У виданні "Дзеркало тижня. Україна" опубліковано інтерв'ю з директором Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Іриною Бекешкіною
У виданні “Дзеркало тижня. Україна” опубліковано інтерв’ю Ірини Кириченко з директором Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Іриною Бекешкіною. Дослідниця представляє результати опитування щодо політичної ситуації в Україні, яке провів фонд спільно з Центром Разумкова за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та програми “Matra” Посольства Нідерландів в Україні.
Євромайдан: критичний розкол між владою і суспільством
Ірина Кириченко
Чим більше влада вдається до репресій стосовно Євромайдану, тим глибший розкол між нею і суспільством. Політичної розправи над своїм народом не сприймають громадяни в усіх регіонах, незалежно від політичних уподобань.
Світоглядну сутність Майдану спробували означити соціологи. Про його глибинні причини і перспективи DT.UA розмовляло з директором Фонду “Демократичні ініціативи” Іриною Бекешкіною.
Ставлення до Євромайдану: регіональні відмінності
— На думку більшості населення, основні причини виходу людей на Майдан — непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, побиття правоохоронцями студентів і взагалі — “протест проти всього життя”, тобто бажання змінити владу, змінити життя в країні. Однак частина населення (24%) переконана, що люди там стоять за гроші. Так вважають у Південному (43%) та Східному (43%) регіонах, і цим значною мірою визначається ставлення тамтешнього населення до Майдану.
Причини протестів і вимоги протестувальників досить радикальні. І, хоча переважно населення їх підтримує (45% проти 36% тих, хто не підтримує), розподіл проходить по лінії Схід—Захід. А тому в переговорах із владою насамперед треба орієнтуватися на вимоги, які об’єднують Схід і Захід. Очевидно, насамперед — це звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (63% підтримують, не підтримують усього 24% населення), покарання винних у побиттях демонстрантів (61 і 26%, відповідно).
Антимайдан підтримують лише 27%, 57% — ні. При цьому на застосування сили для розгону демонстрантів на Сході погоджуються всього 27%, на Півдні — 30%. До запровадження НС на території всієї країни позитивно ставляться лише 17% респондентів на Сході й 11% — на Півдні. Тобто силові методи неприйнятні навіть для прибічників влади.
За переговори між владою і опозицією виступало понад 70% населення всіх регіонів (цей відсоток скрізь був приблизно однаковим). На самому Майдані таких “примиренських” настроїв значно менше. Коли ми робили виміри, стаціонарний Майдан у думках “за” і “проти” розділився приблизно навпіл. Тому частина його буде незадоволена переговорами з владою, тим більше після силового загострення ситуації.
— У політичних репресіях із боку влади впевнений 51% респондентів, не згодні з цим 28%. 50% населення переконані, що влада використовує кримінальні справи для боротьби з політичними опонентами, а 23% — що учасники акцій протесту, на відміну від представників влади, порушували закон. На думку 55% громадян, правоохоронці жорсткіше ставляться до опозиційних сил. 24% вважають, що ставлення однакове.
— Навіть на Сході, який переважно підтримує владу, 40% респондентів вважають, що вона вдається до політичних репресій, і стільки ж заперечують це. На Півдні — 30 і 49%, відповідно. Однаковим ставлення правоохоронців до людей по різні боки барикад вважають усього по 33%.
По 43% жителів Сходу і Півдня вважають Майдан проплаченим. І це вочевидь на совісті окремих, не тільки українських, ЗМІ, які є там основними джерелами інформації. Значно більше, ніж в інших регіонах, на Півдні довіряють російським ЗМІ, — 47%.
Очевидно, що на Сході і Півдні вже сформувалися “антимайданні” настрої. На мій погляд, найбільша вина — як нинішньої опозиції, так і попередньої влади — у тому, що, замість рухатися на Схід і Південь, вони боролися за спільний західний електорат.
На якому понурому тлі зазвучав Майдан
— Українці не довіряють політичним і державним інститутам, підтримуючи вимоги Майдану. Так, за відставку уряду М.Азарова виступало 48% громадян; міністра внутрішніх справ В.Захарченка — 49%. За відставку В.Януковича і проведення дострокових президентських виборів — 43% громадян. За обмеження влади президента і повернення до Конституції 2004 р. — 40% громадян.
Президентові України в цілому не довіряють 62% респондентів, ВР —75, уряду — 66, міліції — 71, СБУ — 58, судам — 72, Конституційному суду України — 63, прокуратурі — 69%. Політичним партіям не довіряють 66% опитаних. М.Азарову — 66%, В.Захарченку — 62, А.Клюєву — 57, В.Рибаку — 64%.
— Державних інституцій у громадській думці немає — всі у глибоких мінусах. Навіть Збройні сили, яким раніше довіряли. Зате зростає довіра до недержавних: громадських організацій (41%), ЗМІ (56%). Стабільно довіряють церкві 65%.
Опозиція за показником народної довіри також у мінусах, але “менш глибоких”: якщо в Азарова баланс довіри-недовіри становить 36%, то в Яценюка —17%. Кличко і Порошенко за цим балансом вийшли на нульовий результат (перший при цьому втратив 20%, а другий підвищив його на 30%).
Політичні партії в громадській думці дискредитовані, як і правосуддя, і правоохоронні органи. Захарченку не довіряють у жодному регіоні країни. Але для Сходу та Півдня одіозний міністр — “свій”, і ” нічого його “здавати” Майдану”…
— Баланс довіри-недовіри опозиційних політиків негативний, однак у представників партії влади він ще нижчий. 43,4% громадян підтримували вимогу Майдану про відставку Януковича і проведення дострокових парламентських виборів. Проти виступали 45,8%.
Чи можуть наступні події на Майдані і застосування до нього сили змінити політичні пріоритети? Здається, чинна влада за останній тиждень розгубила рештки довіри своїх виборців. Що може остаточно дискредитувати владу в очах жителів усіх регіонів?
— Гадаю, останні події, особливо застосування сили, ще більше поляризують населення. Там, де Майдан не підтримують (а це 42% населення), незважаючи на всі розчарування, рейтинг Януковича може зрости. Там, де підтримують (52%), зросте готовність проголосувати за будь-якого кандидата від опозиції. Поки що зростає рейтинг Кличка.
Суспільство постійно відчуває потребу в новій політичній силі, і вони виникають, швидко здобуваючи популярність (“Фронт змін”, “Сильна Україна”, “УДАР”). Але можуть і втратити її, як партія Тігіпка. Проблема в тому, що в нас “хоч яку партію будуй, все одно виходить КПРС”. Не з’являються партії в європейському сенсі — з чіткою програмою, внутріпартійною демократією, прибічниками-волонтерами. У нас вони виникають навколо лідерів і фінансуються великими фінансовими групами (тому від них і залежні). Партії не здатні абсорбувати реальних суспільних активістів саме тому, що ті активні й “неслухняні”.
Цілком можлива поява нових партій на основі громадських організацій, які проявилися на Майдані. Хоча це й проблематично: там надто багато лідерів, кожен із яких захоче бути першим. Про “трьох гетьманів” — це вже невід’ємна характеристика українства.
— Суспільна рівновага у країні руйнувалося довго. Протягом минулого року, на думку 61% опитаних, ставлення влади до громадян змінилося на гірше. 69% вважають, що погіршилося ставлення громадян до влади. Чи можуть ці факти стати передумовами прагнення до народовладдя? Чи не свідчать про це останні масові протести в регіонах, захоплення ОДА?
— Впевненість громадян у тому, що демократія в країні не функціонує, зростає рік у рік. У нашому опитуванні про зміни у 2013 р., крім погіршення ситуації в соціальній сфері, громадяни відзначили проблеми у сфері дотримання демократичних принципів: ситуації з дотриманням прав та свобод (52% відзначили погіршення, 7% — поліпшення), у сфері дотримання законності держслужбовцями (51 і 7%, відповідно).
Тобто більшість громадян, з одного боку, вважає, що найкращим політичним режимом для України є демократія, з іншого боку — що вона в нас не “працює”. Люди не вірять у дійовість звичайних демократичних механізмів, якими можна вплинути на владу, не вірять судовій системі і дедалі більше розчаровуються у виборах та політиці. Тому вибух силового протесту був прогнозованим. Але ніколи не можна передбачити, що й коли стане пусковим механізмом. Ще після 2004-го я вивела формулу: революції виникають там і тоді, де й коли перестають працювати механізми демократії. І якщо вони не будуть запущені в Україні (чесні змагальні вибори, повернення парламентові “місця для дискусій і рішень”, звітність влади в рішеннях і діях, судова реформа тощо) то майдани різного масштабу повторюватимуться постійно. Оскільки ж Рубікон силових методів уже перейдено, то протести будуть радикалізуватися.
— За шкалою “диктатура-демократія” Україна має гнітючий вигляд.
— Традиційно і експерти, і населення вміщують Україну десь посередині між демократією та диктатурою (зазначимо, це було до прийняття одіозних законів 16 січня). Однак усього 25% наших громадян згодні обміняти свободи і громадянські права на достаток. А ще недавно готових поступитися своєю свободою за шмат ковбаси було 30%. Готові зазнавати матеріальних труднощів задля свободи і дотримання всіх громадянських прав 45% громадян.
— Який вигляд мають українці у дзеркалі соціальних протестів?
— Захід України — дуже пасіонарний: 62% вважали, що в регіоні будуть масові виступи протесту, і готові були взяти в них участь. Це надзвичайно високий показник. У Центральному регіоні таких 28%. У Києві — 40%. Це досить висока готовність. Навіть у разі силового розгону Майдану в Києві Західний регіон вируватиме. І якщо влада не піде на переговори, то матиме там Вандею. І в Києві — теж.
Обіцяли вийти на акції протесту загалом по країні 26% громадян — вийшло 12%, що теж досить багато. На Півдні і Сході — 15 і 12%, відповідно. Там частіше виходять на економічні протести, рідше — на ціннісні. Спільну мову між усіма регіонами країни знайти можна, якщо говорити про соціальні та соціально-економічні проблеми.
— Чи зросте кількість людей, які цікавляться політикою (наприкінці минулого року таких було всього 10%), залучених у громадську діяльність (було 11%)? Чи стане Майдан “пусковим механізмом” для наступної більш активної участі громадян у мітингах та демонстраціях? Згідно з результатами опитування, люди воліють брати участь у традиційних акціях соціального протесту — у виборчій кампанії (32%), санкціонованих мітингах та демонстраціях (23%), страйках (8,5%). Чи розшириться “спектр” протестів, випробуваних на Майдані, після того, як протистояння скінчиться?
— Очевидно, що інтерес до політики зростатиме. 2005-го, після помаранчевої революції, кількість тих, хто дуже цікавився політикою, збільшилася з 11% до 21%, а зовсім байдужих — зменшилася з 21% до 11%. Зростатиме і відсоток людей, залучених у громадську діяльність. Сподіваюся, люди не повторять фатальної помилки і, відчувши себе демобілізованими, не розійдуться по своїх кутках, очікуючи, коли нова влада зробить їм “добре”.
Методи ж громадської активності залежать від того, наскільки працюватимуть механізми демократії. Але можна передбачити, що готовність брати участь у мітингах та демонстраціях у будь-якому разі зросте. Оскільки поки що тільки вони є досить дійовим методом відстоювання своїх прав та інтересів.
— До жодного з громадських об’єднань не належать 87% українських громадян. Є членами громадських організацій 3% респондентів, політичних партій — близько 5%. Соціуму тяжкувато опиратися на власні плечі…
— Як засвідчило наше опитування на стаціонарному Майдані, 11% його іногородніх учасників привезли партії, 11% — громадські організації. Решта 80% приїхали самі й організувалися вже на місці. Тож зараз основне питання полягає в тому, чи зможе ця значною мірою стихійна спільнота зорганізуватися в структуроване громадянське суспільство. Здатність до самоорганізації люди довели — але чи не вичерпається вона разом із Майданом?
Європейці без Союзу
— Дедалі більше наших людей вважають себе європейцями, — за це висловилися 44% опитаних.
— Ще кілька років тому таких було 25%. Тож кількість європейців у країні збільшилася вдвічі. Очевидно, що це пов’язано з Євромайданом.
— Пріоритетним для країни вважають вступ до ЄС 46,8% респондентів, до Митного союзу — 36%. Переконані в тому, що Угоду про асоціацію з ЄС треба було підписати, — 46,1% громадян. Це багато чи мало?
— Прибічників євроінтеграції — більше. Проти Угоди з ЄС виступило 39% опитаних. Слід також пам’ятати, що кількість прибічників євроінтеграції і МС зрівнялася тільки у 2011 р. (тоді йшлося про економічний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном). Доти при альтернативній постановці питання люди віддавали перевагу союзу з пострадянськими країнами. Чому сьогодні інакше? Насамперед — підростає молодь, більш орієнтована на Європу.
Що стосується результатів можливого референдуму про МС, то проти нього висловилися 45,6% громадян, за — 35,3%. Водночас за вступ до ЄС на референдумі проголосували б 48,2% респондентів, проти — 36%.
— Серед можливих наслідків непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС респонденти відзначили: погіршення міжнародного іміджу (25,8%), курс на вступ до МС (17,6%), посилення тиску Росії на Україну (21,3%). Масові акції протесту прогнозують 23,5% опитаних, поглиблення розколу між прибічниками і противниками євроінтеграції — 15,2%, посилення авторитарних тенденцій — 14,6%. Серед негативних наслідків підписання Угоди про асоціацію з ЄС погіршення відносин з Росією та країнами СНД назвали 29,4% тих, хто відповів.
— Увесь очікуваний негатив пов’язаний із Росією — від закриття російських ринків до погіршення відносин із цією країною.
— Чи реальні прогнози щодо сьогоднішньої політичної ситуації в Україні?
— Ми намагаємося прогнозувати раціональний перебіг подій, але вони йдуть якимось ірраціональним шляхом, лише погіршуючи ситуацію, роблячи її більш напруженою. Раціональний шлях — коли владі й опозиції треба сідати за стіл переговорів, і остання має трохи знизити рівень вимог, щоб частину їх було виконано. Але ми бачимо, що влада не готова йти на жодні поступки. Понад те — вона ухвалює дедалі більше репресивних законів і заходів, щоб потім торгуватися з приводу їх. Закони від 16 січня я сприймаю саме так: їх ухвалили спеціально, щоб потім сперечатися про це за столом переговорів: десять років давати протестувальникам чи, скажімо, шість…
Дослідження громадської думки проводилося в усіх регіонах України з 20 по 24 грудня 2013 р. Фондом “Демократичні ініціативи” ім. І.Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова. Опитування здійснене в рамках проекту Громадського соціологічного консорціуму за фінансуванні Фонду “Вiдродження” та програми МАТРА посольства Королівства Нідерландів.
Контакти:
Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва
(044) 581 33 17
dif@dif.org.ua
***
Місія Міжнародного фонду “Відродження” – фінансово й організаційно сприяти становленню відкритого, демократичного суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив.
