12 липня в Міжнародному фонді «Відродження» відбувалася зустріч Клубу відкритого суспільства на тему «Переобрання Європи: європейська політична сцена після виборів до Європарламенту»
Загальноєвропейські вибори не принесли тектонічних зсувів, хоча й підживили політичну динаміку в окремих країнах. Удару зазнали правлячі сили в ключових європейських союзників України – Франції та Німеччині. Дочасні вибори, оголошені внаслідок цього у Франції, поєднанні із черговими в Британії, додали літньому політсезону турбулентності.
Вибори до ЄП позначили зростання підтримки, політичних позицій та впливу праворадикалів. Для цілої низки країн може постати питання про можливість приходу ультраправих до правлячих коаліцій.
Вибори, а також ті процеси, які вони відзеркалюють, є важливими для України і її можливостей продовження відбиття російської агресії. Особливо в контексті перспективи головного випробовування світу, Європи та України – результатами президентської кампанії в США в листопаді поточного року.
Під час дискусії відзначили наступні тенденції і проблеми:
- Наразі ми знаходимося в точці, де визначається майбутнє нового світового порядку і ми не знаємо, чим ця боротьба завершиться.
- Однак, вже зараз ми бачимо деякі тренди – розмови про стратегічну автономію Європи перестають бути теоретичними і стають реальністю європейської політики. І це вже незалежно навіть від того, кого оберуть в США президентом.
- Поняття стратегічної автономії Європи розгортається все більше в бік мейнстрімної проблеми і розширяється від суто безпекових питань до енергетичних, економічних та інших складників.
- Питання про автономізацію Європи вимушене, почасти примусове, але назріле. (Трамп є тільки виразником радикальної форми). В контексті цього питання навіть проблема розширення Євросоюзу буде виходити за межі традиційних дискурсів і переосмислюватися як безпекова. І саме розширення буде все більше розумітися як розширення потуги, ресурсів,
- Однак, стратегічна автономія Європи означає мілітаризацію Німеччини, чого бояться всі сусіди і що є проблемою для самих німців.
- На відміну від інших гравців Європа дуже втратила в привабливості для іншого світу, передусім для Глобального півдня, вона є слабкою ланкою для нового світопорядку, вона сповнена протиріч.
- Після виборів ЄП змінюється роль президента Європейської ради. Новий посадовець не є найсильнішим адвокатом України. Особливо на тлі свого попередника Шарля Мішеля, який мав свій підхід до Орбана та в інших ситуаціях
- В цьому складі ЄП більше актуалізується проблема, яка була в України і в попередньому скликанні – потреба налагодження ефективного діалогу із лівоцентристами.
- Опитування в Болгарії, Польщі, Румунії та Чехії продемонструвало, що тема України актуалізується риториці ультраправих та євроскептиків з двох основних причин – в залежності від резонансних актуальних подій в Україні, у війні з РФ, а також в залежності від темпів та динаміки переговорів України про членство в Євросоюзі.
- Українське питання поступово утверджується в антиемігрантських дискурсах європейських країн.
- Формування фракцій в новообраному ЄП демонструє, що для України найбільш проблемною буде «фракція Орбана», учасницею якої також є й австрійська Партія Свободи.
- Угорщина Орбана – це вже не стільки форпост Росії Європі, скільки Китаю.
- Переговорна рамка з ЄС, яка прийнята 25 червня, потребує критичного осмислення, бо вона ідентична тій, яка була прийнята для західних Балкан. Зокрема, принцип одностайності здатен серйозно заблокувати процес. Такий підхід може бути сигналом, що нас надіються чекати так само довго, як і західні Балкани.
- Треба мати на увазі, що повноваження ЄП в спільній зовнішній політиці майже відсутні. Ключовою метою ЄП після виборів є призначення ним керівних органів. Перший краштест – питання про перепризначення Урсули фон дер Ляєн. В разі її затвердження вона теж буде змушена змістити свою політику вправо.
- Росія і Китай будуть намагатися максимально розхитати процес політитики розширення ЄС. Одним із важливих напрямів для розгойдування політики розширення ЄС – держави, які є кандидатами і найвірогіднішими претендентами на входження в ЄС.
- Політика розширення наразі дуже вразлива, її перспективи залежні від багатьох чинників і складно піддаються прогнозуванню. В цих умовах для нинішнього складу ЄП успіхом може виявитися зберегти Європейський союз, яким він наразі є, можливо десь посилити, і підвести його до того, в 2029 прийде новий ЄП, завданням якого буде практичне здійснення політики розширення.
- В Європі спостерігається певний парадокс: при владі номінальні правоцентристи, але фактично це радше ліберали, ліберальні консерватори, що захищають ліберальні цінності.
- Важливе питання: наскільки політичні землетруси, які провокують радикали (на кшталт Ле Пен) матимуть циклічні, довготривалі, системні наслідки.
- На рівні результатів останніх кампаній складається враження початок ухилу в лівий від центру бік в європейській політиці. Але це досить оманливо – масові електоральні настрої все ж правішають і, з великою ймовірністю, продовжать цю тенденцію. Через збереження запиту на безпеку внаслідок війн. Це означає, що в наступному електоральному циклі може трапитися справжній вибух правих та ультраправих.
- Поки ніша політичної сили, яка б Європу оцінювала з позиції сили не сформувалася. В цей бік дрейфував Макрон – у простір між Меркель та Марін Ле Пен. Дуже важливо розуміти, якою буде європейська правиця в ближчому майбутньому – чи це буде «лінія Ле Пен» чи «лінія Мелоні». Для України другий варіант набагато кращий.
- Ми занадто «егоцентрично» оцінюємо праві і праві радикальні сили в Європі – через оптику ставлення до України чи до Росії. Тоді як палітра набагато складніша. Причини їх посилення в реакції на глобалізацію. А вияви дуже різноманітні і включають комбінації орієнтацій, які не можуть бути пояснені через нашу двомірну оптику.
- Макрон пішов на складний крок після виборів у ЄП і, завдяки максимальній мобілізації після першого туру дочасних національних виборів, досягнув у другому електорального неуспіху ультраправих. Однак в цілому, частка електорату останніх за останні роки зросла і не зникатиме.
- У Франції зараз велике занепокоєння, що вибори, що відбулися насправді не виграв ніхто, що велика і складна коаліція лівих виявиться нефункціональною і виникне криза політичного управління.
- Ці результати виборів здатні підірвати начерки лідерства Франції в системі європейської безпеки, окреслені президентом Макроном в перші місяці 2024.
- Французька внутрішня адженда переключає на себе увагу політичного класу і суспільства.
- Якщо винести за дужки Меланшона, то ліва Франція – це зрозуміла і прогнозована ситуація.
- Можливо Макрон на деякий час відкладе проєкт «коаліції рішучих», але потім все рівно повернеться.
- І у Франції, і в Британії уряди формуватимуть ті сили, які докорінно не змінять підходи до підтримки України.
- Але в Австрії вибори з великою ймовірністю виграють пропутінські праві. Втім, навряд чи це матиме катастрофічні наслідки з точки зору підтримки українських інтересів. Тут показовим є схожа ситуація, яка мала місце в Нідерландах.
- Британія пройшла шок Brexit, подолала розкол з ним пов’язаний і мала дуже нудну виборчу кампанію.
- В США трампісти готуються взяти владу всерйоз, на відміну від ситуації 2016, до змін, до боротьби із deep state.
- Головні виклики для України виборчі не в Європі, а в США – очікуватий програш демократів на президентських виборах в листопаді цього року.
- Україна має бути готовою до найскладнішого періоду в своїй історії – до зими, коли не буде достатніх енергетичних спроможностей, коли в нас почнуть забирати зброю, забороняти використовувати ще наявну і це буде політикою глави держави, на підтримку якої ми найбільше розраховуємо.
- І для американської політики, і для європейської політики, і для виборів в ЄП близькосхідний конфлікт, війна в Газі зіграли більшу роль, ніж навіть російсько-українська війна.
- У французьких лівих на противагу правим Ле Пен одним із пунктів була саме підтримка Гази у тій війні.
- Близькосхідний конфлікт набагато системніший і зрозуміліший для європейського сприйняття у порівнянні із нашою війною з Росією.
- При цьому конфлікт на Близькому сході може ще розвиватися, виходити на нові завитки спіралі – можлива війна в Ліван та безпосереднє підключення Ірану.
- Фокус уваги команди Трампа знаходить на Пекіні. Навіть Москва тзнаходиться обабіч їхньої уваги.
- Китай поки не готовий до ініціювання відкритого воєнного конфлікту зі свого боку. Послання, які він транслює не створює «нового світу», а більше експлуатує антиколоніальні, антиімперіалістичні гасла наративи, які мають все більш обмежені можливості. Єдине, що підтримує весь Глобальний Південь – це саме війна в Азії, палестинське питання.
- Європа, особливо західна, так і не усвідомила, що війна Росії з Україною відбувається дуже близько.
- Одна із головних проблем сприйняття нами війни – ми уявляємо, що ми в центрі уваги європейського чи американського істеблішменту. Насправді в їхньому центрі уваги завжди була Росія і це навряд чи зміниться.
- Європейські експертне середовище і еліти сприймають Росію через політику стримування.
- Інерційний сценарій (коли війна відбувається десь на околицях Європи, вони стримує Росію і Росія при цьому гранично занепадає на середньочасову перспективу, принаймні) Європу в цілому влаштовує.
Також було окреслено можливості та пропозиції:
- Логіка політики стримування Росії в Європі відкриває можливості для України, яка є визначним практиком по стримуванню російської агресіїї.
- Україні треба розвивати сприйняття, що Європа це спільний континент і війна відбувається саме в його межа і продовжує загрожувати всьому йому.
- Ми повинні сконцентруватися на перефокусуванні сприйняття конфлікту для західних стейкхолдерів і поставити в центр цього сприйняття саме Європу. Ми маємо перенести далі декларацій і зробити частиною континентальної адженди образ, що Україна і наша війна – це частина європейської безпеки.
- Україні важливо довести, що вона складає єдине оборонне поле разом із Європою від зазіхань агресивного сусіда – Росії, а ці зазіхання мають цілком конкретні перспективи. І вони можуть посилитися і стати фактично невідворотньою загрозою в разі, якщо новий глава Білого дому Трамп виведе американські війська з Європи, що є достатньо ймовірним.
- Нам необхідно якщо не стати наріжною темою для об’єднання Європи, то отримати більші і працюючі гарантії та можливості від ключових європейських країн. І Франція, і Німеччина можуть ще суттєво наростити свою участь і підтримку України, зважаючи на їхні реальні можливості.
- Велике завдання переконати європейців, що більша участь, залучення, підтримка України буде вигіднішою, ніж нинішня форма стратегії управління ризиками.
- І американців, і європейців треба намагатися переконати, що їм вигідніше підтримати Україну, ніж домовлятися із Росією.
- Треба говорити про абсолютно реальні нинішні загрози для Європи від Росії, про недоговороздатність Росії і нинішнього правлячого там режиму, про небезпеки і неуспіх попередніх політик енергетичного й економічного залучення РФ та потреби їх відміни.
- Варіант пропозиції України для Європи: «ми можемо захищати вас вашою зброєю від ваших ворогів». Це знімає занепокоєння мілітаризацією Німеччини.
- Одним із месеждів від Цкраїни для європейський мейнстрімних еліт може бути: якщо війна в Україні продовжуватиметься, посилюватимуться основи для правого повороту і на наступних виборах вас «знесуть» праві радикали.
- Україні треба більше уваги приділяти аналізу того, що знаходить в центрі уваги наших партнерів в країнах Заходу. Це стосується і реального профілю та інтересів правих та ультраправих політичних сил.
- Є потреба налагодження діалогу із правими та євроскептичними силами, а також з їхніми прихильниками серед громадян, принаймні в країнах-сусідах України. Але важливо визначити, що саме ми можемо їм доносити і щоб ці наші послання не входили в десонанс із європейським мейнстрімом.
- Необхідно вибудувати новий діалог із президентом Європейської ради. Особливо з врахуванням, хто в його кабінеті буде відповідати за співпрацю з Україною. Ключовою особою для України буде новий комісар з питань розширення.
- Необхідно шукати в новому складі ЄП партнерів, які будуть підтримувати проєкти по деколонізації РФ.
- Важливо налагодити режим ефективного технократичного діалогу із країнами ЄС. Співпрацю в рамках дипломатичних контактів, адвокаційних візитів варто поширювати на всі можливі профільні міністерства, парламентські комітети та установи цих країн, залучаючи їх в такий спосіб в предметний діалог. Україні треба навчитися і налагодити переговори із національними міністерствами країн-членів ЄС.
- Кілька колишніх громадян, вихідців із України були кандидатами на обрання до ЄП, але на цих виборах поки не пройшли. Є підстави задуматися і працювати, щоб використати цей потенціал і можливості під час наступних кампаній.
