У шостому епізоді правозахисного подкасту «Я чую інших» разом з Максимом Буткевичем та Дар’єю Бурою говоримо про мобілізацію населення на окупованих територіях. Гостею програми стала Дар’я Свиридова — партнерка Адвокатського обʼєднання «AZONES».
Чи має право росія мобілізувати громадян України з окупованих територій
Максим Буткевич: Юридично, з правової точки зору, що в цьому не так? Росіяни ж контролюють ці території, там живе населення, вони ведуть війну, вони набирають до війська — з цим усе окей, чи щось не так?
Дар’я Свиридова: З цим усе абсолютно не окей. Міжнародне право містить чіткі норми, які забороняють країні-окупанту (а саме такою країною є Росія по відношенню до всіх захоплених нею територій) мобілізувати, залучати до лав збройних сил населення країни, проти якої ведеться війна. Це забороняють норми Женевських конвенцій про захист цивільного населення. Більше того, вони забороняють агітацію до лав збройних сил. Це є воєнним злочином згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду.
Примусові методи мобілізації на ТОТ: як це працює
Дар’я Бура: На початку травня рух опору «Жовта стрічка» повідомляв про нову хвилю примусової мобілізації (на ТОТ — ред.). Зокрема на Херсонщині, у Генічеську, Скадовську, Новій Каховці окупанти розміщували оголошення про ніби-то працевлаштування. Вони шукають ніби-то вантажників, санітарів, підсобних працівників. І люди приходять влаштовуватися на роботу, а їх залучають до збройних сил Російської Федерації.
Виходить так, що росіяни залучають наших людей не лише в період мобілізаційних хвиль.
Дар’я Свиридова: Ця практика триває з 2014 року. Росія регулярно, здебільшого примусово, але в тому числі когось і добровільно, залучала з окупованих територій до участі в активних бойових діях проти нашої країни.
Приводи, під якими залучали, різні. Когось примусово мобілізували, починаючи від того, що на вулицях просто хапали. А когось заохочували грошима, землею в Криму, преференціями в роботі. А когось примушували психологічно, погрозами, у тому числі через дітей чи місце роботи, чи залякуючи, наприклад, погрозами притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності за ухилення від служби в армії Російської Федерації.
Тобто форми дуже різні, і вони всі застосовуються до населення окупованих територій з метою залучати їх у свою армію з 2014 року.
Навіщо РФ «кидає» людей з Криму та Донбасу на війну
Дар’я Свиридова: Справжню мету знають тільки керівники тієї країни. Ми можемо здогадуватися. Очевидно, що ключова мета — не поповнення лав збройних сил (бо поповнювати можна своїм мобілізаційним ресурсом, їм не шкода своїх громадян).
Мета може мати кілька складових. Перша — це «забруднити» цивільне населення, яке лояльне Україні, зробити їх співучасниками своїх злочинів. Друге — це придушити спротив, бо це певний репресивний механізм на окупованих територіях.
Третє — це потужний механізм, який допомагає в загальній політиці Російської Федерації зміни демографічного складу цих територій, вбиваючи людей і кидаючи їх на смерть. Також багато чоловіків-українців, які жили в окупації, почали масово виїжджати саме побоюючись мобілізації і необхідності воювати проти своєї країни.
Чи можна примусову мобілізацію вважати геноцидом
Дар’я Бура: У лютому представник ГУР Андрій Черняк заявляв, що примусова мобілізація — це спосіб «чистки». Росіяни таким чином «очищають» від українців окуповані території. Чи можна вважати це геноцидом?
Дар’я Свиридова: Міжнародний кримінальний суд висловлювався про цю політику Росії. З 2014 року ведеться політика залучення населення до строкової служби, і це вже має ознаки воєнних злочинів. Прокуратура Автономної Республіки Крим, яка діє на підконтрольній Україні території, спільно з правозахисними організаціями системно це документувала, збирала інформацію і направляла до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. У своїх звітах вони згадували, що ця практика залучення цивільного населення з окупованих територій до строкової служби і загалом до війни проти своєї країни має ознаки воєнних злочинів.
Якщо казати про цю політику загалом, то вона може стати складовою, яка підтверджує загальний намір вищого політичного керівництва Російської Федерації вчиняти злочини, політики переслідування цивільного населення в такій формі.
Максим Буткевич: Чи означає це, що ми можемо очікувати, що рано чи пізно у Міжнародному кримінальному суді поміж іншими і за цим складом злочину буде проголошене притягнення до відповідальності керівників Російської Федерації?
Дар’я Свиридова: У нас багато очікувань на міжнародні інституції щодо притягнення вищого політичного керівництва (Росії — ред.) до відповідальності, але треба сказати, що це не те, що ми сидимо, чекаємо і нічого не робимо. Ми і на національному рівні проводимо чимало роботи, щоб цей злочин документувати, розслідувати, встановлювати винних.
Більше того, перше рішення в Україні по воєнному злочину національного суду в 2023 році було винесено саме по цій категорії злочину. І було притягнуто суддею Дніпровського суду Києва за зверненням прокуратури Автономної Республіки Крим одного з військових комісарів у Криму до відповідальності за вчинення цього воєнного злочину. Цей комісар у Феодосії займався призовом цивільного населення, агітацією, сприяв притягненню до відповідальності людей, які ухилялися від призову. Сьогодні щодо нього є вирок — 8 років позбавлення волі.
Сьогодні ми маємо десятки рішень по притягненню винних у воєнних злочинах, але тоді це був перший вирок, і він саме по цій категорії злочину.
Як українці можуть чинити опір мобілізації на ТОТ
Дар’я Бура: Чи є взагалі можливість у наших громадян на тимчасово окупованих територіях чинити опір, не погоджуватися й уникати служби в російській армії?
Дар’я Свиридова: Коротка відповідь — ні, станом на зараз. Довга відповідь — це дуже ускладнено. Починаючи з того, що навіть покидати окуповані території все складніше.
Дуже серйозно розгорнута політика покарання за ухилення від призову. Сьогодні на окупованих територіях за даними правозахисних організацій уже сотні рішень окупаційних судів, які притягують до відповідальності осіб, які намагалися ухилятися. Також це психологічний сильний тиск, коли тобі погрожують або ставлять умови виживання.
Доволі складно ухилятися. Більше того, (окупанти перешкоджають — ред.) спробам людей замість строкової пройти цивільну службу, наприклад, з релігійних причин. Таких людей навіть карають за «ухилянство».
Що можна робити? Намагатися ухилятися з різних причин: не отримувати повістки, не проживати або не з’являтися за місцем реєстрації. Але зараз теж окупанти відправляють повістки через онлайн-сервіс, і вона вважається врученою.
Якщо не зміг ухилятися, або є загроза, яку ти не хочеш нести (наприклад, кримінальна відповідальність — ред.), якщо примусом опинився в лавах збройних сил Російської Федерації, то моя порада номер один — намагатися здатися в полон українській стороні.
Друга порада — звертатися на гарячу лінію «Хочу жити», де ти можеш повідомити, що ти примусово призваний і хочеш здатися в полон.
Третя і ключова порада — не вчиняти воєнних злочинів. Ти маєш розуміти, що як тільки вчинив міжнародний злочин, то вже той факт, що тебе примусово залучили до лав збройних сил, не буде жодним виправданням.
Ухилятись чи тікати: як врятуватися на окупованих територіях
Дар’я Свиридова: Є опції, ти можеш приймати рішення, пробувати боротися з цим свавіллям, наймати адвокатів. У Криму, наприклад, є незалежні адвокати, які можуть надавати допомогу громадянам, які свідомо хочуть у рамках тих обставин, у яких вони опинилися в окупації. Ухилятися, або ховатися, або заявляти про своє небажання служити і, натомість, проходити цивільну службу, або виїжджати, або користуватися корупційними шляхами на окупованій території.
Як здатися в полон і вижити: «Хочу жити»
Якщо ти не зміг різними шляхами цього уникнути і вже залучений до лав збройних сил, то ухвалювати для себе рішення повідомляти українську сторону, просити родичів повідомити на лінію «Хочу жити», чекати моменту й можливість здатися в полон, заявляти, що ти був примусово мобілізований і не хотів цього. Розуміти, що ти є потерпілим від воєнного злочину.
Максим Буткевич: Гарячу лінію «Хочу жити» можна легко знайти через будь-яку пошукову систему онлайн.
Тебе мобілізували в РФ: що робити
Дар’я Свиридова: Перше, що треба розуміти, що ти не є злочинцем, що злочинцем в цій ситуації є Російська Федерація. Що особа, громадянин України, якого залучили до лав збройних сил Російської Федерації (не добровільно до них пішов), є потерпілим від міжнародного злочину. Здебільшого, саме так це кваліфікується правохоронними органами України.
Більше того, є публічно-політична позиція, що люди, яких залучають до лав збройних сил Росії, наші громадяни, є потерпілими від воєнного злочину. «Ухиляйтеся, здавайтеся в полон, бережіть свої життя, не вчиняйте злочину» — така позиція є.
Але я не можу не сказати про те, що є ще слідча практика, яка не завжди послідовно відображає цю політичну позицію. Дійсно, коли наші громадяни потрапляли у полон української сторони, часто їм, на жаль, інкримінували фактично в автоматичному режимі злочин державної зради. По великому рахунку, за сам факт того, що вони були долучені до лав збройних сил країни-агресії.
Ми такими діями суперечили своїй же логіці політичної позиції. По-друге, це дуже впливає на реінтеграційні процеси. Це суперечить нашому інтересу позбавлення ворога військової переваги, бо наш же інтерес — щоб люди йшли в полон і не воювали проти нас. Який сенс їх засуджувати тільки за це? Крім випадків, коли у слідства є підстави і докази про те, що особа залучалася добровільно і хотіла проти нас воювати.
Засудили за «держзраду»: як захистити себе юридично
Дар’я Свиридова: Якщо людина вже потрапила в ситуацію, коли є кримінальне провадження і обвинувачення в державній зраді, а вона стверджує, що була примусово долучена до лав (збройних сил агресора — ред.), то у такої людини має бути захисник. Україна цього стандарту дотримується.
Перше — сказати про це своєму захиснику. Сказати, що примусово був залучений, не хотів воювати. Можливо, є підтвердження цього: «Перевірте, я звертався на лінію «Хочу жити»», чи «Мої знайомі готові свідчити», чи «Я здався в полон і одразу про це сказав», чи «Мене притягували до адмінвідповідальності в окупації за те, що я ухилявся».
Юридичні поради: як захистити себе від мобілізації на ТОТ
Дар’я Свиридова: Використовувати всі способи ухиляння від мобілізації. Це може бути зміна місця проживання, неотримання повісток, невстановлення собі додатку державних послуг. Я можу теоретично «накидати» різні способи, але на практиці це не може гарантувати людині, що дійсно її не залучать. Якщо Росія захоче це зробити, вона це зробить. Людина може максимально відтермінувати цей момент — залучати адвоката, говорити, що вона за релігійними причинами не може цього робити.
Звичайно, можна посилатися на Міжнародне гуманітарне право, що Росія не може цього робити, і є різні прецеденти. Але треба розуміти свідомо, що якщо ти це говориш, ти вже собі наговорюєш на інший склад злочину в окупації.
Тут важливо, на що готова йти людина в умовах окупації, щоб уникати мобілізації.
Теоретично — багато різних способів. Практично — треба мати план що я роблю, щоб не отримати повістку чи що я роблю, якщо мені її вручили, що мають робити мої родичі, куди звертатися, як мене захистити.
Максим Буткевич: Якщо ви з тих чи інших причин побоюєтеся приїздити на підконтрольні Україні території, але ви не хочете служити в лавах війська агресора, то майте на увазі, що до більшості держав, які підписали Конвенцію про біженців 1951 р. і Протокол 1967 р., можна звернутися за захистом.
Ви їдете до іншої країни, подаєте прохання про притулок — і це достатня підстава, щоб вам цей притулок надала. Якщо з тих чи інших причин не хочете до України, але не хочете проти України воювати, то скористайтеся, будь ласка, іншими варіантами.
Чому люди з ТОТ бояться повертатися на підконтрольну територію
Дар’я Свиридова: Ніякої статистики немає, це абсолютно моє внутрішнє враження — більшість чоловіків з окупованих територій почали виїжджати після мобілізації (російської на ТОТ — ред.) задля уникнення цієї мобілізації в треті країни. Дуже багато кримчан виїхало в країни Європи.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: Громадське
