Понад 60% сміття — це ресурс, який ще можна використати: як громадам перейти від аналізу до системних рішень. Підсумки EU Local Talks #6

Адаптація до екологічних стандартів Європейського Союзу потребує від українських громад системних змін, до яких варто готуватися вже зараз, не чекаючи на офіційний вступ України до ЄС. Екологічна реформа охоплює широкий спектр завдань, і одним із ключових викликів для місцевого самоврядування залишається ефективне управління відходами.

Цій темі був присвячений шостий вебінар серії EU Local Talks – «Управління відходами в громаді: від аналізу до системних рішень», який ми провели з експерткою Громадської спілки «Український альянс нуль відходів» Світланою Каритун, за підтримки ЄС.

Під час вебінару Світлана, координаторка програми «Місто нуль відходів», разом з іншими експертами розглянула практичні підходи до системного скорочення обсягів відходів у громадах. Досвідом проведення дослідження морфології відходів поділилася Ірина Щетиніна, голова ГО «Запоріжжя без сміття». А про те, як громада поводиться з біовідходами розповів Ярослав Голіздра, директор КП «Дергачіекоресурс» Дергачівської міської ради. 

У матеріалі зібрали основні тези, що лунали на зустрічі: від європейських директив та ієрархії управління відходами до впровадження міжнародної сертифікації.

Чому блок охорони довкілля є одним із найскладніших у переговорах з ЄС

Причина дуже проста: цей блок охоплює величезний масив законодавства Європейського Союзу, що налічує сотні нормативно-правових актів. До того ж ця сфера постійно змінюється. Поки Україна готується до імплементації чинних норм та Закону України «Про управління відходами», у самому Євросоюзі вже ухвалюють нові директиви — зокрема щодо циркулярної економіки, розширеної відповідальності виробника (EPR) для текстилю, обмеження одноразового пластику та мінімізації паковання.

Ще одна складність у тому, що екологічне законодавство потребує значних фінансових ресурсів та системної інфраструктурної перебудови. Проте для органів місцевого самоврядування важливо розуміти: адаптація вимог ЄС — це не просто бюрократична формальність, а основа для залучення міжнародного фінансування й інвестицій у відбудову.

Запобігати відходам, а не боротися з наслідками

У центрі європейського підходу знаходиться ієрархія управління відходами, яка має суворий пріоритет дій:

1. Запобігання утворенню відходів;
2. Підготовка до повторного використання;
3. Рециклінг (матеріальна переробка та компостування);
4. Інші операції з відновлення (зокрема виробництво енергії);
5. Видалення (захоронення на полігонах) — як останній і найменш бажаний крок.

Для громад це означає потребу в зміні підходів: акцент робиться не на тому, як ефективніше вивезти та закопати сміття, а на тому, як мінімізувати його утворення та перетворити залишки на ресурс. Наприклад, Європейський Союз ставить за мету досягти 60% рівень рециклінгу побутових відходів до 2030 року. Водночас сміттєспалювання чи захоронення розглядаються поза концепцією циркулярної економіки і не є тотожними переробці.

Без точних даних про склад сміття не побудувати ефективну систему

Для розробки дієвих Місцевих планів управління відходами (МПУВ) громадам необхідні точні вихідні дані. Середні загальнонаціональні показники не відображають реального стану справ у конкретному населеному пункті.

Досвід проведення морфологічних досліджень у Запорізькій та Широківській громадах, якими поділилася голова ГО «Запоріжжя без сміття» Ірина Щетиніна, довів, що склад відходів суттєво різниться залежно від типу забудови та сезону:

• У багатоквартирній забудові міст частка біовідходів та зелених відходів (опале листя, гілля) восени може сягати до 70%.
• У приватній забудові сільських громад частина харчових відходів обробляється в домогосподарствах, проте залишається потреба в системному компостуванні.
• Загалом понад 60-70% маси побутових відходів у громадах придатні до відновлення, повторного використання або компостування.

Польові дослідження та практичні заміри безпосередньо на місцях дають змогу оновлювати дані, заощаджувати бюджетні кошти та обирати саме ту інфраструктуру, яка потрібна громаді — від дробарок гілля та компостерів до пунктів збирання вторинної сировини.

Практичні моделі: робота з біовідходами та рециклінг

Біовідходи становлять значну частину побутового сміття, зокрема в приватному секторі, де утворюються харчові залишки, листя, трава та інші рослинні відходи. Потрапляючи на полігони, біовідходи розкладаються без належного контролю, спричиняючи утворення метану й фільтрату, а також підвищуючи ризик загорянь. Водночас значну частину таких відходів можна обробляти окремо, не витрачаючи ресурси на їхнє транспортування та захоронення.

Практичний приклад Дергачівської громади на Харківщині показує, що роботу з біовідходами доцільно починати з пілотного проєкту. Такий підхід дає змогу перевірити, як мешканці сортують відходи, чи зручно організовано збирання та які труднощі виникають під час реалізації ініціативи.

У Дергачівській громаді випробували дві моделі:

• Окреме збирання біовідходів в приватному секторі. Для пілотного проєкту мешканцям надали 55 контейнерів об’ємом 100 літрів. Комунальне підприємство узгоджувало графік вивезення через чат учасників, а під час збирання працівники перевіряли вміст контейнерів. За час пілотного проєкту вдалося зібрати приблизно 9 тонн біовідходів.
• Домашнє та громадське компостування. У приватних домогосподарствах біовідходи можна компостувати на присадибних ділянках. Для багатоквартирної забудови альтернативою можуть бути спільні компостери, зокрема в парках та інших громадських просторах. Це дає змогу обробляти частину відходів безпосередньо там, де вони утворюються.

Зібрані в межах пілотного проєкту біовідходи перевозили на майданчик комунального підприємства, де її компостували аеробним способом — за наявності кисню. Окремої сортувальної лінії для цього не використовували: за невеликих обсягів достатньо було візуально перевіряти компостну масу.

Що варто врахувати громадам перед запуском проєкту

Досвід Дергачівської громади дає кілька практичних орієнтирів для органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств:

• Починати з невеликої території. Для першого етапу можна обрати кілька вулиць або окрему групу домогосподарств. Це допоможе оцінити реальний обсяг біовідходів та перевірити, чи працює обрана модель.
• Визначити графік і відповідальних. Мешканці мають знати, коли виставляти контейнери, куди звертатися із запитаннями та які відходи можна складати всередину. У Дергачах для комунікації з учасниками використовували спільний чат.
• Контролювати якість сортування. Сторонні домішки ускладнюють подальше компостування. Тому перевірка вмісту контейнерів під час збирання допомагає вчасно виявляти помилки й пояснювати мешканцям правила.
• Продумати логістику. Окреме збирання потребує узгодженого маршруту, графіка вивезення та місця для подальшого оброблення біовідходів. Водночас домашнє або громадське компостування дає змогу зменшити потребу в транспортуванні.
• Оцінювати результати. Варто фіксувати кількість зібраних відходів, частоту забруднення сторонніми матеріалами, витрати на збирання та залученість мешканців. Такі дані допоможуть вирішити, чи доцільно масштабувати проєкт.

Окреме збирання біовідходів важливе не лише з екологічного погляду. Воно також впливає на витрати комунальних підприємств: що менше таких відходів потрапляє до загального потоку, то менше ресурсів потрібно витрачати на їх перевезення та захоронення.

Центри управління відходами: куди здати те, що не має потрапляти у звичайний контейнер

Ще один елемент системи — центри управління відходами. Такі об’єкти, зокрема, працюють у Хмельницькому, Вінниці, Луцьку та Рівному. Вони доповнюють звичайну систему збирання сміття та дають мешканцям можливість передавати на перероблення, безпечне поводження або повторне використання різні категорії відходів.

Залежно від правил конкретного центру, туди можуть приймати:

• папір, картон, скло, метали та окремі види пластику;
• небезпечні побутові відходи;
• великогабаритні речі, зокрема меблі;
• побутову техніку;
• одяг та інші придатні до використання речі.

У деяких центрах речі, які ще можуть комусь знадобитися, передають для повторного використання. Це допомагає продовжити строк їхньої служби й зменшити кількість відходів. Умови приймання, перелік категорій і вартість послуг варто уточнювати безпосередньо в конкретному центрі.

Чому роздільного збирання недостатньо

Як наголосила Світлана Карикатун, роздільне збирання не тотожне рециклінгу. Те, що відходи потрапили до окремого контейнера, ще не означає, що їх усі вдасться переробити. На результат впливають чистота сировини, наявність потужностей для її оброблення та налагоджені маршрути передавання переробникам.

Тому ефективна система управління відходами має поєднувати різні інструменти: запобігання утворенню відходів, повторне використання речей, домашнє та громадське компостування, роздільне збирання вторинної сировини й доступ до спеціалізованих пунктів приймання.

Головний висновок для громад: універсальної моделі немає. Перед вибором інфраструктури варто дослідити склад відходів, визначити найбільш поширені фракції та оцінити потреби мешканців. А починати впровадження рішень доцільно з пілотних проєктів, результати яких можна виміряти й використати для подальшого планування.

Сертифікація «Місто нуль відходів» як інструмент для розвитку

Для громад, які прагнуть системно впроваджувати європейські стандарти, діє міжнародна програма «Місто нуль відходів» (Zero Waste Cities). Вона передбачає менторський супровід, навчання та проходження незалежного аудиту.

В Україні до цієї сертифікаційної програми вже приєдналися три громади: Луцька, Хмельницька та Красносільська (Одеська область). Це дає їм змогу покроково адаптувати місцеву політику до вимог ЄС та ставати осередками сталих рішень.

Між відбудовою та стандартами ЄС

З одного боку, перед українськими громадами стоїть виклик подолання наслідків бойових дій та утворення величезних обсягів відходів руйнувань. З іншого — брак ресурсів, кадрового потенціалу та технічної спроможності, що ускладнюють швидке виконання всіх європейських директив.

Тому Україні доводиться не просто копіювати досвід країн ЄС, а шукати власну модель управління відходами. Вона має поєднувати вимоги європейського законодавства, особливості відновлення та специфіку української системи місцевого самоврядування, починаючи із простих, але системних кроків на рівні кожної окремої громади.