empty empty
empty
logo
Діючих конкурсів: 2
Надано грантів в 2013 р. : 422

Річні звіти МФВ

  • IRF Reports
  • IRF Reports
  • IRF Reports

Календар анонсів

Квітень 2014
П В С Ч П С Н
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30        

Новини МФВ

Новини  МФВ
Політична відповідальність: що це таке і "з чим її їдять"?
Розмір шрифта:  Зменшити шрифт Шрифт по замовчанню Збільшити шрифт

Останніми тижнями у зв'язку із резонансними подіями в парламенті, як і під час виборів, у вуха виборців то й діло влітають гучні, але не всім зрозумілі фрази про політичну відповідальність. Хтось її, "відповідальність", постійно або намагається взяти на себе, або покладає на інших. От і учасники останньої, антикризової, коаліції вже зафіксували в письмовій угоді про її створення, що вони "поділяють спільну відповідальність за реалізацію надій і прагнень усіх громадян". Можливо, це поняття від постійного і часто-густо необміркованого використання політиками багатьом з нас здається порожнім, таким, що не містить більш- менш серйозного сенсу. Але все ж таки, що ж воно взагалі таке — "політична відповідальність"? Чи може вона наступити в українських умовах? А якщо так, то яку форму матиме? Ось що говорять з цього приводу незалежні експерти.

Роман КОБЕЦЬ, директор програми розвитку громадянського суспільства Міжнародного фонду "Відродження" (МФВ):

- Інститут політичної відповідальності я схильний розглядати як неформалізовану форму суспільної відповідальності. Це поняття застосовується, передусім, до діяльності політиків та посадових осіб, які були обрані. Ми знаємо різні форми відповідальності за різні форми вчинення рішень, дій, які не вітаються суспільством. Це є чітко визначені форми кримінальної або адміністративної відповідальності, коли порушуються норми, знов таки чітко визначені відповідними кодексами. А от політична відповідальність не носить формально-юридичного характеру. Але коли мова йде про неї, то мається на увазі, що подальша доля політика або посадовця залежить від того, як оцінюють його діяльність громадяни. Якщо вона не влаштовує людей, вважається законною, але неприйнятною або небажаною для суспільства, тоді такому політику або політичній силі відмовляють в довірі представляти інтереси виборців на наступний період часу. І саме в такому сенсі варто розглядати політичну відповідальність. Вона наступає тоді, коли є чітке розуміння того, що політик робив в минулому. Ця парадигма передбачає дуже уважне ставлення до попередньої діяльності політика. Треба чітко розуміти, що було в його можливостях, повноваженнях, компетенції, як він реалізовував свої обіцянки, які компроміси, на котрі він вимушений був іти під час публічної діяльності, були припустимими з точки зору виборців. В Україні існує саме ця, начебто, проста потреба: щоби громадяни прискіпливо аналізували минуле і обіцянки тих осіб, які намагаються обійняти представницькі посади. Треба започаткувати і укорінити таку традицію. До речі, саме на це був спрямований минулої виборчої кампанії проект "Усвідомлений вибір — 2006", підтриманий МФВ. Допомогти виборцю оцінити того чи іншого політика, політичну силу можуть три інституції. Перша — опозиція, політичні конкуренти. На жаль, в нас часто використовується чорний піар, копання в брудній білизні, і майже не робиться аналіз публічної діяльності опонента. Друга важлива інституція — експертні організації і окремі фахівці, які досконало знають певні галузі (економіку, системи охорону здоров'я, освіти тощо) і можуть дати тверезу оцінку діяльності політиків стосовно цих галузей. І третє джерело політичної відповідальності, без якої не можуть обійтися два перших, — засоби масової інформації. На мій погляд, саме в ЗМІ потреба в аналізі попередньої публічної діяльності політиків і політичних сил останнім часом формується найбільш активно.

Юрій ЯКИМЕНКО, директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова:

- В теорії політична відповідальність передбачає, що та політична сила, що бере її на себе, ризикує своїм політичним майбутнім. Вона ставить на карту довіру виборців. Єдиним інститутом політичної відповідальності, звичайно ж, є вибори. Люди, які проголосували за силу, яка не виконала взятих на себе зобов'язань, на наступних виборах просто за неї не голосують. Це якраз і є моментом відповідальності. До недавніх пір в Україні вважалося, що діюча політична система не передбачає політичної відповідальності. Тому що партії і блоки, які приходили в парламент, не мали прямого впливу на формування уряду. Але коли система змінилася, сили мають формувати коаліцію і уряд, то вони мають і нести відповідальність за діяльність цих утворень. Якщо дії неефективні, погіршується соціально-економічна ситуація, повинна наступати відповідальність у вигляді відставки уряду, а також низької оцінки виборцями на наступних виборах. Інших форм відповідальності, наприклад, відкликання народного депутата, розпуску Верховної Ради за ініціативою виборців, немає. Існує очевидна різниця між інститутом політичної відповідальності в державах з розвиненою демократією і в Україні. Там достатньо помітного кроку політичної сили, який не співпадає з передвиборчими обіцянками, щоби на наступних виборах не потрапити до парламенту або набрати набагато менше голосів. У нас поки така практика не склалася. В Україні чомусь можна на виборах обіцяти одне, потім робити інше і на наступних виборах знов набирати голоси (на жаль, виборці до цього звикли). А трапляється це тому, що в України ще не склався усталений зв'язок між вподобаннями виборців і політичними силами саме за результатами конкретної діяльності останніх. В нас багато уваги людей віддається персонам політиків, і набагато менше — аналізу дій політичних сил, які вони представляють.

Іван ПРЕСНЯКОВ, політичний аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень:

- Відповідальність, яку ми роздивляємось, тому і є політичною, що не тягне за собою якихось юридичних наслідків. Перша складова частина такої відповідальності — це те, що певна політична сила чітко заявляє, що вона щось робить або не робить, тобто бере на себе зобов'язання. Через деякий час населення дивиться, що ж зроблено, якщо йдеться про реалізацію якоїсь політики — принесла вона корисні плоди чи ні. Тобто виборці на наступних виборах роблять висновок, виправдалися їхні очікування чи ні, надавати знов мандат довіри політичній силі чи забрати. І це є другою складовою політичної відповідальності. Важливий і обов'язковий момент цієї складової — щоби вибори були чесними. Інакше з'являються небезпечні ризики. Сила, яка задекларувала свою відповідальність за ті чи інші процеси у суспільстві, сформувала уряд, але не виконала обіцянок, наприклад, успішно для себе задіє на виборах адміністративний ресурс. Тим самим вона не дасть змоги реалізувати виборцями свою недовіру і уникне відповідальності за невиконані зобов'язання. А в більшому розумінні чесні вибори потрібні для того, щоби партії та блоки змагалися своїми платформами, а не персональними якостями або недоліками політиків, відволікаючи увагу виборців від того, як вони себе показали, скажімо, в складі уряду в недалекому минулому.

Ігор КОГУТ, голова ради ГО "Лабораторія законодавчих ініціатив":

- Західна теорія бачить зміст цього явища як відповідальність певної політичної сили чи особи за виконання нею політичних обіцянок (в першу чергу — передвиборчих). Тобто мова йде про оцінку громадянами політиків з огляду на виконання або невиконання публічних обіцянок, оцінку під час чергового голосування. Також ті сили, що не виконали без поважних не те причин своїх обіцянок, справедливо повинні очікувати на критику з боку експертів громадянського суспільства та ЗМІ. Передвиборчі програми — це не гасла, а набір індикаторів, показників, до яких кандидат хоче довести суспільство. Якщо заявлених показників не вдалося досягнути, це впливає на оцінку виборців. Але в українській політиці є дуже потужний чинник — харизма політика. І зміщення уваги виборців на персону заважає робити об'єктивну оцінку її діяльності. Окрім того, українською реалією залишається так звана "коротка пам'ять виборця": і досі багато українців дуже швидко забувають дії політиків, котрі ще недавно були їм дуже не до вподоби. Політична відповідальність як інститут може бути реалізована тоді, коли є відповідальні політичні сили, які в своїй діяльності керуються своїми програмами. А також тоді, коли є незалежні і професійні ЗМІ і експертно-аналітичні центри. До речі, без двох останніх інституцій проблему "короткої пам'яті виборця" подолати неможливо.

"Погляд" 2006.07.18

http://www.poglyad.org.ua/view/35939.html

 

 
 
empty
empty empty
empty