Концепція державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості до 2020 року, розроблена Міністерством енергетики та вугільної промисловості, потребує доопрацювання, - такої думки дійшли учасники дебатів «Вугільні шахти в Україні: інвестувати чи закривати?», організованих аналітичним центром DiXi Group за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Модератором дискусії виступив журналіст Денис Казанський.
Концепція державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості до 2020 року, розроблена Міністерством енергетики та вугільної промисловості, потребує доопрацювання, – такої думки дійшли учасники дебатів «Вугільні шахти в Україні: інвестувати чи закривати?», організованих аналітичним центром DiXi Group за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Модератором дискусії виступив журналіст Денис Казанський.
«Має бути створена коротка програма на 2-3 роки, щоб шахтарі не були жебраками і галузь працювала на енергобезпеку України. Вона має носити першочерговий характер і містити конкретні заходи, визначати відповідальність та ресурси для реалізації. Після цього можна говорити, що робити з шахтами далі», – заявив Анатолій Корзун, директор Департаменту вугільно-промислового комплексу Міненерговугілля.
У відповідь на питання спеціального гостя дебатів Валерія Снєгірьова про те, чи плануються нові інструменти контролю за спрямуванням коштів на реформу, Анатолій Корзун наголосив на принциповій відкритості відомства до пропозицій з реформування галузі. «Я готовий зустрітись із кожним, хто принесе частку розуму в цей процес», – сказав він.
На важливості вугільної промисловості для української економіки наголосив Ігор Вольчин, заступник директора з наукової роботи Інституту вугільних енерготехнологій НАН України: «Україна залишається вугільною енергетичною країною. Вугільні ТЕС виконують балансуючу роль в енергосистемі і ми не можемо допустити зменшення видобутку для енергетики та металургії. Фінансові проблеми мають визначатися спільно міністерствами, щоб був жорсткий контроль, з огляду на прецедент 90-х та більшу ефективність управління шахтами приватного сектору», – сказав він.
Микола Чернявський, завідувач лабораторії екологічних проблем енергетики Інституту вугільних енерготехнологій НАН України, у свою чергу, висловив припущення, що Україні доведеться нарощувати частку вугільної енергетики та шукати компроміс між урядом та приватними власниками: «Якщо ми скорочуємо використання газу, то змушені будемо нарощувати частку вугільної енергетики. Альтернативи цьому немає на найближчі 10-20-30 років, поки не буде знайдено способу «маневрування» атомними блоками… Майбутнє вугільної промисловості є проблемою форм власності та ефективності цих форм власності. Собівартість на шахтах ДТЕК на 50-70% менше ніж на державних. В 2013 році дотації держшахтам склали трохи більше 13 млрд грн., тоді як ДТЕК – закінчив рік з прибутком… Вважаю, що треба припинити війну міністерства з приватним сектором», – підкреслив Чернявський.
Експерт у вугільній галузі Максим Немчинов також наголосив на проблемі ефективності державного управління видобутком, вирішенням якої може бути приватизація всіх державних шахт: «У зв’язку з підписанням Паризької кліматичної угоди, Україна через 20-25 років буде змушена відмовлятись від вугільних потужностей, але найближчим часом це неможливо… Водночас, державних шахт бути не повинно, бо держава не є ефективним менеджером. Вона не може добитись ефективного використання ресурсів».
Директор Центру вільної економіки імені Кахи Бендукідзе Антон Ященко навів аргументи на користь приватизації державного вуглевидобутку та вказав на слабкі сторони Концепції Міненерговугілля в частині відбору придатних для продажу підприємств: «Статистика за останні 5-7 років свідчить про те, що обсяг держпідтримки зріс у 7 разів. Пік був у 2013 році, коли вона досягла 2 млрд доларів (за тогочасним курсом). Але це ніяк не відобразилося на видобутку – приріст забезпечувався за рахунок приватного сектору».
Також експерт вважає, що всі шахти мають бути виставлені на приватизацію, а неприватизовані – закриті. Оскільки цей період займе близько 3 років, у держави буде час вирішити соціальні питання, а у приватного вуглевидобутку – збільшити власний видобуток, щоб забезпечити попит.
«Концепція Міненерговугілля передбачає розділення шахт на якість групи: хто і як це робитиме? Тут виникає небезпека включення суб’єктивного фактору, корупційних ризиків. Потрібно виставити всі держшахти на приватизацію, і вже якщо шахта не зацікавить інвестора – лише тоді закривати», – сказав Ященко.
Олексій Зволинський, директор Центру моніторингу ринку праці зауважив, що до 2020 року на розроблену Центром програму реструктуризації людського капіталу треба витратити порядку півмільярда гривень. Зі створенням нових робочих місць – ще півмільярда. Водночас для ефективного функціонування вугільної галузі бракує чітких правил гри, які мають бути визначені зокрема через ухвалення закону про ринок вугілля.
Дебати відбулися в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA).
Фото: УКМЦ
