17 жовтня в столиці Чилі, Сантьяго, відкрилася виставка, яка об’єднала дві трагедії — минулу й сьогоднішню. У Музеї пам’яті та прав людини (Museo de la Memoria y los Derechos Humanos), створеному на згадку про жертв чилійської диктатури, відкрилася мультимедійна виставка No hay niños, hay gente («Дітей немає — є люди»).
Вона розповідає про один із найбільших воєнних злочинів сучасності — незаконну депортацію та примусове переміщення тисяч українських дітей російською федерацією. Виставка триватиме до 30 листопада 2025 року. Вхід вільний. Деталі — на сайті музею.
Місце проведення виставки не випадкове. Музей пам’яті та прав людини зберігає історію про те, як диктатура руйнує долі людей. Тепер у його просторі звучать голоси українських дітей — тих, кого росія викрадає, депортує й намагається позбавити ідентичності.
Про що виставка No hay niños, hay gente
Виставка показує проблему депортації через мистецтво. Експозиція поєднує кілька форматів — дитячі малюнки й документальні свідчення. Відвідувачі можуть побачити:
- інсталяції з робіт українських дітей на тему війни;
- анімаційні фільми «Маріуполь. Сто ночей» режисерки Софії Мельник та «Немає дітей, є люди» режисерки Тетяни Троїцької з музикою гурту DakhaBrakha;
- документальні відеоісторії, які підготував фонд «Голоси дітей» та ініціатива президента України Bring Kids Back UA;
- короткометражний фільм «Покоління», знятий підлітками з досвідом війни.
На відкритті виставки виступили посол України в Чилі Юрій Дюдін, режисер Владислав Троїцький, психологиня фонду «Голоси дітей» Оксана Писарєва та директорка музею Марія Фернанда Ґарсія Іррібарен.
Цей проєкт — спроба зазирнути в серце війни через погляд дітей. Виставка формує чутливість до того, як війна змінює саме поняття дитинства, і ставить глядача перед запитанням: що ми, як суспільство, готові зробити, аби ці діти не залишилися лише у статистиці,
— наголосив куратор виставки Владислав Троїцький, режисер і засновник GogolFest.
Своїми історіями поділилися також діти — Анна з Харкова та Марта з окупованого Донецька. Марта виросла в окупованому Донецьку, навчалася дистанційно в українській школі та дочекалася повноліття, щоб виїхати до Києва. Наразі вона навчається в Київському національному лінгвістичному університеті, мріє стати лінгвісткою. Анна, шістнадцятирічна дівчина з Харкова, стала героїнею однієї з відеоісторій про дитинство в часи війни.
Ми зібралися в місці, яке втілює пам’ять, правду та справедливість, щоб говорити про один із найжахливіших злочинів сучасності — викрадення та незаконну депортацію росією українських дітей. Вони не є «побічними жертвами» — це люди з власною гідністю та мріями. Кожен малюнок, кожен голос, представлений на цій виставці, — це свідчення болю, сили, надії та незламності. Повернення кожної дитини додому — це моральна місія всього світу,
— підкреслив символічне значення місця проведення виставки Посол України Юрій Дюдін.
Відкриття завершилося музичним виступом гурту DakhTrio, який поєднав українські мотиви з віршами чилійського поета.
Повернути дітей додому — лише початок
Психологиня фонду «Голоси дітей» Оксана Писарєва звернула увагу, що повернення дітей — не завершення історії, а її початок.
Повернути дітей в Україну — завдання складне. Але ще важче — дати їм знову шанс жити своїм життям. Цей проєкт — спокійне поглядування в їхні травми, прийняття їхнього досвіду й повага до того, що вони пережили,
— прокоментувала Оксана.
Директорка музею Марія Фернанда Ґарсія Іррібарен зазначила, що пам’ять про трагедії минулого має сенс лише тоді, коли вона допомагає запобігати злочинам сьогодення.
Сьогодні ми говоримо в унісон із українськими дітьми, їхніми родинами, з усім народом, який бореться за право жити в мирі. Мистецтво має силу відновлювати людяність навіть після найтяжчих переживань, і саме через такі ініціативи формується культура пам’яті, заснована на емпатії, гідності та правді,
— додала вона.
Чому важливо говорити про депортацію
Те, що відбувається з українськими дітьми на окупованих територіях і в росії, — це системна злочинна політика кремля, спрямована на викорінення української ідентичності. Ці дії порушують Женевські конвенції та Конвенцію ООН про права дитини. Міжнародний кримінальний суд визнав депортацію українських дітей воєнним злочином.
Понад 1,6 мільйона українських дітей перебувають на окупованих рф територіях. Десятки тисяч незаконно депортовані до росії. Частину дітей примусово відправляють у так звані «табори перевиховання», де їх змушують відмовлятися від української мови, змінюють громадянство й готують до участі в майбутніх російських війнах.
Виставка в Сантьяго покликана показати світові масштаб трагедії та об’єднати суспільства навколо спільної вимоги — повернути дітей додому. Проєкт реалізували за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Партнерами виставки стали Музей пам’яті та прав людини в Сантьяго, Посольство України в Чилі, команда GogolFest, фонд «Голоси дітей» та ініціатива Президента України Bring Kids Back UA.
Фахівці фонду працюють із дітьми та родинами, які переживають війну, зокрема й долучені до підтримки дітей, яких вдалося повернути з депортації та окупації. Наш досвід показує: відновлення після таких травматичних подій потребує часу, професійної підтримки та розуміння.
Допоможіть нам поширити правду про те, що відбувається з українськими дітьми. Світ має почути їхні голоси — ті, що росія намагається змусити замовкнути.
Джерело: Голоси дітей
