23 лютого в Києві підняли питання обмежень, які накладає на українців обов’язковий штамп з «пропискою», на рівень державних органів влади та міжнародних правозахисних й аналітичних організацій.
23 лютого в Києві підняли питання обмежень, які накладає на українців обов’язковий штамп з «пропискою», на рівень державних органів влади та міжнародних правозахисних й аналітичних організацій. Ініціаторами дискусії такого рівня став аналітичний центр СEDOS за підтримки ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» з розвитку аналітичних центрів у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) та за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
Міжнародний фонд «Відродження» протягом багатьох років підтримує ініціативи, які допомагають рухати реформу державного управління, сприяють кращому доступу українців до державних послуг та роблять взаємодію між громадянами і владою більш зручною та відкритою. Презентоване дослідження та дискусія на тему «прописки» – наступний крок у цьому напрямку.
«Чинний інститут обов’язкової реєстрації місця проживання безнадійно застарів і потребує реформування. Досвід Франції та Португалії свідчить, що громадянин може самостійно повідомляти у відповідний орган влади адресу свого проживання, кожного разу, коли його змінює, при цьому жодним чином не завадивши належному державному управлінню. Чи готова Україна до таких змін? Щоб відповісти, потрібен системний аналіз ситуації, як той, що провели наші партнери з CEDOS», – зауважила Софія Голота, менеджер програмної ініціативи «Демократична практика» Міжнародного фонду «Відродження».
Реєстрація місця проживання сьогодні:
– викривляє державну статистику щодо територіального розміщення населення (з урахуванням того, що останній перепис населення був проведений у 2001 році, а у 2014-15 роках обсяги вимушеної міграції перевищили обсяги внутрішньої міграції вдвічі, інститут реєстрації не відображає реального переміщення населення);
– створює диспропорції у наповненні місцевих бюджетів (частина податків на доходи фізосіб, сплачені на відповідній території, надходить до місцевих бюджетів; єдиний податок, які сплачують фізособи-підприємці за місцем обліку є місцевим податком; горизонтальне вирівнювання податкоспроможності територі, а також медична субвенція відбуваються з урахуванням показника кількості зареєстрованого населення, отже недостовірна статистика призводить до того, що обсяги перерозподілених коштів не відповідають реальним потребам регіону і ця проблем тільки загострюватиметься в зв’язку з реформою децентралізації).
– обмежує доступ населення до отримання адміністративних послуг, у тому числі соціального характеру (через брак електронних реєстрів значна частина послуг надається лише за місцем реєстрації);
– обмежує доступ населення до медичних послуг (через особливості фінансування галузі охорони здоров’я обслуговування в поліклініці не за місцем реєстрації може бути ускладнене бюрократичними перепонами, відтак люди уникають звертатись до медзакладів, крім того такі ситуації створюють умови для поширення побутової корупції);
– обмежує право незареєстрованих членів громади обирати місцеву владу (громадяни, що проживають не за місцем реєстрації, не можуть брати участь у місцевих виборах та обирати своїх представників у тих громадах, де вони фактично проживають).
Аналітики підготувати документ, написаний на основі аналізу законодавства та якісного соціологічного дослідження – РЕЄСТРАЦІЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ: ВИКЛИКИ ДЛЯ ДЕРЖАВИ
Для додаткових коментарів щодо проектів програмної ініціативи «Демократична практика» можна звернутися до її директора Олексія Орловського або менеджера Софії Голоти, надіславши запит на pr@irf.ua
