Джордж Сорос, засновник Фундацій Відкритого Суспільства й Міжнародного фонду “Відродження”, опублікував статтю, присвячену політиці ЄС щодо України в контексті російської агресії
Джордж Сорос, засновник Фундацій Відкритого Суспільства й Міжнародного фонду “Відродження”, опублікував на сайті “Project Syndicate” статтю, присвячену політиці ЄС щодо України в контексті російської агресії.
Як Євросоюз може врятувати Україну
Джордж Сорос
Вибори до Європейського парламенту, що відбувалися 22-25 травня, і президентські вибори в Україні мали прямо протилежні результати. Виборці Європи висловили своє невдоволення тим, як нині функціонує Європейський Союз, натомість народ України продемонстрував прагнення до асоціації з ЄС. Європейські лідери та громадяни повинні скористатися цією можливістю та зрозуміти, як підтримка України може допомогти Європі.
Від початку Євросоюз було задумано як об’єднання суверенних держав, які постійно зближуються й готові віддавати дедалі більшу частку свого суверенітету заради спільного блага. Це був сміливий експеримент у міжнародному управлінні та верховенстві права, спрямований на усунення націоналізму та принципу сили.
На жаль, криза євро перетворила ЄС на щось радикально інше – на відносини кредиторів і боржників, за яких країни-кредитори нав’язують умови, що закріплюють їхнє домінування. Якщо взяти до уваги низьку явку на виборах до Європарламенту і якщо голоси на підтримку Прем’єр-міністра Італії Матео Ренці додати до голосів проти Євросоюзу зліва та справа, можна стверджувати, що більшість громадян виступили проти нинішньої ситуації.
У той час як сміливий експеримент Європи в міжнародному управлінні дає збій, Росія стає небезпечним конкурентом ЄС – тим, який має глобальні геополітичні амбіції та готовий застосовувати силу. Путін експлуатує ідеологію етнічного націоналізму задля зміцнення свого режиму. Справді, виступаючи минулого місяця на російській радіопередачі “Пряма лінія”, він звеличував національні достоїнства російського народу. Анексія Криму зробила його популярним на батьківщині, і його зусилля, спрямовані на послаблення домінування Америки у світі, зокрема шляхом союзу з Китаєм, викликають прихильність значної частини світу.
Але корисливість режиму Путіна йде врозріз зі стратегічними інтересами Росії: більше вигоди Росія матиме від тіснішої співпраці з ЄС і США. Натомість розгортання репресій у Росії та Україні – це абсолютно контрпродуктивно. Попри високі ціни на нафту, економіка Росії слабшає у зв’язку з відтоком капіталів і мізків. Застосування насильства на Майдані в Києві сприяло народженню нової України, яка вже не має бути частиною нової Російської імперії.
Успіх нової України нестиме загрозу правлінню Путіна в Росії. Саме тому він так намагається дестабілізувати Україну, підтримуючи самопроголошені сепаратистські республіки у Східній Україні. Оскільки найбільші роботодавці Донбасу мобілізували людей для опору сепаратистам, план Путіна може не спрацювати й він тепер, напевно, визнає результати президентських виборів, що дозволить уникнути додаткових санкцій. Але Росія, швидше за все, шукатиме інші шляхи дестабілізації нової України. І це не буде надто складно, якщо врахувати, що силовики, які обслуговували корумпований режим колишнього Президента Віктора Януковича, деморалізовані й не обов’язково лояльні до нового керівництва.
Усе це відбулося дуже швидко й зовсім нещодавно. І Євросоюз, і США, зайняті своїми внутрішніми проблемами, досі не усвідомлюють геополітичної та ідеологічної загрози, яку несе путінська Росія. Як вони мають на неї реагувати?
Перше завдання – протидіяти намаганням Росії дестабілізувати Україну. В умовах фіскальної економії ЄС та інших правил, що обмежують обсяги державної допомоги, потрібен інноваційний підхід. Найефективнішим методом було б запропонувати тим, хто інвестує в Україну чи робить бізнес у ній, страхування від політичних ризиків. Це підтримає економіку на плаву, незважаючи на політичні потрясіння, і це означатиме для українців, що Євросоюз і США – як уряди, так і приватні інвестори – поручилися за них. Бізнесмени готові будуть заходити на відкритий і перспективний ринок, якщо їм буде повністю відшкодовано збитки, спричинені політичними подіями, на які вони не можуть впливати.
Здається, що страхування від політичних ризиків занадто складне й тому не може бути запроваджене швидко. Насправді ж страхування такого типу вже існує. Приватні страхові компанії (наприклад, “Euler Hermes” у Німеччині) пропонують його вже багато років. Також це роблять і міжнародні інституції, як-то Агенція з багатостороннього гарантування інвестицій Світового Банку та департамент закордонних приватних інвестицій уряду США. Але при цьому вони збирають значні внески, щоб покрити вартість перестрахування.
Зіткнувшись із високими страховими платежами, більшість підприємств волітиме просто перечекати, доки буря мине. Саме тому зацікавлені уряди повинні взяти на себе функцію перестрахування й використовувати свої органи тільки для видачі страхових полісів. Вони могли б страхувати втрати за тим самим принципом, за яким роблять це у Світовому банку: частину коштів уряд надає як пропорційний внесок, а решту тримає у вигляді відзивного капіталу, який стає доступним тоді, коли збитки відшкодовано по факту.
ЄС мав би змінити принципи фіскальної економії, щоб вивільнити відзивний капітал й уможливити відшкодування фактичних втрат упродовж декількох років. Гарантії цього типу мають характерну особливість: що переконливішими вони є, то менше шансів, що їх буде затребувано; натомість перестрахування, ймовірно, обернеться великими витратами. Світовий Банк – це живий приклад такої схеми. Діючи швидко й переконливо, ЄС може врятувати Україну – і себе теж. Те, що я пропоную для України, може бути реалізовано й у країнах Євросоюзу. Оскільки дуже багато продуктивних ресурсів лежать без діла, то є сенс позбутися вкладів фіскальної економії, які в кінцевому підсумку оплачують самі себе. Саме такий шлях пропонує, наприклад, той же Ренці.
Путін планує зробити з Криму блискучу вітрину, витративши на нього понад 50 млрд. євро в найближчі кілька років. З європейською підтримкою Україна могла б виглядати не гірше. І якщо така ініціатива знаменує собою початок політики зростання, якої так сильно потребує Європа, то, рятуючи Україну, Європа рятує й саму себе.
