укр eng

Довіра до громадських організацій зростає, але суспільство стає більш радикальним, - результати дослідження

02 серпня 2018

1 серпня 2018 року, під час круглого столу «Громадянське суспільство в Україні: нові виклики, нові завдання», Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва представив результати дослідження, яке було проведено з 19 по 25 травня 2018 року, спільно з  соціологічною службою Центру Разумкова. Фінансування опитування здійснене в рамках проекту  «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Дослідження проведено в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2019 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Дослідження показало: більшість громадян (60%) вважає, що громадські організації потрібні в їхніх містах чи селах (18%  – не потрібні), причому це переконання в необхідності громадських організацій доволі стабільне (у 2013 році 58% опитаних вважали,  що громадські організації потрібні, 18% – що ні).

Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва зазначає: «Ми бачимо, що рівень довіри до громадських організацій в Україні зростає. І варто зазначити, що водночас, рівень довіри до державних інституцій катастрофічно падає. З цього випливає, що державним інституціям варто було би, за цих умов, значно тісніше співпрацювати з організаціями громадянського суспільства».

Водночас, дослідження показало, що переважна більшість населення не входить до жодного з громадських організацій, об'єднань і партій через відсутність часу на безоплатну роботу, незацікавленість подібною діяльністю, а також через невіру у результативність своєї участі. Так, 86,6% опитаних не є членами жодного з громадських об'єднань, 5,2% - є членами ГО, 3,6 - профспілок, 2,8% - релігійного об'єднання чи общини. Окрім того, лише 35,5% громадян знають про громадські організації, які діють у їхніх містах чи селах, 65,5% – не знають. Порівняно з 2013 роком інформованість про місцеві організації дещо зросла, але лише на 4%. Ірина Бекешкіна пояснює такі результати формуванням нового виду патерналізму у суспільстві, щодо громадських організацій: «Мовляв, владі ми не довіряємо, а вам довіряємо, тож беріть і робіть свою справу».   

В той же час значна частина  громадян (42%) висловили бажання спрямувати частину своїх податків на підтримку громадських організацій, із них 11% – на підтримку громадського сектору загалом, а 31% – певній громадській організації. Третина населення (31%) на це не згодні, вважаючи за краще, щоб  ці кошти йшли до бюджету.

Основними видами діяльності, якими в першу чергу повинні займатися громадські організації, населення вважає захист соціально вразливих соціальних груп (людей з інвалідністю, багатодiтних сiмей тощо) – так вважає 57% населення. Далі за мірою важливості для населення йдуть контроль за діяльністю влади (55%, причому порівняно з 2013 роком значимість зросла на 10%), надання  людям юридичної та іншої допомоги в обстоюванні своїх прав (45%), об’єднання людей із спільними інтересами (34%),   допомога   військовим та волонтерам  у збройному конфлікті на Донбасі (31%). 

Євген Бистрицький, завідувач відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії НАН України ім. Г. Сковороди, зауважує: «Результати цього дослідження показують, що діалог влади і громадянського суспільства буде вирішальним у наступні роки. Наразі можна констатувати, що вже є сфери реформ, де цей діалог ведеться, зокрема: адміністративна реформа, децентралізація, освіта, а також охорона здоров’я. Водночас слід констатувати, що у деяких сферах ми бачимо відсутність розуміння важливості публічної комунікації як невід’ємної частини публічної політики. Більше того, нинішня влада не зробила достатньо кроків для того, аби був ефективний діалог з громадянським суспільством. І це велика помилка насамперед влади».   

Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» підсумовує: «Громадянське суспільство в Україні переживає процеси зростання, що супроводжується розшаруванням, наростанням неоднорідності. У багатьох питаннях вже немає єдиного голосу громадянського суспільства, тож бракує більш-менш консолідованої програми позитивних дій. На тлі травм, спричинених війною, посилюється радикалізація суспільства, коли дистанція між емоцією і радикальною дією істотно скорочується. І це створює ризик на перспективу, адже на виборах 2019 року політики гратимуть з перегрітими емоціями суспільства».     

comments powered by Disqus