Наш Фонд працює в Україні вже 33 роки. За цей час змінювались наші стратегії, команда і напрямки роботи, але незмінними залишались дві речі – наша мета будувати в Україні відкрите суспільство та наш центральний офіс у Києві.
Будівля, в якій знаходить центральний офіс Фонду, має цікаву історію, яка відома лише небагатьом києвознавцям та нашій команді. До всеукраїнського Дня памʼяток історії та культури, який відзначають 18 квітня, ми вирішили розповісти усе, що знаємо про цю непересічну будівлю і підготували 10 цікавих фактів про неї.
1
Територія, на якій зараз розташований Фонд, колись була кладовищем. Киян ховали там з кінця XVIII століття по 1832 рік, коли кладовище офіційно закрили. Пізніше на цьому місці збудують церкву, і неподалік від неї знову з’явиться стихійний цвинтар. І хоча у 1920-х ці поховання перенесуть на Лук’янівське кладовище, ми можемо говорити про себе вслід за відомим фільмом – ми працюємо на цвинтарі.
2
У 1863 році на місці старого кладовища почали будувати церкву, яку кияни називали Вознесенсько-Старокиївською. Радянська влада закрила її у 1923 році, а 1935 році й взагалі знесла. До нашого часу дійшли лише нечисленні фотографії цієї церкви.
3
Хоча церкву знесли ще у 1935 році, окремі храмові будівлі зберігалися аж до 1970-х років. Зараз же вцілілою залишається лише арка, що слугувала входом на територію церкви. Ви неодноразово могли бачити її, якщо приходили у Фонд або проходили повз по Січових стрільців.
4
До середини 1940-х територія стояла закинутою. Імпульс до її використання на далекій Рівненщині дали вояки УПА. У 1944 році вони поранили радянського генерала Ватутіна. Він помер у шпиталі в Києві, де і був похований. Вдова генерала переїхала до Києва, щоб жити ближче до його могили. На закинутій території колишньої Вознесенської церкви їй вирішують побудувати садибу. Так почалася історія сучасного будинку, в якому знаходиться Фонд.
5
Проєктував садибу Анатолій Добровольський і ви неодноразово бачили багато інших його робіт: готель Україна, станції метро «Хрещатик» і «Шулявська» і післявоєнний архітектурний ансамбль Хрещатика. У своїх ранніх роботах він намагався додавати українські традиційні орнаменти, мотиви. Це помітно і на ліпнині садиби.
6
Сама вдова Ватутіна у будинку так і не жила. У 1948 році вона повернулась в москву, а у будинок заселили голову Верховної Ради Української РСР та голову спілки письменників України Олександра Корнійчука та його дружину, письменницю Ванду Василевську. В цей час у будинку гостювало багато відомих письменників: українці Микола Бажан, Максим Рильський, Олесь Гончар, бразилець Жорже Амаду та інші.
7
Вони у будинку жили також недовго і вже через 10 років в будинку садиби відкривають Палац запису актів громадського стану – тодішній РАЦС. Один з цікавих обрядів, які проводили у будинку називався «звіздіни». Це був радянський аналог хрестин, який намагалися впровадити в СРСР. У радянської влади вистачало цинізму робити це на місці зруйнованої ними ж церкви.
8
Після здобуття незалежності України, будівля деякий час пустувала, поки не перейшла у користування Фонду. Ми знаємо і поважаємо її історію, як і історію землі під нею, і обережно доглядаємо за садибою. Ми також встановили додаткову підсвітку будівлі, щоб кияни могли насолоджуватись нею і в темну пору доби.
9
У 1999 році, під час ремонту садиби, у кладці стіни ми знайшли капсулу з запискою. В ній було написано: «Пам’ять: Київ, 1948, 10 лютого. Цей будинок будували 20 чоловік угорських військовополонених, це їх чесна робота. Хто знайде цю записку, читаючи, згадай про роботу рук угорського чоловіка», а також імена 20 будівельників. Цю записку можете побачити в переговорній кімнаті на другому поверсі Фонду.
10
Попри неодноразову зміну призначення, внутрішній план будівлі практично не змінився. Наприклад, кабінет директор розташований у колишній «гостинній», а комунікаційники сидять у «кабінеті». Лише на другому поверсі гостинну та дві спальні об’єднали, що зробити спільний простір.
