Ціннісна опора філантропії: концепція Відкритого Суспільства у лекціях Сороса для CEU

У 2009 році засновник Міжнародного фонду «Відродження» та Open Society Foundations Джордж Сорос прочитав у Центральноєвропейському університеті цикл із п’яти лекцій про економіку, політику та суспільство. Ці лекції, записані 26–30 жовтня, стали підсумком його багаторічних практичних і філософських роздумів — про межі людського пізнання, рефлексивність, фінансові ринки, відкрите суспільство та виклики майбутнього.

Третя лекція циклу про концепцію Відкритого Суспільства присвячена ідеї, що стала центральною у поглядах та філантропії Сороса.

Що означає «Відкрите Суспільство»?

В основі міркувань Сороса лежить насправді, доволі проста теза: людське розуміння завжди обмежене, а отже, ніхто не може претендувати на монополію на істину. Саме усвідомлення власної здатності помилятися, на його думку, створює потребу у свободі думки, відкритій дискусії, верховенстві права та можливості ставити під сумнів рішення тих, хто має владу.

На формування цих поглядів значно вплинули ідеї філософа Карла Поппера та особистий досвід Сороса, який пережив нацистські переслідування й становлення комуністичного режиму в Угорщині. На противагу системам, які проголошують одну правильну ідеологію та нав’язують її силою, Відкрите Суспільство допускає різні погляди та створює правила, за якими люди з різними переконаннями можуть мирно співіснувати.

Ця ідея стала основою філантропії Сороса. Її початкову місію він описував через три напрями: допомагати відкривати закриті суспільства, виправляти недоліки відкритих суспільств і сприяти критичному мисленню. Тобто йшлося не лише про допомогу окремим людям, а про створення умов, за яких люди можуть захищати свої права, отримувати доступ до інформації, контролювати владу та впливати на майбутнє своїх суспільств.

Ніхто не має монополії на істину

Ми можемо мати сильні переконання, але маємо залишати місце для сумніву: наше знання завжди неповне, а наші уявлення можуть виявитися помилковими.

Саме тому для Відкритого Суспільства важливе прагнення до істини — через факти, аргументи, дискусію та готовність переглядати власні погляди. Ніхто — ані окрема людина, ані політична сила, ані держава — не може вважати себе безпомилковим носієм остаточної істини.

Демократія — це більше, ніж вибори

Можливість обирати владу важлива, але сама по собі вона ще не гарантує Відкритого Суспільства.

Для нього потрібні свобода слова і думки, верховенство права, свобода об’єднань, незалежні інституції та правила, які обмежують владу. Демократія працює тоді, коли громадяни можуть не лише проголосувати раз на кілька років, а й постійно впливати на рішення, захищати свої права та вимагати підзвітності.

Люди повинні мати можливість говорити правду владі

Відкрите Суспільство залишає простір для незгоди. Люди, громадські організації, журналісти та експерти повинні мати можливість критикувати рішення влади, вказувати на проблеми й вимагати їх виправлення без страху перед покаранням.

Мова не про те, щоб усі були з усіма згодні. Навпаки, можливість відкрито сперечатися, ставити незручні запитання й вимагати пояснень робить суспільство здатним помічати власні помилки та виправляти їх.

Свобода сама по собі не захищає від маніпуляцій

Навіть у демократичному суспільстві політики, медіа чи інші впливові гравці можуть намагатися не пояснити реальність, а сформувати вигідне їм сприйняття цієї реальності.

Тому свобода слова має йти поруч із критичним мисленням, доступом до інформації та готовністю перевіряти факти. Для Сороса прагнення до істини є важливою умовою Відкритого Суспільства саме тому, що свобода не робить людей автоматично захищеними від маніпуляції.

Відкрите Суспільство не виникає саме по собі. Його потрібно постійно будувати й захищати

Падіння авторитарного режиму саме по собі ще не створює демократію. Зникнення цензури чи репресивної системи відкриває можливість для свободи, але не гарантує її.

Якщо немає незалежних інституцій, верховенства права, вільних медіа, активного громадянського суспільства та культури критичного мислення, на місці старої закритої системи можуть виникати нові форми концентрації влади.

Тому Відкрите Суспільство — це не результат, якого можна одного разу досягти й вважати роботу завершеною. Його потрібно постійно підтримувати: захищати свободи, обмежувати владу, зберігати простір для незгоди та можливість переглядати помилкові рішення. Саме досвід країн, які вийшли з-під комуністичних режимів, став для Сороса одним із підтверджень того, наскільки складною й тривалою є ця робота.

Відкрите Суспільство як постійний процес

Одна з ключових думок лекції Сороса полягає в тому, що сила Відкритого Суспільства не в його безпомилковості, а у здатності помічати й виправляти помилки.

Якщо ми визнаємо, що ніхто не має монополії на істину, нам потрібні інституції та правила, які дозволяють різним голосам бути почутими, громадянам — контролювати владу, а суспільству — змінювати рішення, коли вони виявляються неправильними.

Саме ця логіка лежить і в основі філантропії Джорджа Сороса: не пропонувати суспільству готову «правильну» відповідь, а підтримувати умови, за яких люди можуть самі захищати свої права, критично мислити, впливати на рішення та будувати демократичні інституції.

Дивіться повний цикл лекцій Джорджа Сороса українською на YouTube-каналі Міжнародного фонду «Відродження».