Галина Кунька, експерт Центру "Наше право", опублікувала статтю, присвячену судовій практиці у справах про корупційні злочини
Галина Кунька, експерт Центру “Наше право”, опублікувала статтю, присвячену судовій практиці у справах про корупційні злочини. Матеріал підготовано за підтримки програми “Громадянське суспільство та належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”.
Корупцію породжує “щирість” менталітету українців?
Галина Кунька
Нині корупцію вважають всюдисущим явищем. У світі вона просто існує, в Україні ж – процвітає.
Чи не кожен з нас, мабуть, не раз потрапляв у ситуацію, коли легше і простіше заплатити, кому треба, і таким чином вирішити проблему. Від часу проголошення незалежності нашої держави ця схема подвійних стандартів набула чітких і, здавалося. б непорушних обрисів. Вона проникла майже у всі шпарини суспільного життя і стала нормою. Тих, котрі в силу своїх професійних обов’язків, позбавлено такої можливості, вважають лохами або людьми не від світу цього, бо вони живуть на зарплату, а такого не побажаєш навіть найгіршому ворогу в нашій країні. Такі люди ненавидять і критикують корупціонерів, хоча в глибині душі заздрять їм і самі б не проти опинитися на їхньому місці. Адже усі хочуть добре жити. А так звана “еліта” щоразу демонструє суспільству, як цього можна досягнути. відтак, пересічний обдурений, принижений українець собі думає, чому вони можуть, а я ні. Щоб не просто вижити, він починає думати і виявляти винахідливість, якої в нашого народу не відбереш. Мабуть, таки українців слід вважати чи не найдобрішими, найщирішими, найбільш товариськими та милосердними людьми нашої планети. Адже ми завжди всіляко підтримуємо один одного, простягаємо «руку допомоги» усім, а особливо «бідним» державним службовцям, бо так треба, так заведено. Українці ж – люди високодуховні, які суворо дотримуються встановлених церквою моральних приписів, а найперше – правила «подай ближньому». От тільки даємо там, де треба, і там, де не треба. Ця характеристика не надумана.
Експерти нашого Центру визначали таку „щирість” українців та судову практику у справах про корупційні злочини, аналізуючи рішення судів, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Загалом, було проаналізовано більше 8 тисяч рішень судів загальної юрисдикції за період від 1 липня 2011 року (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення») по 15 грудня 2012 року у справах, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права (ст. 364-1 КК України), особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України), одержання хабара (ст. 368 КК України), комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права (ст. 368-3 КК України), підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 КК України), зловживання впливом (369-2 КК України), винесення суддею неправосудного вироку, постанови, ухвали, рішення (ст. 371 КК України), зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423 КК України).
Метою дослідження став аналіз та узагальнення судової практики у справах про корупційні злочинита виявлення неоднозначності у застосуванні судами окремих положень кримінального закону.
Короткий опис загальних результатів проведеного дослідження
За результатами аналізу встановлено, що найбільш корумпованим в Україні є державне управління та правоохоронна діяльність. Дещо відстають сфери місцевого самоврядування, освіти та медицини. Відтак, найпоширенішими корупційними злочинами є зловживання владою та службовим становищем, а також одержання хабара.
Цікава закономірність склалася щодо осіб, які несуть відповідальність за ці злочини. Серед найбільших злочинців – зазвичай дрібні службовці або особи, які обіймають посади спеціалістів найнижчої категорії. Наприклад, аналізуючи практику притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування, виявлено, що суб’єктами практично усіх вчинених злочинів є сільські голови, інколи – міські, а голів районних чи обласних рад, взагалі, не притягують до кримінальної відповідальності.
Великою мірою суди призначають покарання дуже формально – у найменшому розмірі, що передбачено у статті за корупційний злочин. Але, значна частина корупціонерів не несуть навіть найменшого покарання, оскільки зазвичай звільняються з іспитовим строком, і зауважимо, також мінімальним.
Ще однією законною підставою уникнути покарання є відповідність певній категорії громадян, що мають бути звільнені за законодавством про амністію. Ця підстава, як вагомий аргумент для звільнення, – ухилення від реальної відповідальності, успішно використовується винуватими в корупції службовцями. Чи не кожен із них вважається таким, що має на утриманні неповнолітніх дітей чи дітей-інвалідів, непрацездатних батьків, є інвалідом або ліквідатором наслідків на Чорнобильській АЕС. Наприклад, у справі Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області про обвинувачення судді у винесені завідомо неправосудного рішення (ст. 375 КК України) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18027927), останнього звільнено від відбування покарання за амністією (п. «в» ст. 6 вищезазначеного Закону). Даний пункт передбачає звільнення осіб не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності законом мають дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
Згідно з правовими позиціями, що викладені у судових рішеннях, корупційними діяннями підривається авторитет до органів влади та місцевого самоврядування, зменшується довіра громадян до цих органів. Іншими негативними наслідками є завдання матеріальної шкоди державі чи окремим особам, порушення прав та інтересів громадян, дестабілізація в суспільстві.
Корупцію в Україні і надалі можна вважати системним та масовим явищем. Це підтверджується тим, що справи про корупційні злочини розглядають суди різних областей України нон-стоп, – ловлять і постійно карають армію солдатів, – дрібних чиновників.
Маніпуляція кримінальним законом
Досліджуючи судову практику, також виявлено цікаву закономірність: більшість корупціонерів реально не несуть жодного покарання, тому що звільняються від нього з певним іспитовим строком. Нас ця тенденція зацікавила. Виникають сумніви, чи дійсно в усіх випадках осіб правомірно звільняють від покарання. Виявилось, що сумніви не безпідставні.
Як відомо, стаття 75 КК України містить чіткий перелік покарань, від яких особа може бути звільнена з випробуванням. Добре, якщо в санкції статті є таке покарання, а якщо його немає? Що суд робить тоді? Виявлено випадки призначення винуватим особам покарання, причому найсуворішого з усіх можливих та з порушенням принципу дії кримінального закону в часі, від яких останні одразу ж були звільнені з випробуванням.
Приклад
У справі №1-229/11, що розглядав Липовецький районний суд Вінницької області (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21219037), особу обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368-4 КК України (Підкуп особи, яка надає публічні послуги). На час розгляду справи у санкцію даної статті були внесені зміни, внаслідок яких значно пом’якшилось покарання. Зважаючи на принцип зворотної дії кримінального закону в часі, суд мав обрати, який саме закон застосовувати.
До моменту внесення змін, дана стаття передбачала покарання у вигляді штрафу від 750 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а після їх внесення – штраф від 5 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Вирішуючи справу, суд обрав винуватому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Це покарання не могло бути застосоване у жодному разі, тому що посилює кримінальну відповідальність підсудного в порівнянні з штрафом. Чому ж такий вирок? Ми вбачаємо лише одне пояснення, – застосувавши до підсудного покарання у вигляді штрафу, суд сам зробить неможливим його звільнення від покарання з випробуванням (штраф не відноситься до покарань, від яких можна звільнити особу з іспитовим строком). Грошову компенсацію державі доведеться сплачувати у будь-якому випадку. Обрання покарання у вигляді позбавлення волі дозволяє звільнити винуватого від цього покарання з певним іспитовим строком, відтак звести до мінімуму усі негативні наслідки, які може понести винуватий.
Таки виявлено неоднозначності!
Формування єдиної правозастосовчої практики судових та правоохоронних органів у справах, пов’язаних з корупцією, є одним із проявів державної антикорупційної діяльності. Проте, суди цей напрям боротьби проти корупції практично не реалізовують. Про це свідчать результати проведеного нами дослідження. Кримінальна корупційна судова практика є неоднозначною. Неоднозначність проявляється в наступному:
– неоднакове застосування судами кримінального закону в часі. Яскравим прикладом цієї неоднозначності є застосування статті 368 КК України (Одержання хабара). Як відомо, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2012р. були внесені зміни у статтю 368 КК України. Внаслідок змін, вищевказану статтю було доповнено ще однією частиною (ч. 2), що передбачає кримінальну відповідальність за одержання хабара у значному розмірі. Тепер ті діяння, що раніше кваліфікувалися за частиною 2 статті, кваліфікуються за частиною 3, а ті, що кваліфікувалися за частиною 3, – за частиною 4.
Неоднозначність у застосуванні закону проявляється у відношенні до тих злочинів, що розпочиналися до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2012р., а закінчилися тоді, коли він вже був чинним (в тому числі і ті злочини, котрі вчинені до 01 липня 2011 року, проте розглядалися у судовому засіданні після прийняття Закону).
Так, у справі, що розглядав Лохвицький районний суд Полтавської області (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25682435), про одержання хабара в значному розмірі головою Хорольської районної державної адміністрації, діяння винуватого вчинені 2010 року, а рішення у справі прийняте 22 серпня 2012 року. Суд призначив покарання за ч. 3 ст. 368 КК України, тобто після внесення у неї змін.
Інший кримінальний закон в часі застосував Замостянський районний суд м. Вінниці у своєму рішенні (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17352035), щодо слідчого СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області. Злочинні діяння останнього також вчинені в 2010 році, а дата розгляду справи – 05 липня 2011 року. Проте, у цьому випадку при призначенні покарання суд, обрав статтю 368 КК України до внесення змін, та кваліфікував діяння винуватого за ч. 2 цієї статті.
– суди по різному мотивують прийняті рішення, хоча кримінально-процесуальний кодекс встановлює єдині для всіх правила обґрунтування. Так, у вироках практично немає посилань на чинне корупційне законодавство (Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» тощо), проте часто згадується Закон України «Про боротьбу з корупцією», який вже втратив чинність. Наприклад, у рішенні Подільського районного суду м. Києва, щодо державного виконавця-хабарника, (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26348540), є посилання на не чинний закон.
Як відомо, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р. було внесено зміни у статті Кримінального кодексу України, проте, призначаючи покарання, багато судів не вказують, яким саме законом керуються, до чи після внесення таких змін.
– у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що призначаючи винуватому покарання, суди повинні враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винуватого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Зазвичай, призначаючи покарання, кожен суд по-різному оцінює критерії та враховує їх. Для підтвердження цього, можна навести порівняння справ про обвинувачення військовослужбовців у злочинах, передбачених статтею 423 КК України (Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем):
– справа №1, що розглядав Шевченківський районний суд міста Києва 19 листопада 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27524278);
– справа №2, яку розглядав Печерський районний суд міста Києва 19 вересня 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26044558).
У кожному випадку суб’єктами злочинів є військовослужбовці. Обтяжуючих обставин не встановлено, обставини, що пом’якшують покарання практично однакові у кожній із справ. У першому варіанті діяння особи кваліфіковано за частиною 1 статті 423 КК України, а в другому – за частиною 2 цієї ж статті. Обом винуватим призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три (3) роки.
– як відомо, покарання має дві мети: змусити винуватого понести певні негативні наслідки та сприяти виправленню винуватого. Часто суди не дотримують цього балансу. Наприклад, слідчому відділення Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області призначено покарання у вигляді штрафу за зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23810559), а директору комунальної установи, за цей же злочин, Київський районний суд міста Харкова обрав покарання у вигляді позбавлення волі (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24117309);
– різне застосування судовими органами норм, що стосуються звільнення особи від покарання. Як відомо, з іспитовим строком звільняють осіб, які можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства. Проте, кожен суд по-різному оцінює наявні обставини для такого звільнення. Наприклад, Жидачівський районний суд Львівської області у своєму рішенні (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23747057), про обвинувачення сільського голови у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України) звільнив його від відбування покарання з випробувальним строком в один рік. У свою чергу, Макарівський районний суд щодо такого ж суб’єкта злочину і так само кваліфікованого діяння, поступив по-іншому. Останньому призначене покарання у вигляді позбавлення волі без звільнення з випробуванням (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23533139).
Незрозуміло, що саме спричиняє таку неоднозначність? Думаю, не можна говорити лише про корумпованість судів. Тут справа також в нашому недосконалому законодавстві, яке потребує змін. Чинні Закони, підзаконні нормативно-правові акти містять чимало колізій та прогалин, з приводу яких немає жодних роз’яснень.
Варто зважати і на суб’єктивний фактор, адже рішення приймають судді, які також є людьми, відтак вони можуть помилятися чи мати свою думку.
Висновок напрошується такий: корупція в Україні – явище закономірне. Існує і розвивається воно завдяки окремим традиціям, стереотипам, рівню життя, недосконалим законам, безкарності. Однією із передумов корупції є неоднозначність у застосуванні чинного законодавства, зокрема, кримінального. Якщо немає чітко усталених правил поведінки, тоді спрацьовує приказка: «Закон як дишло, куди повернеш – туди й вийшло». А чого соромитись, якщо його можна повернути з вигодою для себе?
Контакти:
Центр “Наше право”
Галина Кунька
(032) 236 70 49
nashepravo@gmail.com
***
Мета програми “Громадянське суспільство та належне врядування” – запровадження сталого діалогу громадянського суспільства з владою в тих сферах реформ, які можуть сприяти розвитку громадянського суспільства, через участь основних зацікавлених сторін у прийнятті та моніторингу виконання рішень органів влади на всіх рівнях.
