укр eng

Чому важливо боротися з адмінресурсом? Яка мета проекту Democracy.watch

30 травня 2019

Боротьба проти зловживання адмінресурсом — це три в одному: захищати права людини, боротися з бюрократією та долати політичну корупцію.

Права людини

Частіше за все, працівники бюджетних установ стають жертвами зловживання адмінресурсом.

Депутат, політик, представник кандидата приходить агітувати у лікарню чи інший бюджетний заклад у робочий час. Замість того, щоб виконувати свої професійні обов’язки, працівники витрачають годину робочого часу на зустріч з політиком. Робочий день триває 8 годин, плюс — година на обідню перерву. Висновок: або ж люди втратять 60 хвилин робочого часу і неякісно виконають свої повсякденні професійні обов’язки, або ж витратять годину власного вільного часу на зустріч з кандидатом.

Якщо політик навідується до бюджетної установи в неробочий час, то це теж порушує права його працівників. Бо працівники мають право самі розпоряджатися вільним часом.

Після робочого дня лікар, медсестра, санітар хочуть відпочити, побути з друзями чи рідними. А натомість — змушені йти на агітаційну зустріч з політиком.

Звісно, вони можуть відмовитися і не піти, але де гарантія, що керівник медичної установи, який має неофіційний наказ зібрати персонал на зустріч, не застосує проти працівника санкції: догана або ж навіть — звільнення.

Тож, коли політик зловживає адмінресурсом — це порушення прав людини. Питання набагато глибше і складніше, ніж боротьба з корупцією чи подолання радянського спадку.

Як боротися зі зловживанням адмінресурсом?

Повідомляти про ці факти на портал Democracy.watch. Боїтеся, що керівник бюджетної установи дізнається, що повідомлення зробили саме ви? Не бійтеся, на нашому сайті є функція анонімного повідомлення куди можна написати текст і додати фото чи відео — матеріали, які підтверджують факт зустрічі з кандидатом чи політичної агітації в лікарні, університеті та іншій бюджетній установі.

Ми перевіримо цей факт, напишемо про це та в разі підтвердження наші юристи передадуть матеріали до поліції.

Мета Democracy.watch — досягти прийняття закону, який би забороняв зловживання адмінресурсом і карав чиновників та політиків, які це роблять.

Командно-адміністративна система

Вперше слово “адмінресурс” використав Дмітрій Ольшанскій — російський політтехнолог. 1995 року він хотів показати, як чиновники впливають на результати виборів до Державної думи — парламенту РФ.

Фахівець описував, як різні посадовці підтримують партії, публічно говорять про симпатії до них. Кажуть, що ось ця конкретна політична сила добилася аби на будівництво дороги чи ремонт школи дали гроші з бюджету. Далі вони закликають працівників лікарень, шкіл, університетів голосувати за певного кандидата.

Всі ці дії політтехнолог описав словом адмінресурс.

Це слово дуже точно показувало розвиток і роботу державних, обласних, районних та міських установ. Тих установ, які дісталися Російській Федерації у спадок від СРСР.

Радянський Союз — це тотальний адмінресурс. Там була верхівка більшовицької партії, яка вирішувала: за 5 років потрібно побудувати, приміром, 700 заводів, видобути 3 мільйони тонн вугілля та зібрати енну кількість зерна.

Ці рішення оформлювалися у “п’ятирічний план”.

Колаж: Громадське Телебачення

Цей план надсилався у регіон, комісаріат чи міністерство. А там партійні чиновники нижчого рангу роздавали накази обласним, міським чи районним керівникам. Ті, у свою чергу, давали директиви начальникам заводів, ферм, шахт робити свою роботу — виробляти, добувати, збирати.

І ніхто не ставив під сумнів наказ верхівки, що можливо, 700 заводів — це багато. Що ефективніше — відкрити 500 заводів, а решту ресурсів витратити на розвиток санаторіїв, будівництво нових доріг.

Ця звичка не ставити під сумнів директиви вищого керівництва проклала прямий шлях до зловживання адмінресурсом. І не тільки у РФ, а й в Україні.

А ще У СРСР масово зганяли людей на державні свята — перше травня, день перемоги Великої жовтневої революції, тощо. Зганяли працівників державних бюджетних установ. Бо всі установи та підприємства у СРСР були державними та бюджетними.

Комуністична влада таким чином здобувала собі тотальні політичні дивіденди: підкреслювала свою значущість, всюдисущість та забезпечувала можливість бути біля керма держави впродовж 80 років.

Все це було можливим за наявності розгалудженого бюрократичного апарату. Сам апарат - це сотні чиновників, партійних функціонерів.

Російський історик та соціолог Михайло Восленський у книзі “Номенклатура. Правлячий клас Радянського Союзу” подає такі цифри кількості держслужбовців та членів їх сімей:

  1. 1920 роки —  300 тисяч радянських держслужбовців;
  2. 1930 - 1950 роки —  1, 837 мільйонів;
  3. 1959 - 1980 роки  — 3 мільйони держслужбовців та членів їх сімей;

Тож динаміка зростання числа радянських службовців за неповних 80 років існування СРСР вражає: із 300 тисяч кількість чиновників збільшилася до 3 мільйонів.

Аби краще розуміти, що означають такі цифри, потрібно взяти кількість населення та поділити їх на кількість чиновників.

Згідно з переписом, чисельність наявного населення на 12 січня 1989 року становила 286,7 млн осіб. Виходить, що на 1 тисячу людей припадало приблизно 95 чиновників.

Або так:  на 1 чиновника припадає приблизно 10 людей.

Порівняймо із сучасною Україною.

Кількість державних службовців в Україні, у порівнянні з іншими країнами світу, більш-менш оптимальна: на одного чиновника припадає 170 громадян.

Про це в інтерв'ю Укрінформу повідомила доктор наук державного управління, професор, завідувач кафедри державного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України Світлана Хаджирадєва.

Професор навела дані по деяких країнах. Наприклад, у Білорусі, де кількість населення становить 9,503 млн, —  на 1 чиновника припадає 176 громадян (загальна кількість чиновників 53703); Естонія (кількість населення 1,3 млн) - на 1 чиновника припадає 50 громадян (загальна кількість чиновників 26000); Китай (кількість населення 1340 млн)  — на 1 чиновника припадає 19 громадян (загальна кількість чиновників 70 млн); США (кількість населення 309 млн) - на 1 чиновника припадає 147 громадян (загальна кількість чиновників 2101200); Україна (кількість населення 46 млн) - на 1 чиновника припадає 170 громадян (загальна кількість чиновників 283400); Франція (кількість населення 61 млн) — на 1 чиновника припадає 190 громадян (загальна кількість чиновників 320000).

Тож порівняймо: сучасна Україна — це 1 чиновник на 170 людей. СРСР — це 1 чиновник на 10 людей.

Політична корупція

Зловживання адмінресурсом — це коли політики, які при владі, використовують робочі повноваження аби здобути для своєї політичної партії чи для себе особисто переваги на наступних виборах, під час передвиборчої кампанії.

І хоч Україні традиція використання адмінресурсу на всіх політичних рівнях дісталася у спадок від СРСР, це не означає, що у країнах, де не було комунізму, не переймаються питаннями адміністративного ресурсу.

Тому в «Конвенції ООН проти корупції» у статті 19 сказано:

«Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи».

Крім того, відомий «Копенгагенський документ» Наради безпеки та співробітництва Європи 1990 року говорить, що від краї-учасниць важливо дотримуватися «чіткого розмежування між державою та політичними партіями, зокрема, що політичні партії не будуть зливатися з державою».

Тому адмінресурс — це політична корупція. Завдяки цій політичній корупції президенти, політичні партії чи окремі народні депутати отримували голоси під час виборів, ставали лідерами держави, мерами міст, переобиралися до Верховної Ради.

На черзі нові вибори до українського парламенту. Ризик використання адмінресурсу для отримання голосів — знову є. І хоч цей ризик регулюється законом «Про вибори народних депутатів України» (ст. 68 і 74), говорити, що кандидати у депутати чи політичні партії не будуть вдаватися до зловживання адміністративним ресурсом — було б необачно.

Бо це й же закон дозволяє політикам агітувати у неробочий час, тобто після 17:15 за київським часом. Або до 8:00.

Під час президентської кампанії журналісти проекту “Democracy.watch” зафіксували 17 випадків, коли представники кандидатів чи самі ж кандидати приходили у бюджетні заклади, переважно у лікарні та медичні установи й проводили там свою політичну агітацію.

Команда проекту знайшла 12 фактів використання бюджетних коштів для проведення агітаційної кампанії.

Великий ризик до політичної корупції має Президент України. Бо на сьогодні він володіє квотою — призначати голів обласних державних адміністрацій (ОДА). Губернатори володіють своїми повноваженнями — затверджувати керівників департаментів — охорони здоров’я, освіти, економіки, молоді та спорту.

І ось голова ОДА призначає начальника департаменту охорони здоров’я. Через кілька років починаються вибори до парламенту. Президент хоче аби у Верховній Раді найбільше мандатів мала його політична сила. Для цього треба провести потужну агітаційну кампанію, щоби у кожному місті, селі, у кожній лікарні, школі, медики та вчителі знали про президентську партію і що вона за словами гаранта — найкраща.

Президент дає доручення губернатору агітувати у лікарнях, а той — керівнику департаменту охорони здоров’я, щоби він розпорядився поширити агітацію у медичних установах. Пізніше представники політичної партії президента йдуть у лікарні, проводять там зустрічі з медиками. Їм розповідають, що ця партія найкраща, що вона збільшить зарплати та зробить лікарні кращими. Ще й надто — агітатори б’ють не тільки словом, а й ділом. Дарують цій лікарні нове обладнання, дають гроші на ремонт якогось відділення. Гроші ці — з бюджету, тобто гроші платників податків, наші гроші.

Але люди схильні забувати, що це вони наповнюють бюджет. І тому, коли з бюджету даються гроші на ремонт лікарні, медики думають: о, це ж президент такий чудовий, це ж його партія ремонтує. Та насправді, самі ж лікарі своєю роботою, своє сплатою податків і відремонтували свій медзаклад.

Тому зі сторони політиків та чиновників — нечесно піаритися на відкритті оновлених відремонтованих відділень. Нечесно ходити до медзакладів та проводити зустрічі з працівниками, нечесно використовувати будь-які бюджетні інструменти для отримання передвиборчих переваг. Бо це — зловживання адмінресурсом, бо це — політична корупція.

Проект “Democracy.watch” реалізується за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

comments powered by Disqus