Більше, ніж пам’ятники: як меморіалізація стає інструментом відновлення справедливості

Дванадцять років країна протистоїть російській агресії, дванадцять років волонтери, осінтери, журналісти і громадянське суспільство документує її злочини. З початком повномасштабного вторгнення ця робота та збереження пам’яті про війну набули особливої ваги. Фіксувати наслідки і розповідати світові правду потрібно вже зараз, не чекаючи завершення бойових дій. Бо меморіалізація — це осмислення пережитого сьогодні суспільством та історія, яку ми передамо наступним поколінням завтра. Із цим активно працює програма Фонду «Права людини і правосуддя».

Що ми вкладаємо в поняття меморіалізації

По суті, йдеться про політику пам’яті, однак це явище значно ширше, ніж просто пам’ятники чи заходи зі вшанування загиблих захисників і захисниць.

Меморіалізація охоплює цілий комплекс процесів: створення архівів, музеїв, документування свідчень, вшанування жертв, публічну дискусію. Тобто це не лише про фізичні місця пам’яті, а й про те, як суспільство зберігає, осмислює та передає свій досвід наступним поколінням. 

Ми розглядаємо меморіалізацію як частину перехідного правосуддя. Це комплексний підхід, що допомагає подолати наслідки масових порушень прав людини, відновити справедливість, покарати винних і зробити так, щоб такі злочини більше ніколи не повторилися.

У цьому процесі документування та збір свідчень є ключовими, адже у міжнародній практиці право на правду вважається одним із фундаментальних прав постраждалих. Зібрані матеріали не просто зберігають історію, а й стають доказовою базою для майбутніх судів та виплати репарацій. Саме тому ми підтримуємо ініціативи із системного збирання й архівування матеріалів про війну, посилюючи спроможність як державних інституцій, так і громадянського суспільства у сферах документування та збереження справедливості.

Роль Фонду у збереженні пам’яті про російсько-українську війну

Підтримувати ініціативи, пов’язані з документуванням та осмисленням війни, Міжнародний фонд «Відродження» почав ще у 2014 році. Однак після початку повномасштабного вторгнення цей напрям став більш системним. Причина очевидна: виникла потреба не лише фіксувати воєнні злочини та порушення прав людини, а й забезпечувати їхнє довготривале збереження. 

Нині Фонд підтримує широкий спектр ініціатив та організацій, що працюють на перетині документування воєнних злочинів, захисту прав людини та збереження пам’яті про війну. Серед них — «Архів війни за Незалежність», «Truth Hounds», «Медійна ініціатива за права людини», «Альменда», «Регіональний центр прав людини» та інші організації, та інші,  які працюють над тим, щоб їхні напрацювання могли бути використані як для історичної пам’яті, відновлення справедливості так і для міжнародних судових процесів.

Наприкінці 2025 року Міжнародний фонд «Відродження» підтримав ініціативу Державної архівної служби України щодо створення Хабу «Архів війни за Незалежність». Це спільнота, що об’єднує громадські організації, навчальні заклади, державні органи, міжнародні та благодійні організації, які займаються документуванням воєнних злочинів, порушень прав людини та подій війни. 

Хаб  виник як відповідь на безпрецедентний масштаб документування російсько-української війни. Сьогодні свідчення збирають різні громадські організації, журналісти, дослідники та правозахисники. У результаті накопичується величезний масив цифрових даних, який без належної координації ризикує бути втраченим, або фрагментованим і, як наслідок, неправильно розтлумаченим. Тож ця ініціатива покликана об’єднати під «однією парасолькою» свідчення та документи, зібрані різними організаціями.

Архів має забезпечувати доступ до інформації та можливості її використання для різних груп користувачів. Насамперед для майбутніх поколінь, які матимуть доступ до першоджерел і зможуть глибше осмислити досвід війни. Водночас він є важливим ресурсом для дослідників, журналістів і науковців. І, звісно, не менш значущою є його роль для родин постраждалих. 

Ще однією важливою функцією архіву є правосуддя. Зібрані матеріали можуть стати важливим джерелом для міжнародних судових процесів, Міжнародного реєстру збитків для України. Він  є першим етапом міжнародного компенсаційного механізму та станом на 2026 рік уже приймає заяви за різними категоріями.

Ще один приклад — ГО «Альменда», яка з початком повномасштабної війни фіксує та документує дані про порушення, скоєні щодо дітей в умовах збройного конфлікту. Зокрема Центр громадянської просвіти аналізує політику, яку росія проводить щодо українських дітей на окупованих територіях. Йдеться про примусову зміну освітнього середовища, нав’язування російської ідентичності, мілітаризацію дітей та інші практики, які є складником ширшої політики держави-агресорки. Дослідження «Альменди» допомагають краще зрозуміти не лише наслідки війни для дітей, а й механізми, за допомогою яких окупаційна влада намагається впливати на майбутнє цілих поколінь українців.

Попри різні формати роботи, більшість підтриманих Фондом ініціатив об’єднує спільний принцип — людиноцентричний підхід. Хоч аналітика тут і важлива, у центрі їхньої уваги не цифри й відсотки, а людські історії та свідчення.

Наприклад, Лабораторія журналістики суспільного інтересу створює документальні проєкти, які розповідають про війну через досвід людей. Один із таких фільмів, «На звук сирен», присвячений працівникам ДСНС, які щодня першими прибувають на місця російських атак.

Подібний підхід використовує і платформа пам’яті «Меморіал», яка прагне зберегти історії людей, що загинули через російську агресію. Її мета полягає в тому, щоб люди побачили за цифрами втрат конкретні життя, долі та родини.

Саме в цьому полягає одна з ключових цілей меморіалізації: зберегти не лише факти про війну, а й людський вимір цих подій.

Памʼятати = діяти 

Оцінювати результати цих проєктів можна вже зараз, хоча варто розуміти: відновлення справедливості після таких масштабних злочинів — це тривалий процес.

Частина справ, пов’язаних із російською агресією проти України, вже перебуває на розгляді міжнародних судових інституцій. Функціонують механізми документування злочинів, збору доказів та фіксації завданих збитків. 

Водночас питання правосуддя не обмежується судовими рішеннями. Воно охоплює також репарації, визнання заподіяної шкоди та відновлення справедливості для постраждалих. Такі процеси зазвичай тривають роками, а інколи й десятиліттями, тому значна частина рішень і механізмів, необхідних для забезпечення справедливості, потребуватиме часу. 

І хоча російсько-українська війна сьогодні є найбільш задокументованою війною в сучасному світі, зроблено все ще недостатньо. Ми маємо продовжувати фіксувати свідчення, досліджувати події, архівувати матеріали, вшановувати загиблих, говорити і осмислювати  пережите та свідчити про злочини, адже пам’ятати — означає діяти.

Авторка матеріалу: стажерка відділу комунікацій Дарʼя Бикова