Наразі серед екоспільноти тривають дискусії щодо того, чи варто Україні в найближчому майбутньому намагатись робити повний енергетичний перехід і відмовлятись від атомної енергетики. У країнах, які вважаються флагманами екополітики в світі, як то Швеція, такі дискусії теж тривали не один рік. Остаточною відповіддю для цієї країни стало збереження і одночасна суттєва модернізація атомної генерації в країні. В інших країнах, як, наприклад, у Німеччині, було прийняте рішення про повну відмову від АЕС. Універсальної відповіді на це питання досі немає, адже багато процесів і їх можливих наслідків залежать від політичної, економічної і соціальної канви кожної окремої країни.
Під час масованих обстрілів росією енергетичної інфраструктури Україні, у жовтні – грудні 2022 році, наш енергетичний комплекс встояв, зокрема і завдяки діючим атомним станціям. Втім, ситуація, яка розгорталась навколо захоплення Чорнобильської та Запорізької АЕС, а також ризиків для Рівненської АЕС, вкотре актуалізувала питання щодо безпеки цієї галузі енергетики і спровокувала потужну адвокаційну хвилю серед українських екоактивістів щодо відмови від атомної енергії.
Сьогодні, в день вшанування річниці Чорнобильської трагедії, ці дискусії знову повертаються в інформаційний простір.
Частина інституційних партнерів Екоініціативи нашого Фонду приєдналась до числа організацій, які виступали за енергетичний перехід і відмову від будівництва нових атомних станцій. Серед них і ГО Екодія, яка до річниці Чорнобильської катастрофи оприлюднила петицію до Кабміну про відмову від побудови нових атомних станцій. Тож ми попросили експерта з енергетичної політики Екодії, Артема Колесника, поділитись їхньою точкою зору та позиціює щодо цієї контроверсійної теми.
Міжнародний фонд “Відродження” не має власної позиції щодо цієї теми. Думки, висловлені у колонці, належать її автору і не відображають позицію Міжнародного фонду “Відродження” та Швеції. Це лише привід для дискусії, до якої ми запрошуємо усіх охочих у коментарях на фейсбуці. Фонд готовий надати свій майданчик експертам з числа наших партнерів та грантерів, які мають протилежну точку зору.
Чи потрібен нам енергетичний перехід і відмова від ядерної енергетики? Думки експерта “Екодії”
Майже сорок років тому світ сколихнула Чорнобильська катастрофа, що зламала та перевернула життя сотень тисяч людей, які постраждали через її наслідки чи були вимушені назавжди покинути свій дім. Трохи більше року тому Чорнобиль знов був на слуху у всього світу, коли російські війська окупували зону відчуження, розграбували її та облаштували там базу. Сьогодні ворожі війська продовжують тримати в окупації Запорізьку АЕС. Україна лишилася без значної частки енергії, а світ зіткнувся із ризиком нової ядерної катастрофи.
Тим часом в Україні ядерну енергетику продовжують розглядати як частину українського енергетичного майбутнього. Влітку 2022 року «Енергоатом» заявив, що разом із американською компанією Westinghouse планує побудувати 9 енергоблоків в Україні, в тому числі 2 на Хмельницькій АЕС. Крім того, компанія заявляє про потенційне відновлення проєкту Чигиринської АЕС.
Аби не боятися майбутнього ядерного тероризму, колосальних витрат коштів та нового забруднення довкілля, інституційний партнер Екологічної Ініціативи Фонду (EPIAU) ГО Екодія запустила петицію до Кабміну із проханням відмовитися від цих планів. А чим вони небезпечні, пояснює Артем Колесник, фахівець з енергетичної політики ГО Екодія.
Атомний забрудник
Багато країн, які вже оголосили свої цілі щодо досягнення кліматичної та вуглецевої нейтральності, розглядають енергетичний мікс «атомна енергія + відновлювана енергетика (ВДЕ)» як найбільш оптимальний та сталий базис майбутньої енергетики.
Однак важливо розуміти, що атомна енергетика не є сталою чи «зеленою». Попри відносно невисокий вуглецевий слід електроенергії, отриманої з АЕС, кожен аспект ядерного паливного циклу – від видобутку і збагачення урану до зняття з експлуатації та поводження з відходами – призводить до забруднення водойм, повітря, ґрунтів та робить свій негативний внесок у зміну клімату через додаткові викиди вуглецю.
До того ж, радіоактивні відходи (РАВ) та відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП), що утворюються як побічний продукт роботи АЕС, аж ніяк не свідчать про сталість таких технологій. РАВ та ВЯП потребують комплексного поводження та безпечного довгострокового зберігання або захоронення. За обсягами радіоактивних відходів Україна вже знаходиться у лідерах – на ІІ місці у Європі та на IV в світі (3,5 млн м3). Подальше нарощування атомних потужностей призведе до ще більшого накопичення відходів.
Атомні довгобуди можуть не окупитися і не запрацювати
У березні 2022 відбулась важлива подія для європейської атомної галузі – під’єднання до мережі реактора №3 на фінській АЕС Олкілуото. Важлива, бо це перший реактор третього покоління PWR, який мав стати найпотужнішим у Європі та типовим для наступних будівництв. Однак проєкт став джерелом постійних проблем і ризиків, що призвело до затримання дати введення в експлуатацію більш ніж на 10 років та до майже трикратного перевищення запланованого бюджету – з 3,2 млрд до 8,5 млрд євро.
Проблема в тому, що нові атомні проєкти страждають від неочікуваних затримок і зростань бюджету на їхнє будівництво – іноді в рази. До прикладу, робота над новим блоком у Фламанвілі (Франція) почалася у 2007 році із запланованим терміном завершення у 2012, але фактично затрималися на 10 років. А будівництво двох реакторів на АЕС Вогтль (США) стартувало у 2011 році із планованим запуском до 2017-го, щоб згодом перенестися на 2023 рік. Один з них був запущений у квітні, запуск другого планується на кінець року, а сумарна вартість обох блоків перетнула позначку у 30 млрд доларів — для порівняння, сукупні доходи українського Держбюджету визначені на рівні менше 40 млрд доларів.
Українська енергетика + американська Westinghouse = проблемні стосунки
У 2022 році Енергоатом заявив, що державна компанія планує побудувати дев’ять нових атомних блоків спільно з американською компанією Westinghouse Electric, яка будувала і згадані вище блоки на АЕС Вогтль. Однак, ці плани відверто ігнорують очевидні проблеми інших проєктів нових АЕС, в тому числі партнера «Енергоатома» – Westinghouse.
За останнє десятиліття ця компанія була виконавцем чотирьох проєктів, що передбачали будівництво восьми атомних енергоблоків у Китаї та США. Однак повністю реалізовані були лише китайські замовлення. Американські проєкти, в яких використано реактор типу АР1000 (а саме за такою технологією планується будівництво нових енергоблоків на українських АЕС) зіткнулись із труднощами, затримками та подорожчанням проєктів. Як вже зазначалося, на Вогтлі запустили лише один із блоків із затримкою у 84 місяці. А проєкт із двох блоків на американській АЕС Ві-Сі Саммер узагалі скасували через банкрутство компанії.
Затягування строків будівництва, роздування бюджетів та обтяжливі довгострокові зобов’язання держави супроводжують практично всі атомні проєкти у демократичних розвинутих країнах. Ймовірність розгортання схожих сценаріїв в Україні надзвичайно велика, що є абсолютно неприпустимим у контексті повоєнної відбудови.
Атомна енергетика – це російська матрьошка
Багато країн, включно зі США та Францією, продовжують імпортувати товари та технології пов’язані з ядерною енергетикою з росії. Російський ядерний сектор, державне підприємство «Росатом» та його дочірні компанії значною мірою уникли санкцій. У 2022 році росія експортувала товарів, пов’язаних з атомною енергетикою на понад $1 млрд доларів. Хоча ці дані стосуються лише деяких країн, загальний обсяг російських технологій та матеріалів, пов’язаних з атомною енергетикою, ще вищий. Крім того, неясно, скільки природного урану в Казахстані видобувають російські компанії, або чи може росія отримувати дохід від транспортування урану з Казахстану через росію до споживачів у Західній Європі.
Країни, в яких експлуатуються реактори ВВЕР радянського і російського дизайну, такі як Болгарія, Чехія, Словаччина і Угорщина, історично залежали від російських поставок ядерних паливних збірок для ВВЕР. Відмова від російських поставок – чи то ядерних паливних збірок, чи то послуг з конверсії, чи то збагаченого урану – технічно можлива, але потребуватиме часу і ресурсів.
Тим часом, низка країн, включаючи Китай, Індію, Туреччину, Бангладеш і Єгипет, наразі будують нові російські реактори. Ці проекти, ймовірно, триватимуть і надалі, оскільки існує дефіцит альтернативних постачальників для будівництва реакторів типу ВВЕР, а багато хто з нинішніх клієнтів росії не висловив рішучої опозиції вторгненню.
Росія фактично домінує на міжнародному ринку ядерної технологій. Станом на середину 2022 року, вона будувала 20 реакторів, з яких лише три всередині країни. Інші 17 – у семи країнах, включно з чотирма в Китаї, чотирма в Індії, та трьома в Туреччині. Тож у глобальному плані ядерний ренесанс гратиме на руку в першу чергу країні-агресорці.
Енергетичне відновлення під час та після перемоги
Однак розв’язана росією війна поглибила глобальну енергетичну кризу і її необхідно вирішувати. Вона також показала вразливість української енергосистеми та потребу в її переосмиленні. Атомна енергетика не може стати у цьому помічницею.
Лише «зелений» енергетичний перехід є запорукою досягнення енергетичної незалежності України — тобто поступовий повний перехід на відновлювану енергетику. Зараз наша країна залежна не лише від атомної енергетики, яка виробляє близько половини електрики, а й від викопного палива, значна частина якого імпортується. Зважаючи на світові тенденції зростання його вартості, а також прецеденти енергетичного шантажу країнами-терористами, подібна залежність робить економіку країни дуже чутливою до умов імпорту природного газу, вугілля та інших енергоносіїв. В той час як технології ВДЕ стрімко дешевшають.
Крім того, реформування енергетичного сектору у бік більш дружнього ставлення до клімату та навколишнього середовища є необхідною вимогою для вступу України до Європейського Союзу. Енергетичний перехід в Україні та Європі має відбуватися паралельно та в одному напрямку.
Крім відновлюваної енергетики, одним з основних принципів «зеленої» післявоєнної відбудови, що були представлені громадськістю, є енергоефективність. Україна має високий невикористаний потенціал до підвищення ресурсо- та енергоефективності. Реалізація цього потенціалу повинна стати одним із ключових пріоритетів нової енергетичної політики. Застосування європейських стандартів для стимулювання енергоефективності дозволить скоротити втрати енергії під час її виробництва і споживання до 40%. Менше будемо споживати енергії – менше потужностей з її виробництва будемо потребувати.
Сьогоднішні події в Україні підкреслили також важливість диверсифікації ВДЕ та необхідності розвитку розподіленої генерації в громадах. В умовах війни даний крок підвищує безпеку енергопостачання, адже власні генеруючі потужності дають можливість стати незалежними від загальної енергомережі або мати резервні системи для екстрених випадків.
*****
Енергетичний перехід — це необхідний важливий крок для зміцнення енергонезалежності країни та подальшого успішного економічного розвитку. Російське вторгнення в Україну, як ніколи раніше, вказує на необхідність прискорення відмови від викопного палива, яка не тільки поглиблює кліматичну кризу, але і фінансує війну.
Це складний крок і тут важливо правильно окреслити пріоритети та не займатися підміною більшого зла на менше – атомну енергетику, яка не є ні «зеленою», ні дешевою, ні безпечною, та ще й так само фінансує російський бюджет.
Ви також можете підтримати боротьбу за чисте майбутнє української енергетики — приєднуйтеся до спільноти Екодії.
Думки, висловлені у колонці, належать її автору і не обовʼязково відображають позицію Міжнародного фонду “Відродження” та Швеції.
