“Як врятувати Європу”: погляд Джоржа Сороса

Виступ на засіданні Європейської ради з міжнародних відносин у Парижі, Франції, 29 травня 2018 року.

Виступ на засіданні Європейської ради з міжнародних відносин

Париж, Франція, 29 травня 2018 року

Добре, що я опинився тут. Я вдячний Вам за це. Я вважаю, що це якраз те місце, де ми можемо обговорити, як нам врятувати Європу.

Єропейський Союз переживає екзистенційну кризу. Усе, що могло піти не так, пішло не так. По-перше, я хочу стисло пояснити, як це сталося, а потім я спробую з’ясувати, що саме можна зробити для того, щоб змінити ситуацію на краще.

Коли я був молодим, невелика група далегоглядних особистостей під проводом Жана Моне перетворили Європейське співтовариство з вугілля та сталі на Європейський спільний ринок, який пізніше перетворився на Європейський Союз. Люди мого покоління з ентузіазмом підтримували цей процес.

Особисто я розглядав Європейський Союз як втілення ідеї відкритого суспільства. Європейський Союз був добровільним союзом рівноправних держав, які об’єдналися та пожертвували частиною свого суверенітету заради спільного блага. Ідея Європи як відкритого суспільства продовжує мене надихати.

Проте, здається, що після фінансової кризи 2008 року Європейський Союз втратив свої орієнтири. Він ухвалив програму жорсткої фіскальної дисципліни, яка призвела до кризи в Єврозоні. Через це, Єврозона перетворилася на систему стосунків між кредиторами та боржниками, в якій кредитори визначали умови, яким повинні були підкорятися боржники. Боржники не могли дотримуватися цих умов, через що ця система стосунків не є добровільною та не забезпечує рівні права для її учасників.

Унаслідок такого розвитку подій, багато молодих людей вважають Європейський Союз своїм ворогом, який позбавив їх роботи та надійного і перспективного майбутнього. Політики-популісти скористалися цими настроями та сформували антиєвропейські партії і рухи. 

Після цього, у 2015 році сталася криза, пов’язана з біженцями. Спочатку, більшість громадян співчували людям, змушеним полишити свої домівки через політичні репресії або громадянську війну. Але вони не бажали, щоб ця криза порушила звичайний хід їхнього життя через колапс системи соціальних послуг. Також, громадяни були розчаровані неспроможністю своїх урядів впоратися з кризою.

Коли ця криза докотилася до Німеччини, це призвело до зростання популярності AfD, яка стала найбільшою опозиційною партією. Італія нещодавно пережила подібну ситуацію, політичні наслідки якої виявилися ще серйознішими: антиєвропейським партіям майже вдалося отримати мандат на створення Уряду. Наразі, Італія підходить до виборів, перебуваючи у стані політичного хаосу.

​Насправді, криза з біженцями негативно вплинула на всю Європу. Безсовісні політики експлуатують цю тему навіть у країнах, які майже не приймають біженців. В Угорщині, Віктор Орбан побудував кампанію зі свого переобрання на брехливих звинуваченнях на мою адресу, стверджуючи, що я хочу заполонити Європу, включно з Угорщиною, біженцями-мусульманами.

Зараз він грає роль захисника власної версії християнської Європи, яка ставить під сумнів цінності, на яких було засновано Європейський Союз. Він намагається стати лідером християнсько-демократичних партій, які наразі утримують більшість в Європейському Парламенті.

​Останніми тижнями, не лише Європа, але й увесь світ був шокований діями Президента Дональда Трампа. Він в односторонньому порядку розірвав угоду з Іраном про нерозповсюдження ядерної зброї. Фактично, у такий спосіб він руйнує трансатлантичний союз. Це рішення лише посилить непередбачуваний за своєю силою тиск на Європу, яка й без того переживає непрості часи. Існування Європи під загрозою – це вже не просто фраза; це жорстока реальність.

​Що можна зробити, щоб врятувати Європу?

​Європа стикнулася з трьома нагальними проблемами: криза з біженцями; територіальна дезінтеграція, прикладом якої є Brexit; політика жорсткої фінансової дисципліни, яка заважає економічному розвитку Європи. Можливо, найкраще почати з кризи, пов’язаної з біженцями.

​Я завжди казав, що розміщення біженців на території країн Європи повинне відбуватися лише на добровільних засадах. Не можна примушувати країни-члени Європейського Союзу приймати біженців, які є небажаними для них, і не можна примушувати біженців селитися у країнах, де вони не бажають мешкати.

Принцип добровільного розміщення повинен бути основою міграційної політики в Європі. Також, Європа повинна терміново реформувати або скасувати так звані Дублінські положення, які стали несправедливим тягарем для Італії та інших середземноморських країн з катастрофічними політичними наслідками.

ЄС повинен захищати свої зовнішні кордони, але, у той же час, тримати їх відкритими для легальних мігрантів. У свою чергу, країни-члени ЄС не повинні закривати свої внутрішні кордони. Ідея Європи як «фортеці», зачиненої для політичних біженців та економічних мігрантів порушує європейське та міжнародне право і, в будь-якому випадку, є абсолютно нереалістичною.

​Європа бажає протягти руку допомоги Африці (та іншим частинам світу, які розвиваються), пропонуючи суттєву допомогу країнам з демократичним політичним режимом. Це допомогло б урядам цих країн забезпечити своїх громадян освітою та роботою. Завдяки такій допомозі, громадяни цих країн були б менш налаштовані покинути свою Батьківщину, а ті, хто вирішив це зробити, не вважалися б біженцями. У той же час, країни Європи могли б приймати мігрантів з цих та інших країн у впорядкований спосіб для задоволення власних економічних потреб. Це зробило б міграцію добровільною як для самих мігрантів, так і для країн, які їх приймають. Такий «План Маршалла» також допоміг би зменшити кількість політичних біженців через посилення демократичних урядів у країнах, що розвиваються.

Наразі, реальність суттєво відрізняється від цього ідеалу. Перш за все, і це самий важливий аспект, у Європейського Союзу досі немає єдиної міграційної політики. Кожна країна ЄС має власну політику у цій сфері, яка часто суперечить інтересам інших держав. 

По-друге, головною метою для більшості країн Європи є не сприяння демократичному розвитку, а стримування потоку мігрантів. Через такі пріоритети, суттєва частина наявних фінансових ресурсів використовується для брудних угод з диктаторами, які отримують відкуп за те, що вони не дають мігрантам пересуватися по території своїх країн або застосовують репресії, щоб змусити своїх громадян не полишати країну. У довгостроковій перспективі, такі методи лише збільшать кількість політичних біженців.

По-третє, слід відзначити критичний брак коштів. За нашими оцінками, реалізація дієвого «Плану Маршалла» для країн Африки потребуватиме щонайменше 30 мільярдів євро на рік протягом певного періоду. Країни ЄС могли б надати лише незначну частку такої суми, навіть якби вони були готові узяти участь у такому проекті.

​Яким же чином можна було б профінансувати такий план? Важливо визнати, що кризис з біженцями є європейською проблемою і вимагає вирішення саме від Європи. Європейський Союз має високий кредитний рейтинг, а його можливості з залучення позик залишаються майже невикористаними. Коли ж слід скористатися цими можливостями, як не в часи, коли під загрозою саме існування Європи? Історія свідчить про те, що національний борг завжди зростав під час війни. Так, збільшення національного боргу суперечить пануючій схильності до заощадження коштів, але ж саме ця політика стриманості у витратах також є фактором, який призвів до сьогодішньої кризи Європи.

Донедавна можна було стверджувати, що політика жорсткої бюджетної дисципліни працює і ми повинні її дотримуватися, тому що європейська економіка потроху одужує. Але зараз на нас чекають наслідки розірвання ядерної угоди з Іраном та руйнування трансатлантичного альянсу. Це неодмінно справить негативний вплив на економіку Європи та спричинить нові складнощі. Курс долара США вже готовий відірватися від валют країн, що розвиваються. Можливо, ми вже прямуємо до наступної серйозної фінансової кризи. Стимулюючий економічний ефект нового Плану Маршалла був би дуже доречним за цих обставин. 

Ось що спонукало мене звернутися до Європи з цією несподіваною пропозицією про фінансування плану допомоги країнам Африки. Я не буду заглиблюватися у деталі, але я хочу зазначити, що ця пропозиція передбачає використання продуманої схеми, яка б дозволила Європейському Союзу позичити необхідні кошти на ринку на дуже вигідних умовах без прямих зобов’язань для самого ЄС або для його країн-членів. Ця схема також пропонує суттєві переваги технічного характеру. Окрім цього, незважаючи на несподіваний характер цієї пропозиції, аналогічні рішення вже успішно застосовувалися в інших випадках – головним чином, це стосується випуску муніципальних облігацій у США та оперативного масштабного фінансування заходів у боротьбі з інфекційними захворюваннями.

***

Але головний пункт мого виступу полягає у тому, що екзистенційна криза Європи – це вже реальність, а не просто слова. Європа повинна зробити якісь радикальні кроки, щоб урятуватися. Європа повинна заново винайти себе.

Саме такий крок ініціював Президент Макрон, коли він запропонував так звані громадські консультації. Ця ініціатива повинна стати справді першим справжнім зусиллям у цьому напрямку. Трансформація Співтовариства з вугілля та сталі на Європейський Союз була ініційована «згори», і ця ідея чудово спрацювала. Але часи змінилися. Прості громадяни почуваються виключеними з процесу ухвалення важливих рішень, їх думка ігнорується. Тепер нам потрібні спільні зусилля, які поєднують директивний підхід європейських інституцій з громадськими ініціативами, необхідними для залучення виборців.

***

​Я згадував три нагальні проблеми і вже описав дві з них: міграційну проблему та бюджетну дисципліну. Залишилося обговорити територіальну дизінтеграцію Європи на прикладі Brexit. У мене немає часу для розгляду інших прикладів, зокрема, ситуації на Балканах. Я зроблю це в окремій статті, яка буде оприлюднена наступного тижня.

Brexit – це надзвичайно негативний процес, який шкодить обом сторонам. Особливо відчутним цей негатив є саме зараз, коли Європейський Союз переживає екзистенційну кризу, але його увага наразі прикута до переговорів з Великобританією про її умови виходу з ЄС. Це ситуація, в якій програють обидві сторони, але її ще можна перетворити на виграшну.

Розлучення Великобританії та ЄС буде довгим процесом, який, можливо, триватиме довше, ніж п’ять років. П’ять років – це вічність у політиці, особливо у такі революційні часи. Перш за все, громадяни Британії повинні самостійно вирішити, що вони хочуть робити. При цьому, було б краще, якби вони прийняли рішення якомога швидше. Саме це є метою ініціативи «Найкраще для Британії», яку я підтримую.

Представники цієї ініціативи боролися і допомогли виграти необхідні голоси у Парламенті на користь рішення, одним з пунктів якого є можливість залишитися у складі Європейського Союзу.

Такий варіант був би благом для Великобританії, але він би був дуже позитивним і для Європи, тому що він може зупинити Brexit і запобігти утворенню пробоїни в європейському бюджеті, яку дуже важко залатати. Але громадськість у Великобританії повинна чітко висловити свою підтримку на користь членства в ЄС відчутною більшістю голосів, щоб цю думку серйозно сприйняли в Європі. Саме цього добивається ініціатива «Найкраще для Британії», мобілізуючи виборців. Через кілька днів ця ініціатива оприлюднить свій маніфест.

​Існують сильні економічні аргументи на користь продовження членства Великобританії в ЄС, але потрібен час, щоб ці аргументи стали зрозумілими для всіх. У цей час ЄС повинен перетворитися на спільноту, до якої бажатимуть приєднатися такі країни, як Великобританія, щоб посилити і політичні аргументи на користь членства.

Така Європа відрізнятиметься від теперішньої у двох ключових аспектах. По-перше, існуватиме чітка різниця між Європейським Союзом та Єврозоною. По-друге, необхідно буде визнати наявність численних невирішених проблем, пов’язаних з єдиною європейською валютою, які не повинні зруйнувати сам Європейський Союз.

ЄС продовжує керуватися застарілими угодами, за якими усі країни Європейського Союзу мають приєднатися до зони євро, якщо та коли вони виконають необхідні для цього умови. Ці угоди створили абсурдну ситуацію, за якої такі країни, як Швеція, Польща та Чеська Республіка дали зрозуміти, що вони не мають намірів приєднатися до євро, але при цьому вони все ще позначаються та розглядаються як «кандидати на вступ до Єврозони».

Ефект таких положень не є суто косметичним. Через зазначені угоди ЄС перетворився на організацію, в якій країни Єврозона утворюють ядро, а на периферії перебувають усі інші країни-учасники. З цим пов’язане негласне твердження, що різні країни-члени ЄС можуть рухатися з різною швидкістю, але усі вони мають однаковий «пункт призначення». Це дало підстави говорити про «союз з постійно зростаючим ступенем інтеграції», ідею якого недвозначно відхилили кілька країн.

Від побудови такого союзу слід відмовитися. Замість Європи, країни якої рухаються з різною швидкістю, ми повинні намагатися побудувати Європу «багатьох шляхів», яка б давала своїм учасникам більшу свободу вибору. Союз, побудований за таким принципом, матиме далекосяжні переваги. На даний час, ставлення до можливої співпраці між різними учасниками ЄС є негативним: країни ЄС прагнуть зміцнити свій суверенітет, а не піти на поступки у певних питаннях. Але якщо співпраця принесе позитивні результати, ставлення до неї може покращитися і деякі сфери, на кшталт безпеки та оборони, які зараз є предметом співпраці між окремими готовими до цього партнерами, можуть об’єднати усі країни Європи.

Жорстока реальність може спонукати країни Європи відкласти свої національні інтереси заради збереження Європейського Союзу. До цього закликав Президент Макрон у своїй промові, яку він виголосив в Аахені. Пана Макрона обережно підтримала Федеральний канцлер Меркель, яка гостро відчуває опозицію до своїх дій у Німеччині.

Якщо Макрон та Меркель зможуть добитися успіху, незважаючи на усі перепони, вони стануть наступниками Жана Моне і його невеликого колективу однодумців. Як я вже сказав, на зміну цьому колективу повинні прийти численні громадські проєвропейські ініціативи. Я та моя мережа фундацій Відкритого суспільства будуть робити усе, що від нас залежить, щоб допомогти підтримати ці ініціативи.

Дякую за увагу.

Оригінал промови опубліковано тут

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: