Маленька перемога: як діти з Херсона та Авіньйона створили спільну книгу
«Кабиця у Херсонському дворі» – таку назву має двомовна книга, яка є результатом творчої співпраці поміж двома колективами дітей з українського Херсону та французького Авіньйона.
Ідея видання належить бібліотекарці Херсонської централізованої бібліотечної системи Тетяні Сушковій. Більшість діток, які відвідують бібліотеку, не покидали Херсон під час окупації. Кожен з них має власні, часом дуже непрості спогади про пережите, і ці спогади, заслуговують на те, щоб стати частиною спільної історичної пам’яті про той період.
«Своєю ідеєю написати книгу не лише з херсонськими дітками, а й долучити до цього проєкту їх однолітків з Франції я поділилася з нашою доброю подругою, літературознавицею Тетяною Огарковою, яка перебуваючи у Франції з робочими візитами, постійно передавала звіти і теплі слова підтримки на адресу наших читачів», – розповіла вона на презентації книги в Українському кризовому медіа-центрі.
Юні херсонці мали написати історію, спираючись на свій власний досвід життя в окупації, а їх французькі однолітки написати продовження і завершення до цієї історії. Такий формат став прикладом справжньої співтворчості, у якій поєдналися особисті спогади українських дітей з неймовірною емпатією, небайдужістю і творчим баченням дітей з Франції.
Важливу роль в літературному опрацюванні тексту відіграв дитячий письменник Іван Андрусяк. Щотижня у форматі відеозв’язку він підключався до зустрічей, аналізував написані дітьми уривки, допомагав їм знаходити творчі підходи, вибудовувати художні образи.
Робота над книгою почалась влітку 2025 року. В ній взяли участь близько 15 юних читачів бібліотеки діток у віці від 7 до 17 років.
«Діти розповідали свої щемкі історії і ділилися спогадами про повсякденний побут в окупації. Мене вразило те, що кожен з них згадував про ту неймовірну взаємопідтримку між мешканцями міста. Що попри все знаходились сусіди, які допомагали стареньким бабусям зробити запас води, придбати десь ліки. Це спонукало мене запропонувати їм не показувати трагізм окупації, а показати дійсно, що Херсон – це місто сильних, нескорених людей», – поділилась спогадами Тетяна Сушкова.
Навесні 2026 року до Херсону у складі ПЕН-клубу приїздила літературна консультантка Анн Уді. Побачивши місто, його реалії, мешканців, поспілкувавшись з юними авторами, вона зізналась, що її життя відтепер поділене на «до» та «після».
Повернувшись до Авіньйону, вона розповіла дітям, що саме відбувається в Херсоні, показала відео, фото, і тоді вже дуже швидко французька творча група завершила роботу над своєю частиною.
«Спочатку ми не знали, як почати цю історію. Проблема була знайти вхідні двері в цю книгу. Це була справжня проблема, як увійти в цю книжку. Я дуже багато гуляла по тому кварталу, де живуть персонажі, розмовляла з дітьми, спостерігала за тим, як поводиться, наприклад, кіт. У нас теж є коти, але наші коти домашні, вони не бродячі, вони по-іншому, вони мають своїх господарів. Але там я побачила багато бродячих тварин. Так, історія тварин цих теж знаходить своє місце в нашій книзі», – відмітила Анн Уді.
Для цієї книжки потрібно було два перекладача. Ту частину, яку писали українські діти, треба було перекласти французькою. Цю роботу виконав Алексі Одоне.
«Я розчулився, коли я почув дітей з Херсону і також дітей з Авіньйону. Мати сьогодні такий цінний проєкт, такий зв’язок між дітьми, які, я впевнений, дружили б в реальному житті, для мене дуже важливо», – сказав він.
Ірина Славінська навпаки перекладала французьку частину книги. Як людині, яка в найскладніші часи залишалася у Києві, досвід дітей з Херсону був їй особливо близький.
«Манера сприймати цю історію, яка передається через дитячі розповіді, через дитячу історію, для мене це щось дуже жахливе. Тому що ваш голос, який спочатку вагається, потім який висловлюється, який стверджується, для мене це було ключем до розуміння сенсу цієї книги», – зізналась вона, звертаючись до юних авторів.
Над текстом книги також працювали письменники Анна та Лорен Шам-Массар.
«Оця суміш дітей у дитячому оповіданні, розповідь дітей, які розповідають, наприклад, про побудову якоїсь хатинки у дворі, як будують діти, але це відбувається під час війни з метою виживання, і мене це дуже схвилювало. І те, як діти спрацювали, як вони в поетичний спосіб це зробили, передали почуття, бажання, я б хотів, я б хотів, ми бачимо рефреном, ми сподіваємося, це те, що додатково дає набагато інформації про те, що відбувається. Ми були там з Анн на місці, а потім допомогли описати ті деталі, які, можливо, не були зрозумілі з самого початку. Наприклад, двухсоті, трьохсоті – що це означає? Або якщо когось забрали «на підвал». Французам не зрозуміло, про що йдеться, що людину можуть піддати тортурам. І це не те, що можна анотаціями пояснити. Потрібно було прояснити ці речі в недидактичний спосіб і провести паралелі між цими двома світами», – згадала Анна Шам-Массар.
На завершення презентації модераторка заходу Тетяна Огаркова назвала книгу «Кабиця у Херсонському дворі» маленькою перемогою всіх, хто працював над нею.
«Вона є нашою перемогою над тим страхом, над невпевненістю від відсутності майбутнього, і доказом того, що ми є один в одного, що можемо разом працювати, можемо разом щось класне робити. Кожен малюнок в цій книжці, кожна правка, все, що ми робили для цієї книжки – це перемога кожного з нас над обставинами, над цією ситуацією, в якій ми опинилися», – наголосила Тетяна Огаркова.
Книжку створено за підтримки Українського кризового медіацентру, Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу (PEN Ukraine) та Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: УКМЦ
