Стійкість починається з відповідальності: основні меседжі промови Володимира Єрмоленка на Конференції Стійкості 2026
Як українському суспільству зберігати стійкість під час війни, чому відповідальність не варто перекладати виключно на державу та як не перетворити силу українців на вразливість — цими думками ділився Володимир Єрмоленко, член правління Міжнародного фонду «Відродження» філософ, письменник, президент PEN Ukraine під час Конференції Стійкості 2026.
«Я хотів би вам сказати про три речі», — так Володимир Єрмоленко розпочав свою розмову про українське громадянське суспільство, його сильні та слабкі сторони, взаємодію з державою і відповідальність кожного й кожної за те, що відбувається навколо.
Суспільство має формувати державу
На думку Володимира Єрмоленка, одна з основних відмінностей української політичної культури від російської полягає саме у взаємодії суспільства і держави.
«В Україні і в Європі села і міста створюють державу. В Росії — держава створює міста. Відповідно, у них це все згори вниз відбувається. Тому у них все залежить від царя, від імператора. У нас це все відбувається знизу вгору».
Володимир вважає, що саме українське громадянське суспільство значною мірою створює державу. Він наводить приклад, що цю взаємодію можна побачити, зокрема, на місцевому рівні, чререз розвиток громад, культурних просторів, бібліотек, книжкових фестивалів тощо. Такі процеси свідчить про попит на культуру, освіту та самоорганізацію, який виникає саме знизу.
«В нашій культурі, я постійно повторюю, читайте українську класику, бо дуже багато там не відповідей на питання, а правильних питань поставлено. Я нагадаю вам два твори, які ви прекрасно знаєте. «Чорна Рада» Пантелеймона Куліша, який показує нам оцей елемент такого анархізму українського, який може довести нас до проблем. Друге — це «Кайдашева сім’я», де фактично це дуже політичний твір. Це твір, який можна було б локалізувати при дворі якогось короля, і там були б ті самі проблеми. Але він локалізований в сільській родині.
Насправді сільські стосунки не змінюються від того, де вони локалізовані. І от нездатність працювати зі своїми конфліктами, залагоджувати їх, а бажання йти постійно до максимуму і ці конфлікти ввести до вибуху, мені здається, оці діагнози нам наші класики дають. Тому ми маємо розуміти, де також наші слабкі місця, їх уникати.
І про що я хотів сказати ще, і на цьому я буду завершувати, це те, що, повертаючись до того, як же нам все-таки зберігати оцю стійкість. Мені здається, що стійкість, даруйте за банальність, вона напряму пов’язана з відповідальністю».
Водночас, на думку Володимира Єрмоленка, Україна досі змушена долати вплив пострадянської політичної культури, у якій держава сприймається як сила, що багато вирішує, а суспільство значно слабший учасник політичного процесу.
«А тепер про ризики»
«А тепер про ризики. Ризики полягають в тому, що множинна демократія, вона не є відповіддю на всі питання. Вона, як це часто буває в житті — те, що є твоєю силою, може перетворитися на твою слабкість. І навпаки», — продовжує Володимир.
«От в Україні слабкість перетворюється на силу. Наша недовіра до державних інституцій породжує оцю гіпервідповідальність суспільства. І це наша сила. Але воно може стати слабкістю. І слабкістю воно стає тоді, коли ми починаємо фрагментуватися. Ми починаємо вести якусь війну внутрішню. Ми починаємо звинувачувати того, хто працює на нашому полі. Не критикувати, а саме звинувачувати, ворогувати і так далі. І, на жаль, цих тенденцій я бачу дуже багато. І в культурному секторі, і, можливо, це і в бізнесовому секторі і так далі, і мені здається, ми цього маємо уникати».
Володимир Єрмоленко вважає, що важливо не лише усвідомлювати силу громадянського суспільства, а й бачити його слабкі місця та вчитися працювати з конфліктами і не дозволяти внутрішній розрізненості руйнувати спільну спроможність.
Стійкість — це відповідальність
Ще одна важлива теза промови стосувалася стійкості.
Єрмоленко каже: «Мені здається, що стійкість, даруйте за банальність, вона напряму пов’язана з відповідальністю. Всі говорять про відповідальність в нашій країні. Мало хто її демонструє.
Мені здається, не те щоб мало, неправильно я сформулював. Навпаки, є дуже багато людей, які демонструють цю відповідальність і у війську, і у волонтерському русі. Є дуже багато людей, які віддають більше, ніж вони беруть. І ми маємо теж це усвідомлювати.
Але є також багато людей, які все-таки уникаються відповідальності. Проблема в тому, що ми не можемо осмислити відповідальність в термінах.
Ось моїх 6 гектарів землі — я за них відповідальний. Ми маємо мислити в термінах експансивної відповідальності. Бо якщо ми беремо відповідальність за свій маленький шматок, то цього недостатньо. Нас занадто мало зараз.
І кожен із нас має трішечки замислюватися над тим, хоча це дуже складно в наші часи, де так багато ризиків, стресу, небезпек і так далі, як можливо хоча б на міліметр розширювати зону своєї відповідальності. Наскільки ми здатні на це, як суспільство, як кожен громадянин, як кожна конкретна громада, Від цього залежить дуже багато».
Володимир Єрмоленко пропонує поняття «каскадна суб’єктність», «каскадна відповідальність» та закликає усвідомлювати, що дуже багато рішень нашого життя залежить від самих нас і від того, які рішення ми приймаємо тут і тепер на своєму рівні.
Він каже: «Мені здається, цей синдром перекладання відповідальності на когось іншого чи на центральну владу, на зовнішню чи на ворога і так далі. Він є такою психологічною пасткою, яка заводить нас в дискурс, хто винен».
Наповнювати свою чашу
Завершуючи розмову, Володимир Єрмоленко звертається до філософії Григорія Сковороди та його образу фонтану. Також він вваажає, що українцям потрібен дискурс про те, що можна змінити у нинішніх умовах. Як покращити свій стан, а ткож близьких людей і громади.
«І тут я повертаюсь до нашого класика, Сковороди, тому що давайте замислимося над його ключовою думкою, оцей образ фонтану найвідоміший, який є у нас на грошах, «нерівна всім рівність», що він означає? Він означає, що не питання в тому, як ти порівнюєш себе з іншим. І не варто порівнювати постійно себе з іншими. Варто відчувати, що ти можеш зробити і наповну це реалізовувати.
Головний образ цього фонтану — це наскільки повним ти є, наскільки наповнена твоя чаша. В тебе може бути мала чаша, тобто мала громада, але ти її наповниш. В тебе може бути велика чаша, і ти її наповниш не повністю. В тебе може бути води більше, ніж в тій маленькій чаші, але ти просто не зробив все, що ти міг, щоб її наповнити.
І тоді кількісно, можливо, в тебе буде більше ресурсів, ще чого, ніж у когось меншого. Але свій потенціал, своє призначення ти реалізуєш менше, ніж той, у кого менша чаша, але у кого більша наповненість.
Мені здається, це дуже важливо. Стійкість залежить від усвідомлення, що ми не конкуренти з іншими. Звичайно, ми можемо бути інколи і конкурентами, а від того, наскільки ми своїй відведеній Богом історію, культуру, утопості можемо наповнити її так, щоб аж трішки переливалося через край».
