора Тарана, директора Центру політичних студій та аналітики, прочитана 22 березня у Львівському національному університеті ім. Івана Франка з ініціативи Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження».
