5 жовтня у Львові, в межах ХХХІІІ Lviv Book Forum («Форум видавців»), у приміщенні Інституту стратегії культури відбулася дискусія «Від видимості до впливу: кейси української культурної дипломатії», організована Міжнародним фондом «Відродження».
Учасниками події стали: Алім Алієв («Український інститут»), Олександра Коваль («Український інститут книги»), Максим Ситніков («PEN Ukraine») та Ірина Шутка («Інститут стратегії культури»). Модерувала дискусію Радослава Кабачій, представниця програми «Соціальний капітал», менеджерка культурних ініціатив МФ «Відродження».
Захід став частиною ширшого діалогу про те, як культурна дипломатія України може трансформуватися від реактивної комунікації до системного впливу на міжнародних партнерів.
Україна та “втома Заходу”: що може змінити культура
На початку дискусії учасники зупинилися на проблемі т.зв. «втоми від України» – явища, про яке дедалі частіше говорять у міжнародному середовищі.
Усі спікери погодилися, що ефективна відповідь на цю тенденцію – відкритий діалог із зарубіжною аудиторією, у якому Україна постає не як жертва війни, а як активний творець сенсів і партнер для світу.
Алім Алієв та Максим Ситніков наголосили на важливості спільних міжнародних проєктів і паритетної взаємодії:
«Важливо не лише розповідати про себе, а й чути країни, з якими ми співпрацюємо. “Втома від України” з’являється там, де про нас майже нічого не знають», – зазначив Максим Ситніков.
Мова культури – це мова довіри
Окрему частину дискусії присвятили виклику, який стоїть перед українськими культурними інституціями, яку Радослава Кабачій охарактерезувала це як проблему одночасного «бігу у дві сторони»: з одного боку, «розповідати про нас в країнах, яких про нас нічого не знають, або майже нічого не знають» і вибудовувати власну міжнародну присутність України та її культури, а з іншого, за її влучним висловом, протистояти «наркотикам “великої російської культури”».
Максим Ситніков підкреслив, що культурна дипломатія повинна мати індивідуальний підхід до кожної країни. Особливо він відзначив серію візити іноземних дієвців культури в Україну, які дозволяють глибше зрозуміти контекст війни й життя українців. «Такі поїздки – це занурення в реальність України. Люди бачать деокуповані міста, переживають тривоги разом із нами, спілкуються з місцевими. Після цього вони часто стають культурними амбасадорами України», – зауважив Ситніков.
Учасники погодилися, що сьогодні культура – це не просто дзеркало суспільства, а активний чинник змін. Вона створює мережі довіри, формує емоційний зв’язок і допомагає світу побачити Україну не лише через призму війни, а в усій
Українська книжка на світовій мапі: виклики Франкфурта
Дискусія торкнулася й питання представлення України на міжнародних книжкових ярмарках. Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги, висловила подяку Міжнародному фонду «Відродження» за підтримку українського стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку 2025. Вона зазначила, що на ярмарку не буде офіційних російських стендів, однак залишається проблема появи приватних російських видавництв, які намагаються обійти обмеження. «Через недостатнє фінансування Український інститут книги не має можливості повноцінно просувати Україну за кордоном. І тут надзвичайно важливою є допомога партнерів і донорів», – наголосила Коваль.
Не лише протистояння, а саморепрезентація
Алім Алієв підкреслив, що у взаємодії з міжнародними партнерами, особливо тими, де Україна мало відома, не варто починати розмову з критики Росії. «Культурні контексти змінюються набагато складніше, ніж політичні. Ми маємо спершу репрезентувати себе, показати власну культуру, а вже потім розвінчувати російські наративи», – відзначив він.
Цей підхід – від “оборони” до “саморепрезентації” – став одним із ключових меседжів дискусії. Він означає, що сила України у світі полягає не лише в опорі, а у створенні нових культурних сенсів, які приваблюють і надихають.
Ірина Шутка доповнила, що не слід говорити, як жертва, а вести розмову на рівних, з позиції самодостатності та не порівнювати себе з Росією.
На завершення розмови учасники поділилися досвідом найкращих, на їхню думку, проєктів чи подій, які реалізовували їхні організації і які успішно спрацювали.
Алім Алієв виділив Дні України в Аргентині, зазначивши, що Український інститут працює з місцевими аудиторіями і дієвим партнером для нього виступає діаспора.
Олександри Коваль виявила помітну стриманість, відзначивши, що, на жаль, 200 перекладів українських книжок, які забезпечив Український інститут книги, наразі недостатньо, щоб бути відчутним на іноземному ринку.
Максим Ситніков виділив, в першу чергу, вихід PEN Ukraine на нові країни т.зв «Глобального півдня», і найбільші досягнення в цьому напрямку – в Латинській Америці. Він відзначив, що Україна в слабшій позиції, ніж Росія і провідну роль відіграють ЗСУ, завдяки яким про Україну стали знати більше. Тож «саме військові є носіями нашої культурної дипломатії».
Ірина Шутка відзначила процес аплікування Львова, як Культурної столиці Європи на 2030 рік. Нещодавно місто пройшло до фіналу конкурсу і 20 жовтня захищатиме заявку.
Підсумок: культура як міст між суспільствами
Дискусія у Львові відзначила: українська культурна дипломатія входить у нову фазу. Її завдання – не просто реагувати на зовнішні виклики, а будувати сталі партнерства, створювати спільні історії й утверджувати власний голос у світі. Через літературу, переклади, мистецькі події й особисті контакти українські інституції формують інфраструктуру довіри – основу для відновлення та майбутнього міжнародного лідерства України.
Культура – це не лише “м’яка сила”. Це сила, що формує бачення майбутнього.
Автор: Володимир Лісничук
