Сьогодні, 10 грудня, відзначається міжнародний День прав людини. Цей день знаменує річницю ухвалення Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини в 1948 році.
Сьогодні, 10 грудня, відзначається міжнародний День прав людини. Цей день знаменує річницю ухвалення Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини в 1948 році.
Проте до поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов’язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.
Багато країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Найбільш широкими обов’язковими угодами з прав людини, укладеними під егідою ООН, є Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, підписані 16 грудня 1966 року. За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини. Верховний комісар відряджає своїх посланців в різні країни світу для складання звітів про дотримання прав людини на місцях. Якщо права не дотримуються, то в справу вступають трибунали.
Загальна декларація прав людини містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» прийняла Генеральна Асамблея 1966 по затвердженні двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».
Україна ратифікувала ці акти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов’язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (скорочено — Європе́йська Конвенція з прав людини (ЄКПЛ)) була прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.
Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями) і для нашої держави вона набула чинності 11 вересня того ж року. Тим самим Україна взяла зобов’язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції. Зокрема, цим має займатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи порушила питання про можливе припинення членства України в РЄ через те, що країна не поспішала змінювати своє законодавство у сфері прав людини відповідно до прийнятих нею міжнародних пактів. У жовтні того ж року для вивчення ситуації в Україну приїхали представники РЄ, за результатами їхніх висновків застосування санкцій було відкладено.
Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів РЄ, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Станом на грудень 2011 р. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10. З групи дванадцяти конвенцій про захист прав людини Україна приєдналась лише до 9; з групи п’яти конвенцій щодо запобігання нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню — до 2; з групи конвенцій Європейської соціальної хартії — до жодної з п’яти (підписані — дві); з групи конвенцій з соціальних питань — до жодної з 15-ти; з групи конвенцій щодо охорони здоров’я — до жодної з 18-ти; з групи конвенцій з питань освіти, культури і спорту — до однієї з 14-ти (підписана 1); з групи конвенцій з кримінального права – до 9 з 22-х (підписана 1), з групи конвенцій з загального права та захисту інформації — до двох з 8; з групи конвенцій з біоетики — до жодної з двох.
Відтак, Україні є куди рухатися щодо законодавчих і фактичних вимірів захисту прав людини. Для Міжнародного Фонду «Відродження» цей напрямок діяльності є одним з пріоритетних. Тому ми надаємо підтримку моніторингу й документування тортур, жорстокого поводження та дискримінації. Ми прагнемо посилити голос правозахисників і їхню здатність збирати та представляти сильні аргументи за запровадження законодавчих змін і методів, необхідних для запобігання порушенням прав людини в місцях несвободи й забезпечення захисту від дискримінації. Ми дуже сподіваємося, що важливість дотримання прав людини в Україні після Революції Гідності посилюватиметься з кожним роком.
За матеріалами Вікіпедії
