31 травня в Міжнародному фонді «Відродження» відбувалася зустріч Клубу відкритого суспільства на тему «Слуга держави»: як зберігати мотивацію, ефективність і вірність українському Левіафану в часи війни та після неї».
Російський агресор прагне ліквідувати українську державу. Самостійна і суверенна держава є і тим, що обороняють українці, але й тим, що забезпечує цю боротьбу. Тривала війна об’єктивно формує запит та умови для посилення ролі та функцій держави і державного апарату. Від здатності українського держапарату організовувати супротив і протидію навалі російського імперського монстра значною мірою залежить результат цього протистояння та подолання наслідків війни після її завершення.
Втім, разом із цими потребами, можливостями та інтересами спостерігається зростаючий дефіцит спроможностей виконувати такі ролі. Все більше проблем виникає на політичному й організаційному рівнях, військово-цивільна вертикаль демонструє обмежені можливості відповідати на виклики тривалої війни. Зберігається і видозмінюється системна корупція, а протидія їй отримує нові ускладнення. Це доповнюється і посилюється зростаючою девальвацією людського капіталу – зменшення мотивації, компетентності, стресостійкості, а також вигоранням та кадровим втратам. Дисфункції в системі державного управління накопичуються і це здатне перерости в повномасштабну управлінську кризу.
- Виклики великої війни багато що скорегувалив державному управління. Посилились проблеми через впровадження певних надзвичайних заходів в умовах воєнного стану. Якщо надзвичайні заходи застосовуються надто довго, то призводять до ерозії демократичних інститутів. Зараз це все більш очевидно це відбувається в Україні.
- Можна говорити про вже наявну кризу людського капіталу в системі державного управління, тому що хтось пішов на війну, хтось опинився за кордоном, хтось вигорів, хтось не знайшов себе… В системі державної служби наростає кадровий дефіцит.
- Повернулася і теж зростає традиційна для української політичної культури невіра до діючої влади. На початку війни цей феномен відійшов на задній план, громадяни відчули власність по відношенню до держави, але зараз відновлюється звичний стан речей.
- Ціла група факторів зараз працює на те, що поглиблюється проблема життєздатності державних інститутів і системи управління в цілому.
- У довгій війні перемагає не той, хто має більше ресурсів, а той, хто забезпечує вищій рівень ефективності й організованості. В ній змагаються не тільки армії, але й державні апарати.
- На сьогодні немає бачення і розуміння, який фінал може бути у цієї війни. Це не дозволяє окреслити Україну після війни і, в свою чергу, впливає на всі плани реформ, обговорення, адвокаційні кампанії, тощо.
- Проблема організації управління в Україні зараз не стільки в авторитаризації, скільки в етатизмі, одержавлені багатьох функцій, зокрема, навіть там, де в держави немає спроможностей їх забезпечувати.
- Виникає проблема, що має залишитися в виключній прерогативі держави, а що має бути децентралізовано і працювати без контролю з боку держави.
- Популістичний тип політики, орієнтований на нав’язування прийняття рішень з позицій більшості, наразі вичерпується і починає продукувати нові суспільні розбіжності та конфлікти.
- Ситуація кризи державного управління на сьогодні вже цілком присутня. Передусім на рівні конкретних органів виконавчої влади, зокрема, міністерств, між якими відбувається конкуренція за ресурси.
- Теж кризові процеси відбувається на рівні місцевого самоуправління. Військові адміністрації часто фактично заміняють місцеву обрану владу. Але при цьому теж немає єдиного підходу, спільної політики і на навіть рівні одного регіону процеси можуть відбуватися по-різному.
- Від центральної влади, уряду, окремих міністерств не вистачає реальних політик для реалізації в регіонах. Регіональна влада часто мусить сама формувати такі політики, ставити завдання і сама ж їх оцінювати.
- Незрозумілий принцип формування військових адміністрацій та неврегульований статус їхніх службовців.
- Проблеми накопичувалися роками і не можуть бути вирішенні якимись швидкими рішеннями, особливо в нинішніх екстремальних умовах повномасштабної війни.
- В державному апараті є достатньо людей з унікальними компетенціями, переважно на середній ланці. Потенціал їхній часто не розкритий системно.
- Колосальний потенціал, який роками нехтувався у державному апараті має бути розвинутий і примножений, тому що у війні переможе сильна організована структура.
- На рівні громад великий професіональний потенціал мають заступники голів, керівники відділів, головні спеціалісти, які втримали ситуацію в 2022.
- Процеси відновлення і відбудови відбуваються набагато ефективніше, якщо зберігається в громаді місцеве самоврядування.
- Формування кадрового резерву для деокупованих територій перебуває в зачатковому стані.
- Загострюється проблема «руйнування кадрів» на держслужбі з боку донорів – перехід підготовлених державних службовців на проєкти, підтримані донорськими організаціями із помітно більшою оплатою і меншим тиском відповідальності.
- Система підготовки кадрів для державної служби і місцевого самоврядування, яка була раніше і яка вже була малоефективною, наразі зруйнована і нічим не замінена.
- Для представників громадянського суспільства, які заходять на державну службу, дуже часто не вистачає підтримки – вони перетворюються на об’єкт критики з боку недавніх колег по сектору.
- Потилежна думка: коли люди із громадського сектору йдуть «у владу», представники громадськості їх «оберігають» і не оцінюють достатньо критично по справах і досягненнях, а також в разі провалів.
- Хоча в державних структурах і є дефіцит кадрів, але вони не дуже з ентузіазмом ставляться до залучення кадрів із громадянського суспільства. Їм треба кадри певного типу – які будуть робити за вказівкою.
- В системі державної служби теж відчувається проблема порушення виборчого циклу, відсутність стимулів від політичного оновлення.
- Основною проблемою державної машини є акумулювання всієї влади в Офісі президента, де влада здійснюється тими, хто взяв ці повноваження, але за Конституцією не несе відповідної відповідальності. Однак від нього залежить виконавча, місцева, судова влада.
- Некомпетентність в державному апараті не стільки через відсутність навчання, скільки через систему селекції – добираються «свої люди».
- Реформа державної служби зупинилася. Нинішня владна команда вже не зможе дати нової якості системі державного управління. Оскільки вибори неможливі, то наразі стан цунгцвангу.
- Саме громадянське суспільство готувало закон про державну службу та стояло за ідеологією її реформування. Але вже тоді уряд виявися неспроможним на реалізацію розробленої стратегії і використання виділених для цього коштів. І реформа була провалена ще до 2018 року.
- В рамках держструктур відсутня системна та об’єктивна оцінка діяльності кадрів, які залучаються. Це має демотивуючий ефеект, люди відчувають, що їх «використали».
- Після війни буде новий конституційний момент для України – можливість перезавантаження на нових основах Конституції.
- Особливого значення набере конституційна зміна в частині усунення дуалізму президентсько-парламентської республіки як в центрі, так на регіональному та місцевому рівнях.
- Необхідна перебудова всієї архітектури державної влади та інституцій після війни, оскільки і до повномасштабного вторгнення вони демонстрували свою достатньо низьку дієздатність, а після випробовування тривалою війною вони потребують ймовірно докорінного перегляду.
- Важливим моментом буде питання забезпечення, відтворення і поповнення легітимності діючої української влади. Вороги все більш активно намагатимуться спровокувати сумніви з цього приводу. Той запас легітимності, який є, і буде вимірювати здатність влади реагувати на виклики.
- Оскільки вибори неможливі, то треба шукати механізми забезпечення неелекторальної підтримки влади і держави, яку вона очолює. Зокрема, через використання механізмів партисипативної, деліберативної демократії тощо.
- Замість рішень на основі «диктату більшості» необхідно втілювати практику рішень на основі консенсусу, які б були якомога інклюзивніші, залучати інтереси максимально великого загалу.
- Механізм посилення участі суспільства в прийнятті рішень може частково забезпечити закон про публічні консультації.
- Представникам громадянського суспільства треба долучатися до будівництва держави. Дуже важливо зрозуміти і представникам громадянського суспільства, і представникам політикуму, що з війною в тих, чи інших проявах, доведеться жити невідомо який період.
- Має сенс ідея «перехресного стажування» представників громадянського суспільства в органах влади, і навпаки.
- Треба корегувати замовлення на підготовку кадрів для органів державної влади, професійного навчання державних службовців, врахувати нові спеціальності та напрямки, які зараз постають в контексті відбиття агресії та планів повоєнного відновлення.
- Є потреба попрацювати над публічним образом державного службовця.
- Делегування повноважень громадським організаціям важливим, але така співпраця з державою продуктивна на рівні сервісних послуг. На рівні розподілу коштів постає питання про делегування відповідальності та відповідне законодавче забезпечення.
- Раніше громадський сектор виконував функцію «лейкоцитів» (сприяв колективному «знезараженню» шкідливих речей в системі). Сьогодні є потреба для активізації з його боку ролі «імуностимулятора» – стимулювання імунітету державної служби.
- Вирішення проблеми неефективності державного апарату – люди і гроші. Для того, щоб туди прийшли компетентні та ефективні кадри, їх треба замотивувати достатнім рівнем фінансового забезпечення.
- Позитивним досвідом і певною моделлю для наслідування організації ефективної та мотивованої діяльності персоналу може бути НАЗК.
