Авторка: Маріана Бербек-Ростас
Львів, місто мощених бруківкою вулиць, славнозвісної кави і шоколаду, місто десятків музеїв, описується багатьма туристичними агентами як “український Париж.” Проте є у Львові і щось таке, що викликає неабияку стурбованість: нове анти-ромське угруповання «Ловці за ромами».
«Ми виступаємо проти ромів! Ми просто хочемо почуватися безпечно у нашому місті», – заявили лідери об’єднання «Ловці за ромами». Вони хизуються тим, що мають понад 2000 людей, які стежать за їхньою сторінкою на Facebook. Львів, сьоме за величиною місто України, має понад 700 тисяч мешканців.
Приклад однієї з їхніх вимог: вони хотіли би, щоб влада міста прибрала неформальне, стихійно створене поселення, де проживає близько 300 ромів.
Тимчасом роми, які живуть у Львові, кажуть, що кожного дня вони зазнають проявів упередженого ставлення та ненависті до них.
Ліка Кругляк, правозахисниця з громадської організації «Лахо Дром», у нещодавній громадській дискусії описала життя рома в Україні з огляду на свій досвід.
«Бути ромською жінкою в Україні означає постійно чути: ‘Чи можеш поворожити мені на майбутнє?’ або ‘Чи не змогла би ти станцювати циганський танок?’ – чую це навіть від друзів!», – каже вона. «Бути рома в Україні – це коли ти приходиш в офіс у перший день свого стажування і бачиш, як твої колеги ховають кудись далеко свої гаманці. Це також постійно казати: ‘Ні, Ви помиляєтеся!’ кожного разу, коли Ви чуєте від людей, що усі роми – це злодії, ворожки і жебраки».
«Усі жінки у моїй родині мають вищу освіту», – продовжує вона. «Моя мама 25 років вчителювала у школі; моя бабуся – інженер, яка 55 років працювала у місцевому бюро технічної інвентаризації. Тому коли люди кажуть, що всі роми неписьменні, це – абсурд».
Правозахисники ромів, політики і журналісти не залишили «Ловців за ромами» без критики. Також правозахисники кажуть, що винесли цінні уроки з власного досвіду боротьби з анти-ромськими настроями.
Під час незвичної зустрічі минулого року міські лідери, правозахисники ромів та інші зацікавлені сторони сіли за стіл переговорів з організаторами «Ловців за ромами».
«Лідери обмінювалися заявами», – сказала Ольга Жмурко, директорка Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження», що допомогла організувати відсіч цьому угрупованню. За результатами зустрічі, як зазначають правозахисники ромів, група змінила назву з «Ловців за ромами» на «Ловців». Проте їх спрямованість і риторика не змінилися.
Такі прояви ненависті, спрямовані проти населення меншин, поширюються по всій Європі. Ефективне викриття дискримінації – це складний процес. У своєму дописі у виданні The Guardian, Наталія Антонова, українська авторка і журналістка, зазначає: «Відстеження ненависті, аналіз її проявів, намагання зрозуміти ту шкоду, якої вона може завдати і якої завдає, є вельми важливим, проте цього буде недостатньо у найближчому майбутньому. Буде необхідно здійснювати активний опір, а найважливіша складова опору полягає у тому, щоб навчити людей спілкуватися між собою, встановлювати горизонтальні зв’язки, які об’єднують їх не лише інтелектуально, а й ідеологічно, а також емоційно».
Ромські правозахисники у Львові погоджуються з цим. Вони визнають, що задля того, щоб зупинити «Ловців за ромами», їм потрібно перетворити цю боротьбу на щось більше, ніж просто боротьбу з «Ловцями за ромами».
«Це саме те, чого вони хочуть», – пояснює Жмурко. «Вони тільки виграють від уваги».
Правозахисники ромів, правозахисні організації та прогресивні високопосадовці міста працюють разом над тим, щоб виробити «альтернативні наративи» для громадськості, які мають на меті надати більш точний опис того, ким насправді є роми в Україні.
Акцент ставиться на особистих історіях; роми діляться своїм досвідом зростання і проживання в Україні. Учасники обговорюють свій досвід того, як вони допомагали захищати Україну на сході, як вони здобували освіту і післядипломну освіту, а також як вони працюють у громадянському суспільстві, щоб створити більш толерантне суспільство.
«Ми намагаємося підняти завісу, що відділяє українців від ромів», – каже Віктор Човка, активіст громадської організації «Патів».
Станом на сьогодні було вже проведено два заходи – один в університетській бібліотеці, інший – у місцевому кафе.
Аля Юрченко, активістка ромського молодіжного руху, що працює з громадською організацією «Терніпе», розповіла свою історію на одному з цих заходів.
«Цей горезвісний міфічний образ ромського злодія вплинув також і на моє власне життя», – сказала вона. «У дитинстві я дуже боялася залишатися на самоті у класі; я думала, що якщо хтось щось загубить, навіть малу річ, всі скажуть, що я її вкрала».
«Ми наголошуємо на тих історіях, які не розповідалися, або розповідалися недостатньо», – каже Жмурко. «Це не є реплікація фактів».
Львів добре підходить для такого втручання. Місто є достатньо малим, щоб люди мали відчуття спільноти. Місцева влада не є антагоністичною щодо ромів. До прикладу, місто надсилає соціальних працівників для відвідування бідних ромських громад. Мета заходів, спрямованих на зміну ставлення, полягає у тому, щоб сформувати це відчуття спільноти.
Станом на сьогодні, як кажуть правозахисники, їм вдалося досягнути деяких зрушень.
«Інші ж переконані у тому, що вогонь треба долати вогнем», – пояснює Жмурко. «Ми боремося з вогнем за допомогою співчуття, розуміння і любові».
«Лахо Дром», «Патів» та «Терніпе» – це грантоотримувачі Фундацій відкритого суспільства.
Авторка: Маріана Бербек-Ростас
