В одеському Музеї геноциду «Територія пам’яті» відбулася дискусія «Імплементація перехідного правосуддя: міжнародний досвід і український контекст». Захід організувала громадська організація «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», спільно з незалежною міжнародною неурядовою організацією UpRights (Гаага, Нідерланди) та The Hague Academy for Local Governance.
У круглому столі взяли участь українські та міжнародні експерти, правозахисники, викладачі й дослідники, які працюють із темами прав людини, пам’яті, міжнародного права та перехідного правосуддя:
- Аса Солвей, співдиректор UpRights (Гаага, Нідерланди);
- Вероніка Плотнікова, керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків Офісу Генерального прокурора;
- Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA; Катерина Бусол, керівниця Програми Україна Міжнародного центру перехідного правосуддя;
- Антон Дробович, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки;
- Антон Лягуша, академічний директор магістерської програми «Дослідження пам’яті та публічна історія» у Київській школі економіки;
- Павло Козленко, директор Музею геноциду «Територія пам’яті»;
- Юлія Лихач, директор Вищої школи публічного управління;
- Ольга Котюк, директорка проєкту «Культура й ідентичність», Партнерство за сильну Україну;
- Дебора Казалін, дослідниця Женевського інституту міжнародних відносин та розвитку;
- Кьяра Раделі, дослідниця Женевського університету;
- Гаетан Ваннай, позаштатний науковий співробітник Женевського центру з питань політики безпеки;
- Хуана Акоста, професорка Університету Ла-Сабана (Богота, Колумбія).
«Абсолютна більшість класичних прикладів перехідного правосуддя формувалися в принципово інших умовах — після завершення внутрішніх конфліктів або трансформації політичних режимів. Без глибокого розуміння українських реалій цей досвід не може бути автоматично адаптований до наших умов. Тому передусім говоритимемо про застосування елементів перехідного правосуддя в контексті триваючої агресії РФ проти України», зазначила у своєму вступному слові Наталія Хендель, експертка «Фонду підтримки фундаментальних досліджень».
Про що говорили
Однією з тез став критичний пробіл у міжнародному праві — відсутність чіткого визначення поняття «мир», хоча саме він проголошується кінцевою метою міжнародного співтовариства та ООН. Для України це не теоретичне питання: припинення бойових дій, якщо частина територій залишиться під російською окупацією, чи можна вважати миром?
Окремо наголошувалося: позитивний мир та справедливість неможливі без покарання Росії за порушення міжнародного права. Безкарність за злочини СРСР, а згодом і РФ, зрештою стала одним із факторів, що відкрили шлях до агресії проти України у 2014 році.
Водночас на п’ятому році повномасштабної війни в Україні досі немає затвердженої концепції, стратегії чи єдиної візії перехідного правосуддя. Представлена у 2021 році в РНБО Концепція державної політики захисту та відновлення прав людини і основоположних свобод в умовах збройного конфлікту на території України та подолання його наслідків не була ухвалена.
Після 2022 року створено багато механізмів, процесів, інструментів, які фактично забезпечують реалізацію цілей перехідного правосуддя, але цей процес має секторальний, фрагментований характер. Тому важливим завданням є розробка цілісної Концепції перехідного правосуддя, і це завдання покладено зараз на Міністерство розвитку громад та територій України відповідно до Плану пріоритетних дій Уряду на 2026 рік.
Про окупацію, людей і межі відповідальності
Однією з найгостріших стала дискусія навколо практики застосування статті 111-1 Кримінального кодексу України. Перехідне правосуддя неможливо обговорювати без урахування тимчасово окупованих територій, адже йдеться передусім про людей, соціальні зв’язки та майбутню реінтеграцію.
Окремо говорили про Реєстр збитків та право на компенсацію у Міжнародному компенсаційному механізмі, яке наразі поширюється лише на потерпілих після 2022 року. Поза процесом залишаються люди, які постраждали починаючи з 2014-го.
Справедливість для кожного означає різне
Окремий акцент зробили на тому, що саме поняття справедливості для постраждалих може мати різний зміст. Для когось це вирок у міжнародному чи національному суді. Для інших — повернення втраченого житла, право на компенсацію, визнання пережитого досвіду або навіть акт меморіалізації.
Також учасники говорили про необхідність проактивної позиції держави та громадянського суспільства у висвітленні позитивних практик перехідного правосуддя. Це важливо не лише для внутрішньої довіри, а й для збереження міжнародної підтримки України.
* * *
Насправді розмова була значно ширшою за академічну дискусію. Йшлося про те, якою буде Україна після війни — і чи можлива справедливість без чесної відповіді на складні питання вже зараз. Головний висновок дискусії — Україна, значною мірою завдяки активності громадянського суспільства, все ж рухається у напрямку формування власної моделі перехідного правосуддя. Численні ініціативи потребують єдиної рамки, системності та чесної оцінки того, які механізми працюють, а які — ні. Адже кінцевими бенефіціарами процесу перехідного правосуддя є не інституції та не міжнародні партнери. Це українське суспільство — і передусім його найбільш травмована частина.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: Юридична газета
