В межах проекту «Експертна підтримка реалізації Проекту «Надзвичайна кредитна програма для відновлення України»» на замовлення Міжнародного фонду «Відродження» Київський міжнародний інститут соціології у січні-лютому 2018 року провів комплексне соціологічне дослідження у трьох містах, де впроваджуються суб-проекти Надзвичайної кредитної програми Європейського інвестиційного банку для відновлення України (НКПВУ): Бахмуті, Харкові та Сєвєродонецьку.
В межах проекту «Експертна підтримка реалізації Проекту «Надзвичайна кредитна програма для відновлення України»» на замовлення Міжнародного фонду «Відродження» Київський міжнародний інститут соціології у січні-лютому 2018 року провів комплексне соціологічне дослідження у трьох містах, де впроваджуються суб-проекти Надзвичайної кредитної програми Європейського інвестиційного банку для відновлення України (НКПВУ): Бахмуті, Харкові та Сєвєродонецьку. Усього було опитано 305 внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та 30 представників місцевої влади, громадського сектору та інших сторін, які залучені до роботи з ВПО.
Дослідження мало на меті з’ясувати, які зміни відбулись у життєвій ситуації ВПО на Сході України щодо їх основних проблем та потреб, інтеграції до місцевої спільноти, національної та регіональної самоідентифікації, почуття безпеки, взаємодії з органами влади та громадськими організаціями. Окремим дослідницьким завданням було вивчення потреби населених пунктів, що приймають ВПО, у відновленні соціальної інфраструктури, а також оцінка зусиль, що докладаються місцевими та міжнародними організаціями у цьому напрямку.
Отримані результати дослідження показують, що частка працюючих ВПО у віковій групі 18-59-річних зросла вдвічі з 2015 року та становить 60%. Порівняно з 2015 роком значно менше ВПО скаржаться на нестачу грошей на побутові товари (скорочення з 52% до 31%), на харчування (з 43% до 13%), на неможливість придбати ліки (з 40% до 15%) та оплатити необхідне лікування (з 17% до 6%). Проблеми з роботою також поступово вирішуються. Якщо в 2015 році 40% респондентів нарікали на нестачу добре оплачуваної роботи, а 29% – на відсутність вакантних робочих місць, то в 2018 році таких залишилось лише 13% та 4% відповідно.
Емоційна прив’язаність до рідного міста або села у ВПО з часом трохи слабшає: порівняно з 2015 роком ВПО рідше погоджувались із тим, що сумують за домом і вважають це місце частиною себе, пишаються ним і хотіли би, щоб їх близькі там жили. З іншого боку, тільки 26% опитаних ВПО не збираються повертатись додому протягом найближчих декількох років, а 40% хотіли би повернутись.
Основні проблеми, що практично не вирішуються, – висока вартість оренди житла (названа 61% респондентів), а також незадовільні житлові умови (20%). Потреба в будівництві доступного житла для ВПО є першочерговою, що її називають опитані серед пропозицій щодо розвитку інфраструктури в місцях їх проживання. Зберігається високий рівень конкуренції за робочі місця (57%), а також незручності через великі черги в медичних закладах (38%) та державних установах (47%).
Відтак, дослідження свідчить про те, що затребуваність гуманітарних програм зменшується з часом, а все більш важливим завданням стає розвиток соціальної інфраструктури у містах, що приймають ВПО.
