Оновлений закон про НАБУ та САП став переломним моментом у боротьбі України з корупцією під час війни. Після хвилі критики Верховна Рада скасувала суперечливі норми попереднього законодавства й 31 липня 2025 року ухвалила Закон №4560-IX, який відновив незалежність ключових антикорупційних інституцій. Юрист Правозахисної групи «СІЧ» Ілля Шиян пояснює, що саме змінюється для НАБУ і САП, а також які ризики зловживань залишаються.
Від кризи до відновлення незалежності
Наприкінці весни 2025 року парламент ухвалив Закон №4555, який фактично підпорядковував НАБУ та САП Генеральному прокурору. Він отримав можливість закривати провадження щодо найвищих посадових осіб за клопотанням, що створювало прямий контроль над резонансними справами. Це викликало обурення суспільства, організацій громадського сектору й різку реакцію міжнародних партнерів, які попередили про ризик втрати фінансової допомоги та уповільнення євроінтеграції.
Під тиском критики президент України Володимир Зеленський пообіцяв виправити ситуацію. Уже 1 серпня 2025 року набув чинності Закон №4560-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури». Він повернув незалежність антикорупційних органів та посилив їхні повноваження.
Читайте також: Заява Міжнародного фонду “Відродження” щодо закону, який послаблює незалежність НАБУ і САП
Як наголошує юрист, закон №4560-IX відновив головні гарантії незалежності НАБУ та САП і навіть посилив їх. САП знову самостійно формує групи прокурорів і контролює апеляції та касації без втручання Генпрокуратури. Генеральний прокурор більше не може забирати резонансні справи чи передавати їх іншим органам, а спори щодо підслідності вирішує керівник САП.
Документ також передбачає захист від зовнішнього впливу, зокрема й від спроб втручання з боку держави-агресора. НАБУ отримало право розслідувати справи поза своєю підслідністю за погодженням із САП. Детективи тепер зобов’язані виконувати лише вказівки прокурорів САП, і невиконання цих доручень є підставою для відсторонення. Це зменшує ризики конфліктів і встановлює чіткі правила роботи.
Невирішені загрози
«Ми бачимо, що з одного боку новий Закон повертає незалежність антикорупційних органів, але в водночас він залишає шпарини для зловживань і кадрових криз у прокуратурі та правоохоронних органах», – підсумовує Закон №4560-I юрист Ілля Шиян.
За його словами, найбільш спірним є положення про передоручення розслідувань у разі «об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування НАБУ». Визначення цього терміна відсутнє, що відкриває простір для втручання Генпрокурора та створює ризик політичного впливу.
Деякі антиконституційні норми попереднього закону також збереглися. Під час воєнного стану прокурорів можуть звільняти з посади, шляхом “ліквідації” їх робочого місця. Законом №4555 це стало офіційною підставою для звільнення з органів прокуратури. Одночасно із цим – відсутні об’єктивні перешкоди для керівників прокуратури ліквідовувати посади неприємних або “незручних” їм прокурорів. Це робить прокурорів залежними від керівництва й загрожує їхній незалежності та якості розслідувань.
Окрім того, розширено повноваження Генпрокурора щодо ДБР, СБУ, Нацполіції та БЕБ: ці органи тепер зобов’язані виконувати його вказівки. Це концентрує владу в його руках і може зменшувати ефективність правоохоронної системи.
Загалом ухвалення Закону № 4560-IX означає, що антикорупційні органи знову можуть діяти ефективно, без надмірного політичного тиску, і вести справи щодо топ-посадовців. Однак, як зазначається в матеріалі Правозахисної групи «СІЧ», потенційні виклики залишаються. Неврегульовані формулювання та розширені повноваження Генпрокурора створюють ризики для стабільності та дієвості правоохоронної системи.
«Постійний громадський і міжнародний контроль є критично важливими гарантіями того, що боротьба з корупцією буде реальною та тривалою, а не формальною», – наголошує Ілля Шиян.
Матеріал підготовлений Правозахисною групою «СІЧ» у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.
