2012 року кількість протестів в Україні зросла на 60% порівняно з 2011-м
2012 року кількість протестів в Україні зросла на 60% порівняно з 2011-м. Про це 20 березня в Києві розповів експерт Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко, презентуючи звіт “Протести, перемоги та репресії в Україні: результати моніторингу 2012 року”. Відповідне дослідження здійснено за підтримки програми “Громадянське суспільство та належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження” та Національного фонду за демократію.
Володимир Іщенко наголосив, що 2012 року було зафіксовано рекордну кількість протестів із початку моніторингу в жовтні 2009 року (3636 подій). Піки протестної активності припали на липень (407 протестів) і жовтень (446 протестів), однак і в інші місяці кількість протестів часто перевищувала піки попередніх років.
За словами експерта, у лютому 2013 року було зафіксовано майже вдвічі більше протестів (305), ніж у лютому 2012 та 2011 років (156 і 163 відповідно) і майже втричі більше, ніж у лютому 2010 року (106 протестів).
Володимир Іщенко поінформував, що найбільше протестів зафіксовано в Києві (638). При цьому порівняно з 2011 роком зросла відносна частка протестів у Західному (з 19% до 24%) та Південному регіонах (з 17% до 22%) і зменшилася в Центральному (з 39% до 35%) та Східному (з 25% до 19%).
За інформацією експерта, зростання кількості протестів 2012 року відбулося насамперед за рахунок політичних протестів, пов’язаних із передвиборчою кампанією (з 25% у 2011 році до 34%). Одначе третій рік поспіль під час протестів в Україні найчастіше порушують соціально-економічні питання (43% протестів 2012 року). З 2011 року абсолютна кількість соціально-економічних протестів зросла з 1374 до 1546. На них торік найчастіше висували вимоги щодо незаконних забудов і приватизації міського простору, інтересів дрібного бізнесу, невиплати зарплат, соціальних виплат, довкілля. На початку 2013 року частка соціально-економічних протестів навіть зросла та склала 53%, натомість політичних – зменшилася до 26%.
Володимир Іщенко наголосив, що абсолютна більшість соціально-економічних протестів (58%) відбулася без участі жодної партії, профспілки, громадської організації чи непартійної політичної групи. Коментуючи ці дані, експерт відзначив: “Провідні політичні сили в Україні, в тому числі опозиційні, не є представниками соціально-економічних інтересів більшості українських громадян”. “Підтримка соціально-економічних протестних ініціатив політичними партіями досі часто зводиться до прямолінійного самопіару”, – додав він.
За словами фахівця, 2012 року зафіксовано зростання конфронтаційних (18%) та особливо насильницьких (10%) протестних дій. Кожен десятий протест був насильницьким. Зростання насильства відбулося насамперед за рахунок незаконних дій груп найманців задля тиску на політичних конкурентів напередодні парламентських виборів. Абсолютна більшість (62%) насильницьких протестів стосувалася політичної боротьби. 58% насильницьких дій здійснювали “групи невідомих”. При цьому переважна більшість протестів були конвенційними й мирними (72% у 2012 році).
За інформацією Володимира Іщенка, 2012 року на 100 протестів припадало 18 негативних реакцій (19 у 2011 році) та 5 позитивних (6 у 2011 році). Однак абсолютна кількість негативних і позитивних реакцій зросла слідом за сплеском протестів: було зафіксовано 650 негативних реакцій і 199 позитивних.
Фахівець розповів, що найчастішими були протести проти діяльності Президента Віктора Януковича та Партії регіонів (29% і 26% відповідно); протести проти незаконної забудови та приватизації (25% і 27%); протести, пов’язані з інтерпретаціями радянської історії та Другої світової війни (46% і 30%).
Візуалізація даних щодо протестів, репресій і поступок
Контакти:
Центр дослідження суспільства
Володимир Іщенко
097 396 44 99
info@cedos.org.ua
***
Мета програми “Громадянське суспільство та належне врядування” – запровадження сталого діалогу громадянського суспільства з владою в тих сферах реформ, які можуть сприяти розвитку громадянського суспільства, через участь основних зацікавлених сторін у прийнятті та моніторингу виконання рішень органів влади на всіх рівнях.
