21 жовтня у Києві пройшла друга Конференція Стійкості, яка зібрала практиків розвитку громадської участі та стійкості у громадах. Ключовими темами конференції ми обрали участь людей у прийнятті рішень, локальну та національну ідентичність, а також розвиток людського капіталу. До обговорення долучились представники державних органів, громадянського суспільства, бізнесу та міжнародних організацій.
В рамках конференції відбулася панельна дискусія «Рішення для стійкості людського капіталу».
Учасниками дискусії «Рішення для стійкості людського капіталу» стали:
- Фархад Фархадов, заступник міністра у справах ветеранів;
- Олександра Бетлій, Інститут економічних досліджень і політичних консультацій;
- Дарина Марчак, заступниця міністра економіки;
- Лілія Савич, Korn Ferry;
- Вікторія Золотухіна, Громадський холдинг «Група впливу»;
- Світлана Лук’янченко, ГО «Сила майбутнього».
Модераторкою дискусії виступила Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження».
Відкриваючи дискусію, Інна Підлуська наголосила, що для Міжнародного фонду «Відродження» в кожній його програмі, в кожній спільноті, з якою він працює і розвиває спільно із партнерами надзвичайно важливим «є речі більші за нас» – високий горизонт. А для нашої країни цей горизонт надзвичайно високий – перемога України, членство України у Європейському Союзі. «Те, що ми робимо зараз є невід’ємною частиною спільної стійкості і спільної підготовки до людиноцентричного відновлення».
Ветеранський вимір: гідність, участь і підтримка
Фархад Фархадов наголосив, що Міністерство у справах ветеранів – унікальне у своїй місії, адже працює не за галузевим принципом, а для підтримки окремої соціальної групи – ветеранів. Він пояснив зміну акцентів в роботі міністерства за час від його створення у 2018 році – рух від «пільгової моделі» до моделі розвитку. Від суто соціальної підтримки до комплексного підхіду, який тепер він ключає різноманітні сфери: освіту, спорт, економічну незалежність, психічне здоров’я та інші.
Зокрема, він окреслив нові підходи до політики підтримки ветеранів:
- співпраця з «Дією»: субсидування абонементів до спортзалів і навчання для дітей ветеранів;
- психологічна допомога: контрактування психологів спільно з громадами;
- житлові програми: фінансування обласних військових адміністрацій;
- фокус на економічну незалежність, а не пільги як такі.
Він послався послався на результати досліджень Українського ветеранського фонду, на які зважає мінстерство в формуванні своєї політики. Вони свідчать, що серед головних запитів ветеранів — матеріальна (59%), медична (12,8%) та психологічна (8,7%) допомога. Водночас ветерани демонструють високу мотивацію до працевлаштування.
Також він відзначив, що, згідно досліджень, при працевлаштуванні ветеранів основними компетенціями для роботодавців є: здатність до командної роботи, швидка адаптація, критичне мислення, управління людьми.
Громадянське суспільство: посередник і рушій змін
Олександра Бетлій розповіла що громадянське суспільство може робити для збереження, стійкості та розвитку людського капіталу. Вона акцентувала, що громадські організації можуть стати ключовими гравцями у подоланні дисбалансів між освітою та ринком праці. Зокрема, вони можуть відігравати функцію комунікатора між бізнесом, навчальними закладами та громадою, щоб зрозуміти потреби на ринку праці і забезпечити відповідні навчальні програми та підготовку кадрів. Зокрема, це стосується професійно-технічного навчання: ПТУ багато років тому передали на місцевий рівень, мотивуючи тим, що місцеві органи влади краще знають, кого треба навчати і можуть контактувати з потенційними роботодавцями. Але цього не відбулося. І саме тут можуть сказати своє слово ГО в громадах, які краще знають місцеві інтереси й потреби.
Також громадські організації можуть спонукати спілкування бізнесу з урядом для утвердження професійних стандартів. Для багатьох професій такі стандарти нині просто відсутні, але вони потрібні для визнання кваліфікацій, в тому числі, й ветеранів для їхньої реінтеграції.
Ще одним напрямком роботи є удосконалення системи надання послуг. Зокрема щодо догляду за людьми – ГО переймають догляд, а працездатний член родини може йти на ринок праці і стає корисним державі.
Крім того, вона нагадала про «policy consulting» з боку ГО (розробку політик та ефективність впровадження тих чи інших програм). Передусім задля прозорого та ефективного використання коштів. Як приклад, навела питання побудови безбар’єрних маршрутів, необхідних, зокрема, для повноцінного залучення ветеранів з інвалідністю та людей з інвалідністю до ринку праці.
Ринок праці: криза балансу і відповідь держави
Дарина Марчак алегорично відзначила, що в питанні «людський капітал vs ринок праці» важко визначити «що яйце, а що курка» – адже з одного боку, якість людського капіталу прямо впливає на те, що відбувається на ринку праці, а з іншого – стан ринку праці впливає на те, хто взагалі зараз перебуває в Україні, які перспективи в людей, обирають вони залишитися в Україні чи шукати кращого майбутнього деінде.
Вона озвучила реалії ринку праці: з 18,5 млн людей працездатного віку лише 10,3 млн задіяні у ринку праці. Частина з решти або працює неофіційно, або тимчасово не шукає роботу. За оцінками, резерв — близько 3–3,5 млн осіб. Відтак, на її думку, ринок праці в Україні на сьогодні дуже незбалансований. Заходи, які здійснюються в цьому напрямку, є відповіддю на дисбаланс, коли, з одного боку, внаслідок неможливості людини знайти роботу, втрачається платник податків, з іншого – така людина часто стає залежною фінансово від держави.
Держава розробляє інструменти для повернення цих людей до економіки. Ключова ставка — на освіту протягом життя як «національну ідею», а також на перебудову бізнес-процесів в державі для більшої гнучкості та ефективності.
Водночас, наголосила пані Марчак, ресурсу держави недостатньо. Тому роль громадських організацій критично важлива – вони здатні покривати ті потреби, які держава не встигає чи не може забезпечити.
Відповідь бізнесу: утримувати, навчати, повертати
Лілія Савич розповіла про те, як бізнес реагує на потреби посилення і розвитку людського капіталу. А також на проблему, коли людей на ринку праці стає менше, а потреби змінюються.
На її думку, український бізнес працює в парадигмі «трьох R»:
- Retain (утримання) — боротьба з плинністю кадрів у критичних секторах;
- Reskill (перенавчання) — адаптація під потреби ринку;
- Reconnect (відновлення зв’язків) — залучення діаспори та українців за кордоном.
Під «retain» пані Савич розуміє утримання працівників у компаніях. Передусім тут йдеться про критично важливі для країни галузі (енергетика, ІТ), а також вміння знаходити відповіді на ключові виклики для бізнесу сьогодні (мобілізація та міграція). Під «reskilling»» мається на увазі перекваліфікація (за моделлю: що людина хоче, що може і що потрібно ринку). А під «reconnect» робота на український ринок та зв’язок з діаспорою. Також вона підкреслила необхідність підтримки контактів з молоддю як інвестиції в майбутнє.
На її думку, війна змусила бізнес змінити парадигму мислення – від ефективності до людяності. І це шанс, який варто використати.
Громади й ВПО: від уніфікованих рішень до адресних підходів
Вікторія Золотухіна поділилася баченням інструментів та практик для адаптації та інтеграції ВПО в громадах і звернула увагу на небезпеку спрощеного підходу до проблеми. Вона наголосила, що внутрішньо переміщені особи – це не однорідна група, а люди з дуже різними віковими, соціальними, сімейними позиціями, а також потребами та історіями. Часто в вони мають додаткові вразливості. Тому про певну «єдину механіку» тут говорити складно. При цьому ключовими їхніми потребами, які резонують на рівні громад є: інформаційна підтримка, психологічна допомога, інтеграція і адаптація. На її думку, питання ВПО є настільки глибоким і системним, що за допомогою окремих існуючих програм з ним важко впоратися. Вона підкреслила, що важливою умовою ефективної роботи з ВПО стає саме оцінка потреб на рівні громади.
Сила спільнот: школи як точки опори
Світлана Лук’янченко представила підхід «зцілення спільнотою» – побудову стійкості через створення соціальних зв’язків. Її пропозиція в тому, щоб створювати спільноти навколо власних проєктів. Адже лише спільнота допомагає людині вижити: «Коли ти втрачаєш людей, зв’язки, то тобі дуже важко вижити». Вона навела приклад роботи зі школами як центрами життєстійкості. Саме навколо них може формуватися громада, що дозволяє людям відчувати безпеку, підтримку і приналежність.
Консенсус: людський капітал — спільна справа
На завершення учасники поділилися баченням кроків для посилення стійкості людського капіталу прямо зараз.
Серед них:
- популяризація «Хартії стійкості людського капіталу» (Лілія Савич),
- рефлексія і дискусії про безбар’єрність, відбудову, адаптацію ВПО (Олександра Бетлій),
- розширення виборчих прав для ВПО (Вікторія Золотухіна),
- створення просторів для спільнотності, побудова спільнот навколо проєктів (Світлана Лук’янченко)
- розвиток системної роботи з ветеранами (Фархад Фархадов)
Дарина Марчак ємко підсумувала дискусію закликом до міжсекторальної співпраці: «У нас дуже багато роботи. Йти вперед можна лише разом».
