Від наслідків повномасштабного вторгнення росії в Україну страждають не лише цивільне населення, економіка та інфраструктура. Страждає і наше довкілля. Хімічне та радіаційне забруднення, пожежі, знищення флори та фауни окремих регіонів – за короткий проміжок часу Україна зазнала надзвичайної екологічної шкоди. Тому безліч українських громадських організацій з самого початку повномасштабної війни включилися в процес фіксування злочинів проти довкілля, спричинених воєнними діями, та пошуком сталих рішень для зменшення шкоди від них.
Набуття Україною статусу кандидата на членство в ЄС також створює новий контекст, в якому довкіллєві питання набувають більшого значення. Адже умови для вступу містять у собі необхідність в гармонізації законодавства до норм ЄС та впровадження заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля. Організації громадянського суспільства, які опікуються довкіллєвою тематикою, мають величезний експертний потенціал, який може і має бути застосований для допомоги нашій державі у цих питаннях.
Підтримкою таких організацій з 2019 року займається і Міжнародний фонд “Відродження” у межах “Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні” (EPAIU), що здійснюється за фінансового сприяння Швеції. Підтримка продовжується фінансово та інституційно і після повномасштабного вторгнення. Що саме робить Ініціатива зараз, як вона реагувала у перші місяці нової фази війни з росією та які нові виклики постали перед природоохоронними організаціями після 24 лютого, розповідає керівниця Ініціативи, менеджерка програми “Демократія і належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”, Тетяна Кухаренко.
Розмову із нею записала стажерка відділу комунікацій Фонду Яна Більйо, студентка магістерської програми з медіакомунікацій УКУ.
Чим ваша Ініціатива займалась до 24 лютого? Які були плани на 2022 рік?
Наша Ініціатива розрахована на 4 роки, і якраз 2022 рік мав стати завершальним для неї. Ми вже планували підбивати підсумки, проводити завершальні заходи й обмінюватись досвідом з іншими організаціями. Але, на жаль, повномасштабна війна внесла свої корективи, тому діяльність нашої Ініціативи подовжена ще на 2023 рік. Це значить, що ми переносимо частково нашу діяльність і коригуємо все, що напланували раніше.
Ми працюємо з тринадцятьма громадськими організаціями, які входять в когорту інституційних партнерів. Ці організації були обрані на конкурсній основі у три етапи. Це був довгий відбір, колеги наполегливо працювали над тим, щоб потрапити до когорти та отримати довготривалу інституційну підтримку. Гранти досить вагомі, вони дозволяли організаціям понад два роки працювати над своїми стратегічними планами та пріоритетами, маючи “фінансову подушку”, працюючи на постійних засадах. Крім інституційної підтримки у вигляді гранту, наша Ініціатива надає додаткові можливості для навчання з таких тем, як: розвиток зовнішньої та внутрішньої комунікації, стратегічне планування, розвиток незалежних органів управління в організації, ефективний операційний менеджмент, фінансове управління в громадській організації тощо. Словом, це цілий навчальний комплекс, який включає розвиток аналітичних, менеджерських, дослідницьких та адвокаційних спроможностей організації. Організації отримують також індивідуальні консультації, які базуються суто на потребах кожної команди окремо, оскільки усі грантери є дуже різними за тематикою і географією діяльності, величиною колективів тощо.
Крім того, наша Ініціатива пропонує майданчики для обміну досвідом та мережування, щоб організації могли поширювати кращі практики, корисні ідеї, планувати спільні акції та проєкти.
Чи змінилась мета Ініціативи та вектор її роботи після 24 лютого?
Наша мета незмінна – Ініціатива як була, так і залишається працювати для інституційної підтримки і розвитку тих громадських організацій, які займаються екологічною проблематикою, аби вони ставали більш видимими, інституційно спроможними і фаховими у відстоюванні своїх думок та позицій. Щоб ці організації були практично корисними для змін – важливих політичних змін в екологічній політиці України. Тож якщо дивитись на загальну, далекоглядну мету нашої Ініціативи, то це має бути вплив на ефективність екологічної політики та тих програм, які спрямовані на захист, збереження та відновлення довкілля. А в контексті прогресу євроінтеграції України цей аспект стає особливо випуклим.
Тематичний вектор роботи теж не змінився. Довкіллєва проблематика нікуди не зникла, ба більше – загострилася на тлі нових обставин. По-перше, набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС та виконання тих єврозобов’язань, які стосуються саме екологічної складової в нашому законодавстві, державних, регіональних і місцевих програмах. По-друге, включення питання сталості й захисту довкілля у План відновлення України. На конференції в Лугано, де цей План презентували вперше, брала участь зокрема і ГО “Екодія”, яка входить до нашої інституційної когорти.
До початку вторгнення в Ініціативи були грантери з Донбасу. Що стало з цими організаціями?
Так, у нас була невелика когорта з одинадцяти організацій, які виконували малі екологічні проєкти на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей. Очевидно, що саме вони зазнали найвідчутнішого тиску повномасштабної війни. Найбільше ми переживали і переживаємо саме за цих людей. І з ким це можливо – залишаємось на зв’язку та моніторимо ситуацію і сьогодні. Наприклад, більшість проєктів з Луганської області виконувались у Сєверодонецьку. Слава Богу, всі організації звідти встигли виїхати, але окремі люди залишилися воювати з ворогом або волонтерити. На жаль, один колега – Андрій Жидков, директор ГО “Імпакт центр СХІД.ЮА” поліг у бою на рідній Луганщині 4 листопада цього року.
А що стосується саме організацій з Донецької області, то більшість з них залишалась на місцях – Бахмут, Дружківка, Костянтинівка, Покровськ, Краматорськ – до останнього. Деякі з них ще навіть встигли завершити свої проєкти, буквально до початку повномасштабного вторгнення. У перші місяці наша команда відчувала особливе напруження, бо за кілька місяців співпраці ми добре познайомились з усіма, і було відчуття, що ми вже споріднені з нашими колегами.
Ми переживали за школярів, яких грантери залучали до деяких проєктів. Організації з Костянтинівки та Кремінної фокусували свої проєкти на учнях із місцевих шкіл, з якими працювали і раніше. Юні натуралісти цікавились та займались проблемами довкілля у своїх громадах. На жаль, на початку війни багато хто з цих дітей залишалися в зоні ризику, тому що батьки не захотіли чи не змогли виїхати. І це досі нам болить. Ми не знаємо, чи усі вони зараз у безпеці. Знаємо лише про тих, хто встиг виїхати у інші області України та за кордон – з ними все гаразд.
Як змінилася робота особисто для вас?
Тривалий час я була занурена в інформаційний простір, дуже хвилювалася за наших грантерів, особливо зі сходу. Переживала і за те, що буде з нашою Ініціативою, адже не було зрозуміло з чого, як то кажуть, почати. Але ми доволі швидко прийшли до тями і відновили роботу, взявшись за комунікацію. По-перше, для того, щоб тримати стрій. По-друге, щоб не дивлячись ні на що висвітлювати питання довкілля і нагадувати людям про екологічні злочини росії. Зараз ми вже стабілізувались і працюємо у відносно спокійному та стійкому режимі – проводимо події, координаційні зустрічі з грантерами, запустили новий конкурс для активістів зі сходу й півдня країни і підтримали 16 організацій. Ми навіть провели нашу щорічну конференцію, яка була присвячена питанню відновлення в територіальних громадах – як саме залучатиметься громадськість до цього питання, як виставити пріоритети та що можуть зробити громадські організації, аби налагодити діалог із владою та брати участь у процесах відновлення країни.
У яких ще напрямках, повʼязаних з війною, працюють грантери Ініціативи зараз? Чим вони займаються?
По-перше, документують злочини проти довкілля та формують візії відновлення України. Ще в березні конкурсна комісія, з якою працює наша Ініціатива, прийняла рішення відкласти на невизначений термін усі анонсовані у 2021 році конкурси. Замість цього ми сформували єдиний пріоритет та пропозицію для наших інституційних грантерів – подавати свої ідеї щодо документування злочинів проти довкілля і генерацію планів дій в тих умовах, в яких опиниться Україна після перемоги.
“Екодія”, “Збережи Дніпро”, “Досить труїти Кривий Ріг”, “Екоклуб”, “Еколтава” та “Флора”, які входять до нашої інституційної когорти, стали одними з лідерів у цьому напрямку. Наприклад, за документуванням злочинів у перші місяці повномасштабного вторгнення стояв сайт SaveEcoBot, яким займається “Збережи Дніпро”. Буквально з перших днів вони зробили функціонал для того, щоб фіксувати злочини проти довкілля.
Ще один напрям роботи – формування спільних позиції з бану російських енергоносіїв. Спільні звернення до урядів, міжнародних інституцій, зокрема МАГАТЕ, апеляції до громадської думки за кордоном з вимогами визнати росію ядерним терористом тощо. Йшлося і про адвокацію змін до статуту МАГАТЕ, де “росатом” та росія як така займають одну з провідних позицій. У цьому напрямі суттєву роль відіграли “Досить труїти Кривий Ріг”, “Збережи Дніпро” та “Екодія”, а загалом долучилось близько семисот організацій з 57 країн.
Крім цього, деякі наші організації разом із ГО «Екологія-Право-Людина» почали працювати над методологіями підрахунку екологічних збитків. Таких методологій, які б могли забезпечити Україні точний і всесторонній підрахунок збитків, нанесених нашому довкіллю, у світі практично не було. Робота з євроінтеграційними процесами у сфері довкілля теж триває. І з набуттям Україною статусу кандидата на вступ до ЄС цієї роботи стало, вочевидь більше. За безпосередньої участі “Екодії”, “Екоклубу” та “Збережи Дніпро”, Міністерство захисту довкілля, ще влітку сформувало свої пропозиції по цьому. Багато хто з наших організацій також включилися в робочі групи при Національній раді відновлення України від наслідків війни. Я слідкую за секцією “екологічна безпека”, в якій беруть участь “Екодія”, “Екопарк Осокорки” та “Збережи Дніпро”. Деякі з них були на конференції у Лугано, і висловили спільну позицію щодо процесів відновлення.
Деякі наші організації з початку війни моніторили стан повітря, води, ґрунтів тощо. Там, де це було можливо робити на місці – робили безпосередньо на місці. Де ні – слідкували дистанційно. Функціонал SaveEcoBot, який розробили “Збережи Дніпро”, був дуже помічним у цьому. Вони ж склали мапу забруднення повітря внаслідок пожеж, розробили функціонал моніторингу радіаційного та хімічного забруднення. На ці нові задачі ми одразу дозволили переорієнтувати бюджети поточних проєктів.
Окремо хочу відзначити організації, які в перші місяці повномасштабного вторгнення кинули левову частку своїх зусиль і людських ресурсів на допомогу вимушеним переселенцям. ГО “Флора” із Кропивницького, “Нуль відходів Львів”, “Тепле місто” в Івано-Франківську, полтавська “Еколтава” та коломийська організація “Екоґвалт” зайнялися гуманітарною допомогою та відстежуванням стану управління відходами у своїх містах. Бо зі збільшенням чисельності людей у містах, з появою гуманітарних пунктів, збільшувалась і кількість відходів. Наприклад, “Нуль відходів Львів” ще в березні запропонували львівським рестораторам спробувати доставляти безкоштовні обіди не в окремих одноразових контейнерах, кількість яких на міських сміттєзвалищах зростала у геометричній прогресії, а у спеціальних ємностях, які можна помити і використовувати далі.
Такі організації як “Флора” у Кропивницькому і “Еколтава” в Полтаві опинились на “шляхах”, якими вимушені переселенці рухались зі сходу на захід. Тому у них теж з’явилася додаткова “гуманітарна” робота. Перші кілька ночей вони майже не спали, допомагали чим могли. Втім, зараз ситуація уже стабілізувалась і обидві організації повернулись до своїх основних напрямків роботи.
А як Посольство Швеції поставилось до того, що Ініціативі довелося робити зміни в діяльності?
Шведське Посольство поставилося з розумінням. Від самого початку повномасштабного вторгнення вони питали нас: на що б ми могли та хотіли б переорієнтувати кошти, які залишились на проєктах, порадили продумати безпекові питання. Наприклад, трансфер до безпечних міст, або перевезення обладнання, або закупівля бронежилетів для своєї команди, якщо люди опинялись у зонах небезпеки. На усі ці потреби можна було переорієнтувати кошти. Тут Посольство було досить гнучким, тому ми дуже вдячні шведському народу, який своїми податками фінансує нашу Ініціативу, та у такий от спосіб підтримало українських громадських активістів. І я не втомлююсь про це весь час згадувати та дякувати їм, чесно.
Але, на диво, організації-грантоотримувачі майже не запитували кошти на свої безпекові потреби. Передусім їх хвилювало, чи зможуть вони включитися у свою звичну діяльність, або в якусь допомогу своїм громадам. Тож нам навіть не довелось особливо переорієнтовувати бюджети.
Як особисто ви оцінюєте їхню інституційну сталість і спроможність зараз? Чи вважаєте, що Ініціатива зробила їх більш готовими до роботи у таких кризових умовах?
Коли наша команда більш-менш прийшла до тями і вперше, після 24 лютого, зібрала наших інституційних грантерів на віртуальну зустріч, найперше, що вони сказали – це те, що ця інституційна підготовка дала їм можливість у кризовий момент не розгубитися і сконцентруватися на головних задачах. Як зберегти організацію і людей, що робити, куди спрямувати сили та ресурси тощо. Ба більше, ми заздалегідь говорили з нашими організаціями, що є ризики, які вказують на те, що повномасштабна війна невідворотна. Де могли – давали поради, допомагали сформувати алгоритми дій. Наприклад, ті організації, які були східніше, заздалегідь домовились з організаціями західнішими про можливість переїзду у випадку ескалації. Я знаю, що багато кому “Нуль відходів Львів” допомогли прихистком у перші дні війни та просто прийти до тями. Так само благодійний фонд “Тепле місто” переорієнтував зусилля на організацію прийому внутрішньо переміщених осіб і бізнесів.
Словом, відчувалась дружня рука підтримки, коли якщо навіть і не треба, ти знаєш – у тебе там і там є колеги, які допоможуть. А це дуже заспокоює і тримає емоційний стан врівноваженим. Та і нам наші грантери говорили, що вони відчували наше дружнє плече. Інституційні гранти – це стабільні кошти, які людям давали зарплату і впевненість в тому, що їм є за що їхати, облаштовуватись на новому місці. Тож на перший час у них принаймні були фінансові ресурси, аби діяти незалежно.
Які найближчі плани Ініціативи ?
Ми провели конкурс малих грантів, аби підтримати організації, що й досі, попри усі обставини, працюють з довкіллєвими проблемами на сході та півдні країни, і які зазнали найбільшого впливу цієї війни. Тож на цьому “фронті” наш план – сприяти їхній роботі і допомогти громадським організаціям зберегти інституційну стійкість. Провели для них навчання з комунікацій, тренінги з фінансового менеджменту, річних звітів та цифрової безпеки.
Для нашої когорти інституційних партнерів ми продовжили підтримку, аби зберегти їхній потенціал, експертний та аналітичний ресурс, який допоможе і далі займатися важливими задачами у сфері захисту довкілля та бути в авангарді залучення громадськості до політичних процесів і процесів відновлення, які зараз набирають обертів. Принаймні до серпня наступного року ця підтримка зберігатиметься.
Але, все ж з довгостроковим плануванням зараз складно. Для чогось більшого потрібно мати більше впевненості у безпеці. Попри усі титанічні зусилля наших Збройних Сил та підтримку міжнародних партнерів, це все ще розкіш. Лінія активного фронту постійно зміщується, росія продовжує обстрілювати міста, а ситуація з енергетичною безпекою, поки що, невизначена. Тож поки що, ми плануємо обережно, але з оптимізмом – на пів року. А далі – спостерігаємо за ситуацією, аби зрозуміти у якому форматі та з якими потребами і пріоритетами краще працювати.
Якою, на вашу думку, має бути роль екологічних організацій у відновленні України після перемоги?
О, це болюче питання. Болюче тому, що навіть по конференції в Лугано, де було представлено План відновлення України, видно наскільки довкіллєві питання намагаються “відтиснути” на задній план. При цьому ми бачимо, що люди цікавляться питаннями довкілля і мають запит на більш сталі та екологічні рішення. У певному сенсі я розумію уряд, якому бракує коштів аби належно забезпечити екологічність відновлення. Бо екологічне – це дорого. Зелена енергетика – це дорого. Зелені та екологічні будматеріали – це супердорого, а нам потрібно уже зараз відновлювати житло, думати про нові простори для вимушених переселенців і тих, хто втратив дім через російську агресію.
Словом, тут цілий клубок питань. Але, на щастя, еко-організації не дають забути про довкілля. Що важливо, вони не просто кричать про проблеми, але фахово і аргументовано пропонують рішення. Наші грантерські організації, зокрема, дійсно мають потрібні та сильні аргументи, мають відповідні дослідження за плечима. Вони можуть обґрунтувати свою позицію і надати економічні прогнози та валідацію використання екологічних матеріалів. Зараз дуже багато говорять про кругову економіку та її принципи, зокрема і в контексті відновлення, тому частково роботу довкіллєвих громадських організацій ми вбачаємо в тому, щоб просувати ці принципи. Зараз, коли є вікно можливостей, коли Україна перебудовується, коли Україна не просто відновлюється, а стає іншою, модернізується. Ось в цьому і полягає роль екологічних організацій: не дати забути про екологічні підходи, говорити про це, комунікувати правильно, аргументовано і зрозуміло для різних аудиторій. У першу чергу, щоб громади не велися на “дешеве”, а говорили про довкіллєво-доцільне, те що найбільш доцільне для довкілля і орієнтоване на людину. Ну і, звичайно, думали про те, як зберегти природні комплекси для майбутніх поколінь. Бо розмови про довкілля – це завжди розмови про майбутнє.
Яна Більйо, студентка магістерської програми з медіакомунікацій УКУ, стажерка відділу комунікацій Фонду “Відродження”
