21 травня в Києві відбулася конференція «(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення». Захід зібрав понад дві сотні учасників — представників парламенту, уряду, військових адміністрацій, громадських організацій та міжнародних партнерів. Всі вони шукали відповідь на ключове запитання: як забезпечити ефективне управління в громадах, які найбільше постраждали від війни.
Захід, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження», організовувала Всеукраїнська асоціація сприяння самоорганізації населення спільно з Центром політико-правових реформ, ЛОГО «Громадська ініціатива Лугащини» та Асоціація «Відродження та розвиток». Подія відбулася в межах глобального Тижня Відкритого Уряду.
Спільні виклики — спільні рішення
У вступному слові державний секретар Кабміну Олександр Ярема нагадав, що захід проходить у рамках Тижня відкритого уряду. За його словами, у партнерстві держави й громадського сектору вже народилися багато інновацій — від системи «Прозорро» до дієвих механізмів громадської участі. Тепер час, зокрема, напрацювати моделі, які допоможуть громадам, що пережили окупацію, відновити управлінську спроможність і довіру людей.
«Довіра починається з відкритих інституцій, які слухають людей і звітують перед ними. Без цього не буде сильної держави», — наголосив Ярема.
Олександр Сушко, виконавчий директор МФ «Відродження», відзначив: ситуація, в якій опинилися деокуповані території, унікальна навіть за світовими мірками. Жодна країна не мала подібного виклику у таких масштабах. Саме тому вкрай важливо працювати разом — державі, громадам і громадянському суспільству — щоб не допустити перетворення цих територій у «сіру зону».
«Наша мета — виживання в розвитку. Інакше ми втратимо не тільки людський і економічний ресурс, а й шанс на майбутнє», — сказав Сушко.
Панельна дискусія: як відновити керованість у громадах
Модератор Вадим Карп’як відкрив панель нагадуванням: рівно рік тому на схожому заході звучала теза про дефіцит інституційної підтримки. «Чи вдалося змінити ситуацію за рік?» — це питання пролунало й до учасників дискусії.
Олександр Корнієнко, перший заступник голови Верховної Ради, нагадав: прифронтові громади мають особливий статус. Часто там діє призначена, а не обрана влада, бо безпека не дозволяє провести вибори. Саме тому парламент передбачив для таких громад окремі підходи — у зарплатах, в управлінні, у моделі роботи. Але визнав: «Альтернативи військовим адміністраціям на фронті — немає».
Олена Шуляк, голова парламентського Комітету з питань державної влади, наголосила: потрібні не загальні стратегії, а практичні рішення. У законодавстві вже закладено інструменти — наприклад, можливість створення виїзних груп для роботи у віддалених громадах. Проте часто на місцях ці механізми не використовуються.
«Ми багато говоримо про вибори, але замало — про доступ до базових послуг. Без лікаря, школи, дороги не буде ні довіри, ні повернення людей», — зазначила вона.
Про ключовий виклик — довіру — говорила і Наталія Петренко, очільниця Шульгинської громади на Луганщині. За її словами, довіру в громадах часто забезпечують саме ті, кого люди знали до війни — місцеві голови, які стали начальниками військових адміністрацій.
«Ми — місток між громадянами й державою. Нас впізнають, нам вірять, з нами поїхали з окупації, до нас звертаються й сьогодні», — розповіла вона.
Юрій Северин, директор Департаменту регіональної політики Секретаріату Кабміну, зазначив, що держава намагається підсилити інституційну спроможність громад — від програм з навчання кадрів до підвищеної оплати праці. Але визнав: оцінити ефективність військових адміністрацій складно — виклики в кожному регіоні надто різні.
Учасники панелі наголосили, що прифронтові громади потребують особливих умов для функціонування влади, ведення бізнесу, а також забезпечення доступу до освіти й медицини. Попри тимчасовий мандат, військові адміністрації наразі залишаються єдиним способом забезпечити управління в умовах постійної небезпеки. Водночас навіть у надзвичайних обставинах важливо залучати громадянське суспільство — саме воно є опорою довіри та активним партнером у процесах відновлення. Ще однією критичною проблемою лишається відсутність актуальних даних на рівні громад: без локальної статистики неможливо ухвалювати якісні управлінські рішення.
Результати комплексного дослідження відновлення
Після першої панельної дискусії учасники конференції ознайомилися з ключовими результатами аналітичного дослідження «Формування концептуальних та правових засад задля ефективного повоєнного відновлення деокупованих територій України». Його представили Ірина Гайдучик (Всеукраїнська асоціація сприяння самоорганізації населення) та Роман Кисленко, старший аналітик проєкту “Формування концептуальних та правових засад задля ефективного повоєнного відновлення деокупованих територій України”.
Дослідження охоплює чотири ключові напрями: публічне управління, кадрову політику, адміністративно-територіальний устрій і громадську участь. Воно базується на глибокому аналізі ситуації в Харківській, Запорізькій та Херсонській областях.
У фокусі першої частини — кадрове забезпечення. Аналітики виявили серйозний дефіцит працівників у публічному секторі прифронтових громад. Штатні розписи не відповідають реальним завданням, частина посад не укомплектована, а стимули для держслужбовців — як фінансові, так і нематеріальні — залишаються недостатніми. Дослідники наголосили, що потреба у кваліфікованих кадрах тільки зростатиме, і вже зараз необхідно готувати кадрові резерви. Потенційними джерелами поповнення можуть бути представники громадянського суспільства та військові, проте тут важливо подолати бар’єр недовіри.
Наступна частина стосувалася адміністративно-територіального устрою. За результатами аналізу, внаслідок депопуляції та зниження спроможності громад, у трьох згаданих областях потрібна реконфігурація: із 172 територіальних громад, щонайменше 37 потребватимуть об’єднання або перегляду меж, а 135 — можуть зберегтись лише за умови реалізації оптимістичного або реалістичного сценарію. Вітм, про реальні зміни в цій сфері можна буде говорити тільки після завершення війни. Поки ж було запропоновано оновити критерії для оцінки спроможності громад з урахуванням кількості працездатного населення, учнів у школах та територіальної логістики.
Також дослідження висвітлило ситуацію з громадською участю. На деокупованих і прифронтових територіях працює обмежена кількість інструментів залучення громадян — переважно це звернення громадян та консультативно-дорадчі органи. Інші інструменти, як-то громадські слухання чи місцеві ініціатвиї, майже не застосовуються. Автори наголошують на потребі оновити законодавство з урахуванням реалій воєнного стану та адаптувати процедури для ефективної участі мешканців, зокрема через цифрові канали.
Серед рекомендацій дослідження — створення публічного порталу з інформацією про контрольовані території, оптимізація оплати праці службовців на прифронтових територіях, оновлення законодавства про військові адміністрації, а також методична підтримка громад в організації участі мешканців.
«Ми не хочемо, щоб ці напрацювання залишились на полицях. Ми прагнемо, щоб ці ідеї стали основою для прийняття рішень на центральному та місцевому рівнях», — наголосила Ірина Гайдучик, закликаючи до подальшої співпраці всіх присутніх.
Після презентації дослідження конференція продовжилася ще двома змістовними панельними дискусіями.
Дискусії, які формують майбутнє
Панель «Публічне управління на деокупованих і прифронтових територіях: територіальна основа та організація влади» зібрала представників уряду, парламенту, місцевої влади та експертів. Учасники обговорили, як ефективно організувати систему управління там, де діють військові адміністрації або змішана модель управління. Говорили також про адаптацію законодавства до реалій війни, потребу в чітких критеріях спроможності громад і підготовку до можливих сценаріїв місцевих виборів.
Третя панельна дискусія була присвячена темі «Інституційне відновлення через людський капітал: кадрові виклики та громадська участь». Йшлося про роль державної служби, брак кадрів, способи залучення молоді та експертного середовища до роботи у прифронтових громадах. Прозвучала думка, що залучення громадянського суспільства має стати не винятком, а нормою — навіть у складних умовах. Особливу увагу приділили також ролі громадських рад, цифрових сервісів та необхідності інвестувати в розвиток людського потенціалу на місцях.
У підсумку конференції учасники ще раз підтвердили: відновлення — це не лише про інфраструктуру. Це про довіру, спроможність, співпрацю та сталі інституції. Саме вони мають стати опорою для життя у громадах, які пережили окупацію або щодня живуть під загрозою.
