Транспортна політика Європейського Союзу – це не лише про дороги, потяги чи літаки. Це комплексна система правил, стандартів і стратегічних рішень, що формують якість життя громадян, конкурентоспроможність бізнесу та екологічне майбутнє континенту. Для України інтеграція до цієї системи означає глибоку трансформацію — не формальне переписування директив, а зміну філософії управління транспортом. Для того, аби в регіонах країни більше дізнались про це і мали можливість розвіяти деякі міфи, Український кризовий медіа-центр організував колективне інтерв’ю з двома фаховими експертками – заступницею Міністра інфраструктури (2019-2021 рр), керівницею Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції (2021-2022 рр) Наталією Форсюк та заступницею Міністра інфраструктури України з питань європейської інтеграції (у 2014–2016 роках) Оксаною Рейтер. Знайомимо з ключовими тезами їх виступів
Пріоритети Європейського Союзу
Головний пріоритет ЄС у сфері транспорту — безпека. У центрі політики стоїть людське життя. Саме тому більшість директив і регламентів спрямовані на зменшення смертності та травматизму. У Європі діє стратегія «нульової смертності» на дорогах. Вона передбачає комплексний підхід: технічні вимоги до транспортних засобів, аудит безпеки доріг, обов’язкові стандарти підготовки водіїв, цифровий контроль режимів праці та відпочинку перевізників. Наприклад, європейське законодавство вимагає трирівневого аудиту безпеки доріг: аудит проєкту, аудит під час будівництва, аудит після введення дороги в експлуатацію. Це дозволяє виявити ризики ще до відкриття руху. В Україні такі підходи лише поступово впроваджуються.
Не менш важливим є технічний контроль транспорту. Без регулярного та реального техогляду неможливо досягти зниження смертності. В Україні формально техогляд існує для комерційного транспорту, однак якість контролю викликає питання. Європейська інтеграція означає запровадження прозорої та дієвої системи перевірки технічного стану транспортних засобів.
Другий пріоритет – єдині правила і чесна конкуренція. Європейський транспортний ринок функціонує за однаковими правилами для всіх країн. Якщо перевізник здійснює рейс із Португалії до Польщі, правила дорожнього руху, технічні вимоги, соціальні стандарти залишаються єдиними. Це створює передбачуване середовище для бізнесу. Немає необхідності адаптуватися до різних національних вимог у кожній країні. Саме цього вимагає від України транспортна інтеграція — гармонізації законодавства з нормами ЄС.
Окремий напрямок — соціальні стандарти на транспорті. Вони мають два виміри: захист працівників галузі та захист пасажирів. Для працівників встановлюються чіткі правила робочого часу, обов’язкові перерви, вимоги до умов праці. Це безпосередньо пов’язано з безпекою: перевтомлений водій — це потенційна загроза на дорозі.
Для пасажирів діють стандарти обслуговування. У сфері авіації вони давно стали нормою: у разі затримки рейсу пасажиру мають надати харчування, готель або компенсацію. Важливим компонентом є також інформування пасажирів: зрозуміла навігація, доступність інформації про затримки, зміни маршруту, умови перевезення. Для української транспортної системи це поки що виклик, оскільки значна частина інфраструктури історично орієнтувалася на внутрішні перевезення без міжнародних стандартів сервісу.
Стратегія сталої і розумної мобільності
Європейська транспортна політика базується на стратегічному плануванні до 2030 і 2050 років. Після ухвалення ініціативи European Green Deal транспорт став ключовим сектором у боротьбі зі зміною клімату. Мета — скорочення викидів CO₂ від транспорту на 90% до 2050 року. Це означає фактичну кліматичну нейтральність галузі. Проміжні цілі до 2030 року включають 30 мільйонів безвикидних автомобілів, 100 кліматично нейтральних міст, подвоєння швидкісного залізничного руху, розвиток автономної мобільності, готовність ринку до безвикидних суден і літаків.
Ключовим інструментом реалізації політики є Транс’європейська транспортна мережа — TEN-T. Вона об’єднує залізничні, автомобільні, річкові та морські маршрути в єдину систему. Для України важливо, що кілька коридорів TEN-T проходять через її територію. До мережі включені також річки Дніпро та Дунай. Це відкриває доступ до фінансових інструментів ЄС для розвитку інфраструктури.
TEN-T — це не лише дороги. Це вимоги до якості покриття, безпеки, екологічності, цифрової сумісності. До 2050 року мережа має стати повністю функціональною та інтегрованою.
Українські дороги
Європейська модель передбачає значну підтримку з бюджету ЄС. До 50% витрат на розвиток інфраструктури можуть покриватися за рахунок спільних фондів. Решту забезпечують національні бюджети та інші джерела, включно з платними дорогами.
В Україні до війни важливу роль відігравав Дорожній фонд, наповнюваний частково за рахунок акцизів на пальне. Після початку повномасштабної агресії фінансування дорожніх робіт різко скоротилося, а пріоритет було надано обороні та відновленню критичної інфраструктури. Тому сьогодні значна частина ремонтів здійснюється за підтримки міжнародних фінансових організацій, зокрема Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку.
Водночас проблема полягає не лише в будівництві, а й в утриманні доріг. Без регулярного обслуговування навіть нове покриття швидко руйнується. Європейський підхід передбачає системне фінансування саме утримання.
Чого не слід лякатись
Опоненти інтеграції часто апелюють до різної ширини колії: в Україні — 1520 мм, у більшості країн ЄС — 1435 мм. Однак це не унікальна проблема. Країни Балтії мають таку саму ширину колії, як і Україна. В Іспанії та Португалії історично використовується ширша колія. Проте всі ці держави інтегровані в європейський транспортний ринок.
Питання вирішується через будівництво нових ліній, модернізацію інфраструктури та використання технічних рішень для зміни ширини візків. Це потребує інвестицій, але не є непереборною перешкодою. Більше того, залізничний транспорт — один із найбільш екологічних після річкового. У контексті кліматичних цілей ЄС розвиток залізниці має сильну підтримку та фінансові перспективи.
Сьогодні українська залізниця фактично є монополістом. Пасажирські перевезення традиційно збиткові й компенсуються прибутками від вантажних. У разі появи конкуренції внутрішнє перехресне субсидування стане неможливим. Натомість запрацюють європейські механізми компенсації соціально важливих перевезень: держава замовлятиме послуги та відшкодовуватиме перевізникам витрати. Так, квитки можуть поступово дорожчати. Але дорожчання пов’язане не з самою євроінтеграцією, а з переходом до реальної економіки перевезень і підвищенням якості послуг.
В Україні серйозною проблемою є використання переобладнаних вантажних мікроавтобусів як пасажирських маршруток. Такі транспортні засоби часто не відповідають стандартам безпеки. У разі ДТП рівень травматизму надзвичайно високий.
Європейські вимоги передбачають, що пасажирський транспорт має бути спроєктований саме як пасажирський. Це означає більші витрати для перевізників і, відповідно, дещо вищу вартість квитка. Проте йдеться про базову безпеку життя. Досвід міжнародних перевізників показує, що пасажири готові платити трохи більше за комфорт і безпеку.
Зміни потребують інвестицій і можуть призвести до поступового зростання вартості послуг. Але в обмін країна отримує зниження смертності на дорогах, якісну інфраструктуру, доступ до європейського ринку та фінансову підтримку розвитку.
У підсумку йдеться про вибір моделі майбутнього — між застарілою системою з високими ризиками та інтегрованою європейською мережею, де головною цінністю є людина.
Колективне інтерв’ю відбулось у рамках проєкту “Євроінтеграція: просто про складне” за фінансової підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.
Джерело: УКМЦ
