15 березня в Міжнародному фонді «Відродження» відбувалася зустріч Клубу відкритого суспільства на тему «Ігри в імітацію громадянського суспільства»
Після 2 років консолідації та співпраці, українське громадянське суспільство знову зустрілося зі старими викликами. На фоні зростання довіри до громадських організацій та волонтерів, все частіше на арену виходять актори, які паразитують на цій довірі та імітують власну належність до громадянського суспільства. Противники мобілізації видають себе за правозахисників, корупціонери – за патріотів та волонтерів, а п’ята колона Кремля – за активістів. Медіакілери імітують антикорупціонерів, політтехнологи – соціологів, маніпулятори й хайпожери – експертів та лідерів думок. Усі вони, працюючи на шкоду громадянам та суспільству, називають себе громадянським суспільством. Деякі з них, паразитуючи на довірі українців, використовують енергію самоорганізації для відверто антидержавних цілей. Паралельно, влада створює та просуває власні підконтрольні організації, розмиваючи і без того нечітке поняття громадянського суспільства.
Дискусія відбувалася за правилами Сhatham House – учасники зустрічі можуть вільно обговорювати її зміст за межами зібрання, але не можуть повідомляти хто був присутній та ідентифікувати належність висловлювань.
Організатори Клубу систематизували ключові тези, які висловлювали учасники, залишаючи за собою право на їхнє редагування, що не торкається змісту і суті. Дискусія була вільною і частина висловлених тез можуть суперечити одна одній. Відзначені висловлювання належать авторам і можуть не відповідати позиції Міжнародного фонду «Відродження».
Під час дискусії відзначили наступні проблеми:
- Українці усвідомили свою суб’єктність. Все більше акторів намагаються говорити від імені всіх українців, претендуючи на відображення суспільного інтересу і блага.
- Однак, є певні ознаки токсичності в окремих формах самоорганізації. Найочевидніший приклад – трансформація «антивакцинаторів» в організованих «антимобілізатори». Такі протестні форми саморганізації стають більш тривалими і більш небезпечними для національних інтересів.
- Але це не обов’язково наслідок маніпуляції – такі настрої існують у суспільстві, а держава поки не навчилася на них належно реагувати. Трапляються ексцеси по нав’язуванню позиції. Це дає можливість більш спритним діячам претендувати на роль лідерів організованого захисту таких настроїв та інтересів.
- За новими організованими формами часто важко простежити спеціальний «особливий умисел» чи їхнє «закулісне» використання. Навпаки, самі ці нові форми часто гуртуються навколо конспірологічних уялень про світ і ситуацію в країні. В суспільстві завжди є люди схильні до конспірології, якими легко маніпулювати. В цьому сенсі вони помітно нагадують самоорганізацію трампістів у США.
- Враховуючи нові форми самоорганізації і захисту групових інтересів громадян, виникає питання як ми можемо визначати периметр свідомого громадянського суспільства, яке справді опікується спільним інтересом.
- Показовий приклад і зростаючий тренд в роботі із протестними настроями – це Денис Єлисевич, який працює за технологіями, що використовує Шарій. Тобто, тут помітне прагнення експлуатувати будь-яке значуще невдоволення владою, державою, ситуацією в суспільстві, ходом війни.
- В самостійний вектор виокремлюються юристи, адвокати, які капіталізують знання законодавчих прав у свої особисту впізнаваність, популярність в соціальних мережах і професійний запит на користь захисту протестних настроїв.
- Прикметно, що абсолютна більшість їхніх меседжів співпадає із «російською методичкою». Антимобілізаційна тема в їхньому використанні зовсім не випадкова. Ключова їхня теза – «війни немає», бо «війна не оголошена». Також вони просувають питання до легітимності В. Зеленського на посаді президента в ситуації завершення офіційної 5-річної каденції. Або тези про ймовірний підрив Каховської ГЕС українською стороною.
- Загрозливо, що ці тези підхоплюють популярні блогери, лідери громадської думки, поширюються в мережі Тік-Ток. Саме ця мережа зараз є головною платформою зосередження і поширення таких наративів.
- Існують серйозні правові та методологічні проблеми із притягненням до відповідальності поширювачів подібних негативних і шкідливих інтересам України меседжів та наративів.
- Однак, можна відстежувати організацію такої роботи і безпосередніх її організаторів. Вони чітко вибудовують ієрархічну систему, мають «школу журналіста». В них відлагоджена схеми реагування на конфліктні ситуації. Існує система сигналів: коли когось «хапають», то через розширений чат мережі телеграм та вайбер, до них виїжджає найближча група з методичними заготовленими фразами і юридично обгрунтованими фразами («ви не маєте права», «у нас немає війни» і т д), якщо людину ведуть в ТЦК, вони починають вести прямі трансляції, поширюють їх в мережах, продукують невдоволення.
- Варто визнати, що діяльність цих груп є достатньо ефективною. Основна проблема, що Стахів і йому подібні говорять прості речі, які подобаються людям. Їхнє охоплення більше, ніж весь наш громадський сектор.
- Організаційно, технологічно, методологічно форми організації нового протесту, зокрема, «антимобілізатори» помітно нагадують рух «реєстраторів громад», який мав місце на початку 2010-х.
- Становище громадянського суспільства дуже крихке під час війни та викликів, пов’язаних та породжених нею. Ми знаходимося в стані великої індустріальної війни в постіндустріальному суспільстві. Ворожа пропаганда все більш вміло знаходить, транслює і експлуатує ірраціональні і реальні страхи людей. Передусім тему мобілізації.
- Антимобілізаційна тематика вже почала і ризикує повною мірою перерости в тематику легітимності або нелегітемності глави держави. Певною мірою це буде розвиток наративу «відсутність війни» – «антимобілізація» – «нелегітимність».
- Імітатори власне громадянської самоорганізації використовують те, що громадянське суспільства знаходиться в сфері відкритої самодіяльності. І саме відкритість може бути критерієм демаркації одних від інших.
- Маркером для визначення тих діячів чи самоорганізованих груп, які мають викликати занепокоєння і шкодити громадянському суспільству – зловживання правом. Це передбачає використання наявних процедур і прав для блокування роботи і рішень уповноважних органів, громадських діячів. Показовим прикладом подібного є переслідування В. Шабуніна з боку адвоката Кравця та групи осіб пов’язаних з ним: поки Шабунін витрачає час на доведення відсутності складу злочину зі своєї сторони, його діяльність блокується.
- Тенденції переслідування антикорупціонерів, які з’явилися та посилюються останнім часом, викликають велике занепокоєння. Вони все більше нагадують період, коли антикорупціонери, екологічні активісти та противники незаконної забудови мали найбільший рівень загроз життю.
- Ситуація в громадянському суспільстві все більше нагадує історію, яка склалася коли Росія хакнула інформаційну сферу, використовуючи цінності (зокрема, свободу слова) для підриву цих цінностей.
- Під впливом війни змінюється структура українського суспільства, виникають нові суспільні групи і ті, хто претендує представляти їхні інтереси. В цій ситуації ключове завдання не опинитися в тенетах російських чи підросійських маніпулятивних структур.
- Нові суспільні групи будуть потребувати допомоги в формулюванні представленні своїх позицій на рівні медіа, на рівні політичних зв’язків і представництва. Є потреба віднайти нову платформу громадянського суспільства і способи взаємодії із владою, щоб уникнути ризику конфронтації, яка може мати дуже негативні наслідки як в час затяжної війни, так і в повоєнній країні.
- Велике занепокоєння викликає, що все більше помітно успішних атак на 5 фундаментальних цінностей демократичного суспільства, завдяки яким ми виграли дві революції: значний середній клас, громадські організації, ЗМІ і свобода поширення інформації, місцеве самоврядування, парламентаризм.
- Сьогодні критика з боку громадянського суспільства до влади не доходить і вона їй і не потрібна. Але під час війни над громадянським суспільством висить питання морального характеру – хто і чому має право на такий вплив та контроль.
Також було окреслено можливості та пропозиції:
- Ідентифікація активності по зловживанню права якраз і показує невідповідність організації громадянському суспільству, яке орієнтоване на спільне благо та інтереси.
- Необхідна співпраця із правоохоронними органами, які реагують на аналітику та експертизу, на докази переслідування громадських діячів чи зумисне блокування роботи державних органів, що надають громадські організації.
- Також є потреба інформаційно «підсвічувати» токсичність тих, хто зловживає правом.
- Для донорів одним з основних інструментів фільтрування надання допомоги, має бути певна верифікаційна система звернень, в тому числі і до правозахисних організацій, для того, щоб мати повнішу картину, зокрема із активностями по зловживаннях правом.
- В інформаційній сфері боротьба із цим підривом цінностей через використання цих самих цінностей відбувається через медіаграмотність. Можливо є сенс виробити відповідні механізми і для громадянського суспільства та громадського активізму. Вони мали б допомагати знаходити відповіді на питання, які в цій системі можуть бути слабкі сторони, як ними можна зловживати і що ви маєте бути свідомими, як убезпечити нашу систему?
- Ми маємо на рівні громадянського суспільства пропагувати медіаграмотність, медіагігієну, фільтрацію та відповідальне споживання інформації а також довіру до великих, провірених, авторитетних ЗМІ.
- Застосування критеріїв прозорості щодо, наприклад, антимобілізаційних організацій здатне продемонструвати, наскільки вони справді захищають громадський інтерес, а не групові потреби своїх учасників, організаторів чи замовників.
- Необхідна підтримка тих організацій, які здатні доносити конструктивну критику до влади. Знову потрібно більш масивно і системно підтримати антикорупційні дії. Попри всю делікатність питання в умовах війни, громадськість повинна мати свої можливості контролю за мобілізацією, за роботою ТЦК, зокрема.
- Якщо є антимобілізаторські ініціативи й організації, то мала б бути й активність організацій, які б відстоювали мобілізацію, її потребу і вдосконалення.
- Одним із шляхів є саморегуляція спільноти. Він включає певний кодекс з моральним змістом, медіацію, якусь інстанцію до якої можна апелювати. Однак, досвід свідчить, досвід такий підхід не може бути самодостатнім та універсальним
- Необхідно зробити величезний акцент на тому, щоб забезпечити грантову підтримку професійно зроблених промокампаній, які б забезпечували велике охоплення. Час закритих тренінгів із медіаграмотності минув. Ми стоїмо перед високоорганізованим злом. І маємо протиставити йому свою вищу організованість і силу.
